Постанова

Іменем України

12 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 183/4573/14

провадження № 61-28708св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1

відповідачі (позивачі за зустрічним позовом): ОСОБА_2, ОСОБА_3

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання зобов`язання виконаним та припинення договору позики за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2016 року у складі судді Березюк В. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики, яким, з урахуванням уточненої позовної заяви від 28 грудня 2016 року, просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь суму основного боргу у розмірі 15 994 020,00 грн, 3 % річних за порушення грошового зобов`язання в розмірі 1 919 282,40 грн, та 3 654,00 грн судового збору. В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що 01 січня 2002 року між ним та відповідачами - його братом ОСОБА_2 та його дружиною ОСОБА_3 було укладено договір позики, який було оформлено у вигляді кредитної розписки. На виконання договору позики він передав відповідачам грошові кошти в сумі 600 000,00 доларів США без сплати відсотків та зі строком повернення всієї суми позики протягом 5 років. Через 5 років відповідач не зміг повернути борг, і попросив позивача продовжити строк дії договору позики ще на 5 років. На цю пропозицію позивач погодився, і сторони 14 квітня 2007 року за спільною домовленістю вирішили змінити умови договору позики та склали новий письмовий договір (Кредитну розписку) при цьому стару боргову розписку від 01 січня 2002 року позивач порвав відразу після того, як відповідачі написали нову розписку (Кредитну розписку). Дана обставина підтверджується розпискою яку відповідач власноручно написав та передав йому в присутності свідків, після того як її підписала його дружина, ОСОБА_3 . За умовами цієї кредитної розписки ОСОБА_3 виступила поручителем повернення її чоловіком боргу. Строк повернення боргу складав 10 років, тобто до 01 січня 2012 року. Після спливу строку повернення коштів ОСОБА_2 відмовився їх повертати, перестав спілкуватись з позивачем та відповідати на його телефонні дзвінки. Звернення позивача до поручителя з цього приводу також не дали позитивних результатів. Таким чином, зазначає позивач, доказом безспірного боргу відповідачів є розписка від 14 квітня 2007 року, надана відповідачем на підтвердження укладання договору позики і отримання ним від позивача грошових коштів в сумі 600 000 доларів США, що станом на 28 грудня 2016 року складає (курс НБУ 1 долар США=26,65067 грн.) 15 994 020,00 грн.

У жовтні 2014 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання зобов`язання виконаним та припинення договору позики, яким просили визнати зобов`язання позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за договором позики, який було укладено на підставі кредитної розписки від 14 квітня 2007 року виконаним, а сам договір позики припиненим.В обґрунтування свого позову позивачі зазначали, що дійсно, 14 квітня 2007 року ОСОБА_2 була написана кредитна розписка, в якій було зазначено, що 01 січня 2002 року він взяв в борг, грошові кошти у ОСОБА_1 для розвитку бізнесу в розмірі 3 000 000,00 грн, що еквівалентно сумі 600 000,00 доларів США, з терміном виконання зобов`язання за кредитною розпискою до 01 січня 2012 року. ОСОБА_3 в свою чергу розписалася в кредитній розписці від 14 квітня 2007 року в якості поручителя, а тому солідарно несе відповідальність за виконання зобов`язання за кредитною розпискою. Тобто, як зазначають позивачі, між сторонами було укладено договір позики. В силу вимог ст. 545 ЦК України, 06 серпня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, в присутності ОСОБА_3, а також двох свідків було укладено Угоду про припинення зобов`язання за кредитною розпискою від 14 квітня 2007 року. Дану угоду було укладено у зв`язку з поверненням ОСОБА_2 боргу за кредитною розпискою від 14 квітня 2007 року за середнім курсом на дату повернення в сумі 4 782 720,00 грн, що на день передачі грошей відповідала еквівалентові суми 600 000,00 доларів США. Крім того, угоду про припинення зобов`язання за кредитною розпискою від 14 квітня 2007 року було укладено також, по причині втрати, як запевнив ОСОБА_1, оригіналу кредитної розписки від 14 квітня 2007 року, про що було зроблено відповідний запис в угоді п. 3.2 Розділу 3. Гарантії сторін. Згідно з Угодою про припинення зобов`язання за кредитною розпискою від 14 квітня 2007 року ОСОБА_2 повернув ОСОБА_1 у власність грошові кошти в сумі 4 782 720,00 грн, що на день передачі грошей відповідала еквівалентові суми 600 000,00 доларів США, в рахунок належного виконання зобов`язання, передбаченого кредитною розпискою від 14 квітня 2007 року, а ОСОБА_1 отримав грошові кошти у вищевказаній сумі та прийняв належне виконання зобов`язання за кредитною розпискою від 14 квітня 2007 року ОСОБА_2, у зв`язку з чим, засвідчив своїм підписом зазначену угоду. На думку позивачів, вищезазначене свідчить про повне та своєчасне виконання зобов`язання по кредитній розписці від 14 квітня 2007 року та про припинення договору позики належним його виконанням. Однак, ОСОБА_1 безпідставно та неправомірно, використовуючи розписку, яку, як він говорив нібито, втратив, намагається в судовому порядку стягнути з позивачів кошти, які вони повернули йому ще в серпні 2011 року в повному розмірі та про, що були складені відповідні документи та проведенні відповідні дії.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання зобов`язання виконаним та припинення договору позики відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися з апеляційними скаргами на нього, вважали рішення незаконним, необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, просили оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення їх позовних вимог.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2016 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивачів за первісним та зустрічним позовами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2017 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позовуОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання зобов`язання виконаним та припинення договору позики змінити та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, не передаючи справи на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першоїти апеляційної інстанції не в повній мірі досліджено докази та обставини справи, не враховані заяви, клопотання та доводи представників відповідачів. ОСОБА_2 зазначає, що відповідачем за зустрічним позовом заперечується факт належного викання позивачами за зустрічним позовом, боргового зобов`язання за кредитною розпискою, намагаючись довести факт підроблення та фальшування "Угоди про припинення зобов`язання за кредитною розпискою від 14 квітня 2007 року" від 06 серпня 2011 року. Відповідно до п. 10.5 Угоди, її "складено у двох оригінальних екземплярах, по одному для кожної із Сторін, кожний з яких має однакову юридичну силу". Відповідно до висновку експертизи від 28 грудня 2015 року, що проводилась за ухвалою від 25 травня 2015 року Дніпропетровським наукового-дослідним інститутом судових експертиз, встановлено, що ОСОБА_1 ставив свій підпис на Угоді вже після того як був нанесений друкований текст Угоди. А отже особисто бачив та знав, що підписує Угоду у двох екземплярах, один з яких повинен був залишитися у нього. ОСОБА_1 має другий примірник Угоди, однак із зрозумілих суб`єктивних причин повідомляє про його відсутність.

Обґрунтовуючи оскаржувані рішення, суди не надали належної правової оцінки "Угоді про припинення зобов`язань за кредитною розпискою від 14 квітня 2007 року" від 06 серпня 2011 року. Фактично, у справі щодо боргових претензій, ОСОБА_1 обґрунтовував свій позов посилаючись на нікчемність даної Угоди, однак суди не надали належної оцінки доводам та обґрунтуванням, обмежившись короткими тезами. Звертаючись до суду з зустрічним позовом про визнання зобов`язання виконаним та припинення договору позики ОСОБА_2, намагався в можливий та належний спосіб захистити свої законні права та інтереси та довести факт належного та повного виконання перед ОСОБА_1 грошових зобов`язань за кредитною розпискою від 14 квітня 2007 року.Існування рішення в такому вигляді порушує права та законні інтереси ОСОБА_2 та не ставить крапку у даній справі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2017 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до ГПК України (1798-12) , ЦПК України (1618-15) , КАС України (2747-15) та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

22 травня 2018 року справу № 183/4573/14 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки", у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

01 січня 2002 року ОСОБА_2 взяв в борг, грошові кошти у ОСОБА_1 для розвитку бізнесу строком на 10 років в розмірі 3 000 000,00 грн, що еквівалентно сумі 600 000,00 доларів США відповідно до кредитної розписки від 14 квітня 2007 року. Поручителем за цією розпискою є ОСОБА_3 .

Згідно з Угодою про припинення зобов`язання за кредитною розпискою від 14 квітня 2007 року ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 у власність грошові кошти в сумі 4 782 720,00 грн, що на день передачі грошей відповідала еквівалентові суми 600 000,00 доларів США, в рахунок належного виконання зобов`язання за Кредитною розпискою від 14 квітня 2007 року.

Відповідно до висновку експерта № 2760/2761-15 від 28.12.2015 року, текст лицевої та зворотної сторони "Угоди про припинення зобов`язання за кредитною розпискою від 14 квітня 2007 року", укладеної 06 серпня 2011 року, виконаний на однотипному друкувальному пристрої (копіювальному апараті, багатофункціональному пристрої) із електрофотографічним способом друку в монохромному режимі тонером чорного кольору. У зв`язку з відсутністю науково-обґрунтованої методики по встановленню часу виконання тексту, виготовленого на друкувальному пристрої (копіювальному апараті, багатофункціональному пристрої) із електрофотографічним способом друку в монохромному режимі тонером чорного кольору, вирішити питання: "Чи виготовлені лицьова та зворотна сторона "Угоди про припинення зобов`язання за кредитною розпискою від 14 квітня 2007 року" від 06 серпня 2011 року у різний час?" не надається за можливе. На зворотній стороні "Угоди про припинення зобов`язання за кредитною розпискою від 14 квітня 2007 року", укладеної 06 серпня 2011 року реквізити виконувалися у наступній хронологічній послідовності: першочергово був виконаний друкований текст договору, а потім виконувався підпис від імені ОСОБА_1 . У зв`язку з відсутністю порівняльних зразків паст кулькових ручок, а також письмового дозволу суду на використання руйнівних методів дослідження, питання "Визначити орієнтовний час виконання підписів від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під текстом визначеної угоди?" судовим експертом не вирішувалось.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

У справі, яка переглядається судами встановлено, що в матеріалах справи наявна Угода про припинення зобов`язання за кредитною розпискою від 14 квітня 2007 року ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 у власність грошові кошти в сумі 4 782 720,00 грн, що на день передачі грошей відповідала еквівалентові суми 600 000,00 доларів США, в рахунок належного виконання зобов`язання за Кредитною розпискою від 14 квітня 2007 року, що підписана сторонами.

Тобто, дана угода є фактом виконання зобов`язань ОСОБА_2, ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов правильного висновку, про те, що наявність у відповідачів Угоди про припинення зобов`язання за кредитною розпискою від 14 квітня 2007 року, свідчить про підтвердження виконання ОСОБА_2, ОСОБА_3 боргового зобов?язання.

З урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, а висновки суду є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Наведені у касаційній скарзі інші доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення судів відповідають нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційної інстанцій без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.