розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 29 червня 2017 року у складі колегії суддів: Ювшина В. І., Гончар Н. І., Сіренка Ю. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства "Юляна" (далі - ПП "Юляна") про визнання недійсними договорів оренди землі.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником земельної ділянки площею 2,41 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Драбівецької сільської ради Золотоніського району Черкаської області. Після смерті батька ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 він прийняв спадщину, що складається з земельної ділянки площею 2,4130 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Драбівецької сільської ради Золотоніського району Черкаської області.

01 листопада 2011 року між ним та ПП "Юляна" був укладений договір оренди земельної ділянки терміном на десять років. При оформлені спадщини після смерті батька, йому стало відомо, що між його батьком та ПП "Юляна" також був укладений договір оренди земельної ділянки від 01 листопада 2011 року. Оскільки його батько помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а договір був укладений 01 листопада 2011 року наявні підстави вважати, що підпис батька в оспорюваному договорі оренди земельної ділянки та заяві на проведення реєстрації оренди землі є підробленим.

Крім того, зазначав, що у порушення вимог статті 15 Закону України "Про оренду землі" у договорах оренди земельних ділянок від 01 листопада 2011 року відсутні їх істотні умови, зокрема, кадастровий номер земельної ділянки; місце розташування; грошова оцінка; орендна плата з зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, порядку її внесення і перегляду; порядок внесення орендної плати; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, що на думку позивача, є порушенням його прав як орендодавця.

Посилаючись на наведене, просив визнати недійсними договір оренди земельної ділянки від 01 листопада 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ПП "Юляна" та договір оренди земельної ділянки від 01 листопада 2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ПП "Юляна".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 25 квітня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час укладення договору оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 та ПП "Юляна" 01 листопада

2011 року волевиявлення сторін було вільним, його зміст не суперечить положенням ЦК України (435-15) та Закону України "Про оренду землі" (161-14) , сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, договір спрямований на реальне настання правових наслідків та зареєстрований у встановленому законом порядку, доказів на підтвердження недійсності оспорюваного договору позивачем та його представником суду не надано, а тому відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2011 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПП "Юляна", суд виходив із того, що позивач не зазначив, коли саме він дізнався про порушення свого права, не навів поважності причин пропуску позовної давності, не надав належних доказів на підтвердження порушення його права, а тому дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з зазначеним позовом поза межами позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 29 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 25 квітня 2017 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди землі від 01 листопада 2011 року, укладений між ПП "Юляна" та ОСОБА_2, зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних ділянок у відділі Золотоніської регіональної філії центру ДЗК за № НОМЕР_1 .

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПП "Юляна" про визнання договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2011 року, укладеного між ПП "Юляна" та ОСОБА_1, відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачем не доведено наявність порушення його прав відсутністю в договорах оренди земельних ділянок всіх істотних умов, визначених статтею 15 Закону України "Про оренду землі", відтак у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2011 року, укладеного між

ОСОБА_1 та ПП "Юляна" слід відмовити по суті заявлених вимог, а не з підстав пропуску позовної давності, оскільки судовому захисту підлягає лише порушене право.

Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_1 у частині вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2011 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПП "Юляна", апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а відтак 01 листопада 2011 року, на дату укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки він не міг виразити своє волевиявлення щодо передачі належної йому земельної ділянки в оренду та підписати його, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

Ураховуючи, що право власності на земельну ділянку після смерті батька

ОСОБА_2 у ОСОБА_1 виникло 01 грудня 2015 року, а до суду із зазначеним позовом він звернувся у червні 2016 року, тобто в межах позовної давності, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про застосування позовної давності.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1, у якій заявник просив скасувати рішення Апеляційного суду Черкаської області від 29 червня 2017 року в частині відмови у задоволенні його позову про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від

01 листопада 2011 року, укладеного між ним та ПП "Юляна", і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи та помилково послався на положення статті 6 ЦК України, зокрема, що сторони врегулювали свої відносини на власний розсуд та належним чином виконували умови договору, а саме, позивач упродовж всього часу дії договору отримував орендну плату.

Суд дійшов помилкового висновку про відсутність порушення його прав при укладенні оспорюваного договору земельної ділянки та недоведеність позивачем наявності порушеного права внаслідок відсутності у договорах оренди земельних ділянок всіх істотних умов, визначених статтею 15 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), зокрема не зазначено кадастровий номер (пункт 2 Договору), не вказано нормативну грошову оцінку земельної ділянки (пункт 4 Договору) та не вказаний відсоток від орендної плати (пункт 8 Договору).

Судом не взято до уваги, що він звертався до ПП "Юляна" про нарахування та виплату орендної плати, розмір якої неможливо проконтролювати, що є порушенням його прав як орендодавця. Відтак відсутність у договорі оренди земельної ділянки однієї з істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є підставою для визнання цього договору недійсним.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу подано не було.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Згідно статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

23 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною третьою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ПП "Юляна" про визнання договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2011 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПП "Юляна" не оскаржується, а тому в цій частині у касаційному порядку не переглядається.

Установлені судами фактичні обставини справи

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 2,41 га, кадастровий номер 7121584300:05:001:0049, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Драбівецької сільської ради Золотоніського району Черкаської області, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку від 17 серпня 2006 року серії ЯГ № 630304.

Його батько, ОСОБА_2 був власником земельної ділянки, площею 2,41 га, кадастровий номер 7121584300:05:001:0125, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Драбівецької сільської ради Золотоніського району Черкаської області, згідно державного акту на право власності на землю від 04 травня 2007 року серії

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

01 листопада 2011 року між ПП "Юляна" та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, площею 2,41 га, кадастровий номер 7121584300:05:001:0049, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташованої на території Драбівецької сільської ради Золотоніського району Черкаської області.

В той же день, 01 листопада 2011 року між ПП "Юляна" та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки, площею 2,41 га, кадастровий номер 7121584300:05:001:0125, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташованої на території Драбівецької сільської ради Золотоніського району Черкаської області.

Пунктом 7 указаних договорів передбачено, що вони укладені на 10 (десять) років, починаючи з моменту їх державної реєстрації. Договори набирають чинності після їх підписання сторонами та державної реєстрації (пункт 35).

01 грудня 2015 року державним нотаріусом Золотоніської районної державної нотаріальної контори Гавриленко Н. П. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії НАС № 628227, відповідно до якого ОСОБА_1 успадкував після смерті батька земельну ділянку, площею 2,4130 га, кадастровий номер 7121584300:05:001:0125, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Драбівецької сільської ради Золотоніського району Черкаської області.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

Закон, що регулює правовідносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі" (161-14) .

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки; строк дії договору оренди; орендна плата з зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання визначено частиною першою статті 15 ЦК України.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки не містить усіх, передбачених статтею 15 Закону України "Про оренду землі", істотних умов.

Судами встановлено, що під час укладення договору оренди землі між

ОСОБА_1 та ПП "Юляна" від 01 листопада 2011 року волевиявлення сторін було вільним, умови договору не суперечать положенням ЦК України та спеціальному Закону, що регулює спірні правовідносини, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, договір спрямований на реальне настання правових наслідків, зареєстрований у встановленому законом порядку, волевиявлення позивача на укладення цього договору було вільним.

Ураховуючи, що сторони врегулювали в договорі свої відносини на власний розсуд, як це передбачено статтею 6 ЦК України, виконували умови договору узгодженим способом, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не доведено обставин, що б свідчили про недійсність укладеного ним договору оренди землі та порушення його прав при укладанні оспорюваного правочину.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки апеляційного суду, який надав їм належну правову оцінку. Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що судом апеляційної інстанцій правильно визначено характер правовідносин, застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.