розглянув у судовому засіданні в порядку спрощеного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 07 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Борисової О. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" (далі - ПАТ "Кредитпромбанк") про припинення зобов`язання за договором поруки, треті особи: ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк").

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що, виступаючи поручителем за кредитним договором, укладеним 21 березня 2008 року між ВАТ "Кредитпромбанк" та третьою особою ОСОБА_2, вона зобов`язалася відповідати солідарно з боржником за кредитними зобов`язаннями. Позичальник перестав платити за кредитним договором 20.01.2009 року, але протягом встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України строку кредитор вимоги до поручителя не пред`явив, що є підставою для припинення поруки.

Просила суд зобов`язання за договором поруки від 21 березня 2008 № 49.28/11/П3/08-НВз визнати припиненим.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року позов ОСОБА_1 до ПАТ "Кредитпромбанк задоволено.

Визнано зобов`язання за договором поруки від 21 березня 2008 року № 49.28/11/П3/08-НВз, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "Кредитпромбанк", припиненим.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що кредитор ПАТ "Кредитпромбанк" пропустив визначений законом шестимісячний строк на пред`явлення вимог до поручителя, що свідчить про припинення зобов`язань ОСОБА_1 .

Не погодившись із цим рішенням, третя особа у справі ПАТ "Дельта Банк" подало апеляційну скаргу.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 07 вересня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" задоволено.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ "Кредитпромбанк" про припинення зобов`язання за договором поруки відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції принцип обов`язковості судового рішення, яке набрало законної сили, не врахував, не звернув увагу на те, що заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 01 червня 2011 року було встановлено наявність правових підстав для стягнення з поручителя ОСОБА_1 кредитної заборгованості, та дійшов помилкового висновку про застосування до правовідносин, яким уже була надана правова оцінка судом, положень частини четвертої статті 559 ЦК України.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду м. Києва від 07 вересня 2017 року та, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила оскаржене рішення скасувати та залишити в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалене рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

26 жовтня 2017 року на адресу Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від ПАТ "Дельта Банк" надійшло заперечення на касаційну скаргу, у якому третя особа зазначила, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просила суд в задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржене рішення залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

10 червня 2019 року вказана справа передана судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 21 березня 2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ "Кредитпромбанк", правонаступником якого є ПАТ "Кредитпромбанк", було укладено кредитний договір № 49.28/11/08-НВз, відповідно до умов якого, банк відкрив позичальнику невідновлювальну мультивалютну кредитну лінію у національній валюті України та/або в іноземній валюті в межах загальної суми 380 000,00 грн, строком до 18 березня 2033 року, зі сплатою 13,20 % річних в національній валюті.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 49.28/11/08-НВз 21 березня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ "Кредитпромбанк" було укладено договір поруки № 49.28/11/Пз/08-НВз, відповідно до умов якого поручитель зобов`язалася відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за своєчасне та повне виконання ним зобов`язань за кредитним договором.

Позичальник ОСОБА_2 належним чином свої зобов`язання за договором не виконував, припинив сплачувати платежі в рахунок погашення боргу за кредитним договором № 49.28/11/08-НВз, в зв`язку чим в липні 2009 року ПАТ "Кредитпромбанк" звернулося до нього та поручителів за договором, зокрема, і до ОСОБА_1, з вимогою про дострокове погашення боргу в повному обсязі.

Вказана вимога виконана не була, заборгованість не сплачена, а тому в лютому 2011 року ПАТ "Кредитпромбанк" звернулося до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 та поручителів ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 01 червня 2011 року позов задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ "Кредитпромбанк" заборгованість за кредитом в розмірі 367 329,91 грн, заборгованість за відсотками в розмірі 92 865,19 грн, пеню в розмірі 22 702,66 грн, а всього 482 897,76 грн.

26 червня 2013 року між ПАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Дельта банк" було укладено договір купівлі - продажу прав вимоги, за яким ПАТ "Дельта банк" купило у відповідача права вимоги за кредитними договорами та укладеними до них договорами забезпечення, зокрема, і за кредитним договором № 49.28/11/08-НВз.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України (435-15) , якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).

Частиною другою статті 548 ЦК України встановлено, що недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Тобто, за виключенням гарантії (стаття 562 ЦК України), лише дійсні вимоги можуть бути забезпечені.

Частинами першою, другою статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Тобто порука є додатковим (акцесорний) способом забезпечення виконання зобов`язань, а тому такі правочини щодо встановлення забезпечення матимуть юридичне значення тільки тоді, коли мають юридичну силу основні зобов`язання.

Ухвалюючи рішення у справі про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що порука відповідно до вимог частини четвертої статті 559 ЦК України припинилася.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд послався на правову позицію викладену в постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1199цс16, де зазначено, що, виходячи із принципу обов`язковості судового рішення, яке набрало законної сили, наявність рішення про задоволення вимог кредитора до поручителя виключає підстави для застосування положень частини четвертої статті 559 ЦК України. При цьому суд прийняв до уваги наявність заочного рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 червня 2011 року, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ "Кредитпромбанк" заборгованість за кредитним договором № 49.28/11/08-НВз.

Але Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи 31 жовтня 2018 року постанову у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), враховуючи встановлену законодавцем правову природу поручительства, як додаткового (акцесорного) зобов`язання до основного договору та пряму залежність від його умов, відступила від правових висновків, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року (справа № 6-1199цс16) про презумпцію чинності поруки та неможливість її припинення на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України з огляду на наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, оскільки таке рішення саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору. А тому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки.

Таким чином, висновки апеляційного суду про неможливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "Кредитпромбанк" про припинення зобов`язання за договором порукиз посиланням виключно на наявність заочного рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 червня 2011 року є необґрунтованими.

При цьому судом апеляційної інстанції не надано оцінки всім доводам позовної заяви, обставини справи встановлені апеляційним судом неповно.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з`ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені судом апеляційної інстанції, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те що у справі вимагається додаткова перевірка і оцінка доказів, обставини справи встановлені апеляційним судом неповно, судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалене з порушенням норм процесуального права, касаційний суд відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України дійшов висновку про наявність підстав для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.