третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_4, на рішення Оболонського районного суду міста Києва, у складі судді Луценко О. М., від 23 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Журби С. О., Таргоній Д. О., Приходька К. П., від 11 квітня 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про припинення права власності на частку у спільній власності шляхом виплати грошової компенсації за їх частки та визнання права власності на квартиру.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона та ОСОБА_5 є співвласниками по 1/2 частині кв. АДРЕСА_1 . ОСОБА_5 помер, спадкоємцями першої черги є позивач, як матір померлого, а також діти - відповідачі по справі. Сторони вступили у спадщину, відповідачі - по 1/6 частині квартири, а позивач є власником 2/3 частин. Оскільки ця квартира є її єдиним житом, а частка в спірній квартирі, що належить відповідачам, є незначною та не може бути виділена в натурі, позивач просила припинити за відповідачами право власності на належні їм частки - по 1/6 квартири за кожним, стягнути з неї на користь відповідачів грошову компенсацію вартості припинених часток, визнати за нею право власності на ці частки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щопідстави для задоволення позову відсутні, оскільки у відповідача ОСОБА_2 іншого житла крім 1/6 частини у спільній квартирі немає, і це є єдина житлова площа, в якій зареєстрована вона та її неповнолітній син. Позбавлення права власності на належне відповідачам нерухоме майно завдасть їм значної шкоди. Крім того відповідачі не надали згоди на отримання грошової компенсації за їх частки в праві спільної часткової власності, а примушування до цього є порушенням їх прав. Діючим законодавством не передбачена можливість набуття права власності в примусовому порядку за відсутності передбачених законом обставин.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що спільне користування сторонами спірним нерухомим майном є неможливим, що частка відповідачів у спільному майні є незначною, а також те, що припинення права на частку не завдасть істотної шкоди інтересам відповідачів та їх сім`ям. Суд першої інстанції, розглядаючи спір, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а його рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_4, просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірна квартира, з урахуванням часток відповідачів (по 1/6) є неподільною річчю. Частки відповідачів у спірній квартирі є незначними та не можуть бути виділені в натурі. Враховуючи те, що частка позивача (2/3) у спільній власності є значно більшою, право власності відповідачів підлягає припиненню шляхом виплати їм компенсації вартості їх часток. Припиненням права власності на їх частки у спільному майні не порушуються права відповідачів на житло. При вирішенні спору судами належним чином не досліджено докази, на які позивач посилалася в підтвердження заявлених вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 . Власниками іншої 1/3 квартири відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом є відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (по 1/6 частині кожен). Квартира складається з 2-х житлових кімнат площею 16,0 кв. м та 10,2 кв. м, загальною площею 45,5 кв. м, і належить сторонам на праві спільної часткової власності.

Висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 2-09/12 від 09 грудня 2016 року була встановлена відсутність технічної можливості виділу в натурі по 1/6 частині 2-х кімнатної квартири співвласникам. Крім того зазначено, що в разі зайняття співвласником житлової кімнати площею 16 кв. м його частка становитиме 61/100, що не відповідає 17/100 (1/6 частці) співвласника. У разі зайняття співвласником житлової кімнати площею 10,2 кв. м його частка становитиме 39/100, що не відповідає 17/100 (1/6 частці) співвласника.

Також експертом була визначена ринкова вартість вказаної квартири, якастановить 884 975, 00 грн, вартість 1/6 частки квартири становить - 147 796, 00 грн.

У зв`язку з неможливістю виділення в натурі часток співвласників позивачем внесено на депозитний рахунок грошові кошти у визначеному експертним висновком розмірі вартості часток, з метою сплати відповідачам матеріальної компенсації за їх частки та визнання права власності на всю квартиру за позивачем.

Звертаючись до суді із цим позовом, позивач посилалася на те, що частка відповідачів в квартирі є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільна, квартира є єдиним житлом для неї і спільне користування квартирою є неможливим, оскільки між сторонами існують негативні стосунки, за станом здоров`я вона не може проживати з відповідачами та їх дітьми.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого

У силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 Цивільного кодексу України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Згідно із статтею 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що завдана внаслідок такого припинення шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Зазначена правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 02 липня 2014 року № 6-68цс12, від 24 лютого 2016 року

№ 6-2784цс15 і підстав для відступлення від цієї позиції колегія суддів не знаходить, така судова практика є незмінною.

Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що припинення права власності на частку квартири, належну відповідачам (по 1/6), завдасть їм істотної шкоди та порушить принцип рівності прав співвласників, який забороняє обмеження прав одних співвласників за рахунок інших.

Суди встановили, що у відповідача ОСОБА_2 іншого житла крім 1/6 частини у спільній квартирі немає, і це є єдиною житловою нерухомістю, в якій зареєстрована вона та її неповнолітній син. Позивач не довела наявність іншого житла у ОСОБА_3 .

Також позивачем не надано належних доказів на підтвердження неможливості спільного використання співвласниками квартири.

Доводи позивача про неможливість виділення належних відповідачам часток у натурі в окреме жиле приміщення не є безумовною підставою для примусового припинення права власності відповідачів на частину належної їм спірної квартири. Припинення права власності власника на відповідну частку майна допускається лише за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам, тобто завдана внаслідок припинення права шкода не буде істотною. Суди встановили істотність шкоди, яка може бути завдана відповідачам внаслідок припинення їх права власності на частку у спільному майні.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору. Судамиправильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року залишити без змін.

Судді:	Є. В. Синельников
	С. Ф. Хопта
	В. В. Шипович