розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 січня 2016 року у складі судді Ліхтанської Н. П. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2017 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Дзярука М. П., Трофимової Д. А.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

На обґрунтування позовних вимог зазначило, що відповідно до договору від 12 червня 2007 року № ZPIRRХ 04530048 відповідач ОСОБА_2 від позивача ТОВ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", отримав кредит в розмірі 5 880,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам "Розстрочка" складає між ним і банком договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, що складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно Умов.

Станом на 09 січня 2015 року відповідач одержану суму кредиту не повернув, встановлену договором оплату за користування кредитом в повному обсязі не погасив, у зв`язку з чим має суму заборгованості по кредиту в розмірі 33 037,81 грн, що складається з наступного: 3 093,64 грн - заборгованість за кредитом, 12 384,52 грн -заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 1 411,20 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом, 16 148,45 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07.10.2011 року з ОСОБА_2 вже стягувалася заборгованість за вказаним кредитним договором в сумі 24 095,16 грн.

Таким чином, різниця заборгованості складає 8 942,65 грн (33 037,81- 24 095,16 грн), з урахуванням суми, яка стягнута з відповідача відповідно до рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07 жовтня 2011 року, а також 500,00 грн - штраф (фіксована частина), і 447,13 грн - штраф ( процентна складова).

Посилаючись на зазначені обставини, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд, стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості по кредиту в розмірі 9 889,78 грн (8 942,65 + 500,00 + 447,13) та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 січня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з ухваленням Бердянським міськрайонним судом Запорізької області рішення від 07 жовтня 2011 року, яке набрало законної сили, по цивільній справі за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 червня 2007 року № ZPIRRХ 04530048, яким у зв`язку із закінченням терміну договору 12 червня 2009 року було стягнуто заборгованість в розмірі 24 095,16 грн, що складається з наступного: 3 093,64 грн - заборгованість за кредитом, 10 041,60 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 1 411,20 грн - комісія за користування кредитом, 7 925,14 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 1 123,58 грн - штраф (процентна складова), припинились правовідносини сторін, що ґрунтуються на кредитному договорі. Зокрема це стосується сплати та нарахування відсотків. Разом із тим виникло грошове зобов`язання із повернення кредитних коштів в повному обсязі та нарахованих на цей час відсотків, невиконання якого тягне відповідальність, встановлену статтею 625 ЦК України. Також суд зазначив, що вимог про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України позивач не заявляв.

Не погодившись із цим рішенням, ПАТ КБ "ПриватБанк" подало апеляційну скаргу.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 січня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Узагальнені доводи касаційної скарги

10 лютого 2017 року на адресу Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від ПАТ КБ "ПриватБанк" надійшла касаційна скарга на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2017 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржені рішення скасувати в частині відмови ПАТ КБ "ПриватБанк" у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 процентів та пені в розмірі 9 889, 78 грн та ухвалити в цій частині нове судове рішення про їх задоволення.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами належним чином не досліджено право позивача на отримання відсотків за користування кредитними коштами та покладення на відповідача відповідальності за порушення умов строків виконання зобов`язання.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

06 червня 2019 року вказана справа передана судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно договору від 12 червня 2007 року № ZPIRRХ 04530048 ОСОБА_2 отримав від ТОВ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", кредит в розмірі 5 880,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, на строк 24 місяці, з кінцевим строком погашення кредиту - 12 червня 2009 року.

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, одержану суму кредиту не повернув, встановлену договором оплату за користування кредитом в повному обсязі не погасив, у зв`язку з чим має суму заборгованості по кредиту.

Встановлено, що рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07 жовтня 2011 року вже було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 12 червня 2007 року № ZPIRRХ 04530048 в сумі 24 095,16 грн, яка виникла станом на 05 квітня 2011 року і включає: заборгованість за кредитом - 3093,64 грн, заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 10041,60 грн; заборгованість по комісії за користування кредитними коштами - 1411,30 грн; пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань за кредитним договором - 7925,14 грн; штраф (фіксована частина) - 500 грн; штраф (відсоткова ставка) - 1123,58 грн.

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором продовжував не виконувати.

Згідно розрахунку, здійсненого ТОВ КБ "ПриватБанк", заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 09 січня 2015 року склала 33 037,81 грн, що складається з наступного: 3 093,64 грн - заборгованість за кредитом (тілом кредиту), 12 384,52 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 1 411,20 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом, 16 148,45 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. З урахуванням суми, яка вирахувана як різниця між боргом на час подання позову та сумою, яка стягнута з відповідача відповідно до рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07 жовтня 2011 року, а також враховуючи 500,00 грн - штрафу (фіксована частина) і 447,13 грн - штрафу ( процентна складова), разом заборгованість ОСОБА_2, згідно розрахунку позивача, складає 9 889,78 грн ((33 037,81-24095,16 грн)+ +500,00+447,13)

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, послався на те, що рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07 жовтня 2011 року було вирішено питання про стягнення заборгованості в межах строку дії договору, а відтак правовідносини сторін, що ґрунтуються на кредитному договорі, припинились, зокрема: сплата чергових платежів, сплата та нарахування відсотків. Разом із тим виникло грошове зобов`язання із повернення кредитних коштів в повному обсязі та нарахованих на цей час відсотків, невиконання якого тягне відповідальність, встановлену статтею 625 ЦК України.

Вимог щодо застосування положень статті 625 ЦК України, за якою боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання та у разі прострочення виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивач не заявляв.

Такий висновок відповідає правій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у цивільній справі № 444/9519/12, відповідно до якої право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, вирішуючи спір, суди повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, вірно встановили правовідносини, що склалися, та правильно застосували норми матеріального права, які їх регулюють, обґрунтовано відмовили у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення з відповідача процентів, пені та штрафів в розмірі 9 889, 78 грн.

Посилання позивача у касаційній скарзі на висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, який уможливив стягнення процентів за кредитом і пені за процентами у межах позовної давності, обчисленої за три роки (для процентів) й один рік (для пені) до дня звернення до суду, є безпідставним, оскільки Велика Палата Верховного Суду відступила від нього у вказаній вище постанові від 28 березня 2018 року у цивільній справі № 444/9519/12.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.