провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Апеляційного суду Сумської області від 25 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Хвостика С. Г., Ткачук С. С.,

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 05 грудня 2013 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір (без номера), за яким позичальник отримав кредит в сумі 14 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 27,6 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_1 погодився з тим, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі - Умови та Правила), Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним і банком договір, про що свідчить його підпис у заяві. Позичальник не виконував взятих на себе зобов`язань, внаслідок чого станом на 30 листопада 2016 року в нього утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 25 759,36 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 12 400,17 грн; за процентами за користування кредитом - 10 756,36 грн; за пенею та комісією - 900 грн; за штрафом (фіксована частина) - 500 грн; за штрафом (процентна складова) - 1 202,83 грн. Враховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з відповідача на свою користь зазначену заборгованість та понесені судові витрати.

Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 23 січня 2017 року у складі судді Кліщ О. В. позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 25 759,36 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання ним взятих на себе зобов`язань.

Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 25 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 23 січня 2017 рокускасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт укладення між сторонами у 2013 році кредитного договору. В підписаній ОСОБА_1 анкеті-заяві не зазначено: вид платіжної картки, яку заявник бажає оформити; розмір кредитного ліміту; умови отримання кредиту; номер виданої кредитної картки. Надані банком Умови та Правила, які не містять підпису позичальника про ознайомлення з ними, не можуть вважатися складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У травні 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Апеляційного суду Сумської області від 25 квітня 2017 року, а рішення Білопільського районного суду Сумської області від 23 січня 2017 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що ПАТ КБ "ПриватБанк" надало достатньо доказів на підтвердження отримання ОСОБА_1 грошових коштів та існування між сторонами кредитних правовідносин, зокрема підписану відповідачем анкету-заяву, виписку по рахунку та розрахунок заборгованості. ОСОБА_1 погодився з тим, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами складає між ним і банком договір.

Апеляційний суд безпідставно взяв до уваги правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 11 березня 2015 року № 6-16цс15, оскільки цей висновок стосувався договірного збільшення позовної давності за Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам "Розстрочка" (Стандарт), а не укладення договору шляхом приєднання позичальника до Умов та Правил. Відповідач не заперечував факти підписання анкети-заяви та отримання кредитної картки, тобто фактично визнав наявність між сторонами кредитних правовідносин. ОСОБА_1 не довів відсутності заборгованості і не спростував наданий позивачем розрахунок її розміру.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Білопільського районного суду Сумської області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

18 травня 2018 року справу № 573/2495/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору, крім підписаної відповідачем анкети-заяви, позивач також додав Тарифи банку, Витяг з Умов та Правил, затверджених наказом від 06 березня 2010 року, виписку та розрахунок заборгованості.

Згідно з наданим банком розрахунком станом на 30 листопада 2016 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 25 759,36 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 12 400,17 грн; за процентами за користування кредитом - 10 756,36 грн; за пенею та комісією - 900 грн; за штрафом (фіксована частина) - 500 грн; за штрафом (процентна складова) - 1 202,83 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 заперечував факт отримання ним грошових коштів у розмірі 14 000 грн за кредитною угодою від 05 грудня 2013 року.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Апеляційним судом також встановлено, що в анкеті-заяві, в якій міститься підпис ОСОБА_1, не зазначено: вид платіжної картки, яку заявник бажає оформити; розмір кредитного ліміту; умови отримання кредиту; номер виданої кредитної картки. Інші надані позивачем документи (Тарифи банку, Умови та Правила) не підписані відповідачем.

Згідно з частиною четвертою статті 60 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення (далі - ЦПК (1618-15) України 2004 року), доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ПАТ КБ "ПриватБанк" не доведено належними та допустимими доказами факт укладення між сторонами у 2013 році кредитного договору, оскільки в підписаній ОСОБА_1 анкеті-заяві відсутні відомості про вид платіжної картки, яку заявник бажає оформити; розмір кредитного ліміту; умови отримання кредиту; номер виданої картки. Інші надані позивачем документи (Тарифи банку, Умови та Правила) не містять підпису відповідача.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 погодився з тим, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами складає між ним і банком договір, не заслуговують на увагу, оскільки вказана заява не містить відомостей про оформлення відповідачем кредитного договору в розмірі та на умовах, зазначених у позовній заяві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) викладено правову позицію про те, що Умови та Правила, які містяться в матеріалах справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами.

З огляду на викладене та з урахуванням того, що надані ПАТ КБ "ПриватБанк" Умови та Правила, затверджені наказом від 06 березня 2010 року, не містять підпису відповідача про ознайомлення з ними, апеляційний суд правильно виходив з того, що ці Умови та Правила не можна вважати належним доказом укладення між сторонами кредитного договору.

Наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру заборгованості, оскільки банком не доведено укладання кредитного договору з дотриманням передбаченої законом форми. Тому позовні вимоги про стягнення грошових сум згідно з умовами такого договору не можуть бути задоволені.

Аргументи касаційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин правил частини першої статті 634 ЦК України є неспроможними, оскільки Умови та Правила, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ "ПриватБанк", тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Доводи заявника про те, що апеляційний суд безпідставно взяв до уваги правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 11 березня 2015 року № 6-16цс15, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

В зазначеній постанові Верховний Суд України дійшов висновку про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення позовної давності немає.

Наявність у вказаній та в цій справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на його характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цихумов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Судді:	В. А. Стрільчук

	С. О. Карпенко

	М. Ю. Тітов