Постанова

Іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 374/127/16-ц

провадження № 61-35659св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Ржищівська міська рада Київської області, ОСОБА_2,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Київській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Київської області від 19 березня 2018 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Мережко М. В., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ржищівської міської ради Київської області, ОСОБА_2, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Київській області, про визнання незаконним та скасування рішення Ржищівської міської ради Київської області, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю та скасування його державної реєстрації.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є власником 1/2 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим 05 червня 1985 року Кагарлицькою державною нотаріальною конторою. Відповідно до вказаного свідоцтва, спадкове майно ОСОБА_1 складається із 1/2 частини житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1, розташованого на присадибній земельній ділянці присадибних земель колгоспу ім. Димитрова. На вказаній земельній ділянці розташовано житловий будинок і два сараї "Г" і "В". Згідно з витягом із реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого 18 жовтня 2007 року Ржищівським бюро технічної інвентаризації житловий будинок на праві приватної спільної часткової власності належить ОСОБА_1 та ОСОБА_4 по 1/2 кожному. До складу об`єкта (домоволодіння) входять: житловий будинок літ. "А", дві прибудови літ. "А" та "А1", два сараї літ. "Б" і "В". Відповідно до топографічного плану присадибної земельної ділянки ОСОБА_1 належить сарай № 2, земельна ділянка на якій він розташований рекомендована йому для передачі. Починаючи з 1959 року він та його батьки володіють 1/2 частини житлового будинку та сараєм. Проте рішенням Виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області від 27 червня 2000 року № 7 припинено право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0917 га по АДРЕСА_2 за ОСОБА_5 у зв`язку з відчуженням будинку, а зазначену ділянку передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. На підставі цього рішення та свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії АВК № 950022 від 06 червня 2000 року розроблену технічну документацію щодо відведення у власність земельну ділянку загальною площею 0,1247 га. Матеріали технічної документації затверджені рішенням Ржищівської міської ради від 30 вересня 2002 року № 90-4-24 та передано у власність відповідачу земельну ділянку площею 0,0622 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і земельну ділянку площею 0,0625 га для ведення особистого селянського господарства. На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 виданий державний акт на право власності на землю серії Р3 № 309561, який зареєстровано 05 лютого 2003 року за № 657. Таким чином, ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1247 га, у тому числі і на ту земельну ділянку, на якій був розташований сарай ОСОБА_1, про що йому не було відомо.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення Ржищівської міської ради Київської області від 30 вересня 2002 року № 90-4-24 "Про затвердження технічної документації по видачі державних актів на право приватної власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилих будинків та ведення особистого селянського господарства" щодо ОСОБА_2 ; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії Р3 № 309561 на земельну ділянку площею 0,1247 га, з них - земельну ділянку площею 0,0622 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і земельну ділянку площею 0,0625 га для ведення особистого селянського господарства, виданий 05 лютого 2003 року на ім`я ОСОБА_2 відповідно до рішення Ржищівської міської ради Київської області від 30 вересня 2002 року № 90-4-24, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 657, та скасувати його державну реєстрацію.

Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 23 листопада 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк позовної давності для звернення із позовом. Визнано незаконним та скасовано рішення Ржищівської міської ради Київської області від 30 вересня 2002 року № 90-4-24 "Про затвердження технічної документації по видачі державних актів на право приватної власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилих будинків та ведення особистого селянського господарства" щодо ОСОБА_2 Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії РЗ № 309561 на земельну ділянку площею 0,1247 га, з них: земельну ділянку площею 0,0622 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і земельну ділянку площею 0,0625 га для ведення особистого селянського господарства, виданий 05 лютого 2003 року на ім`я ОСОБА_2 відповідно до рішення Ржищівської міської ради Київської області від 30 вересня 2002 року № 90-4-24, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 657, та скасовано його державну реєстрацію. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до статей 11, 60 ЦПК України 2004 року ОСОБА_1 довів, що спірний дерев`яний сарай площею 18,49 кв. м перейшов у його власність згідно із правовстановлюючими документами. Водночас до ОСОБА_2 відповідно до правовстановлюючих документів у складі її домоволодіння перейшов цегляний сарай. Позивач надав достатньо доказів на підтвердження того факту, що станом на час прийняття Ржищівською міською радою оскаржуваного рішення позивач згідно із пунктом 7 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) зберігав право на користування вказаною земельною ділянкою у розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством (підпункт г) пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) ).

Постановою Апеляційного суду Київської області від 19 березня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду виходив із того, що застосування вимог статті 377 ЦК України, статті 120 ЗК України є недоречними, оскільки дерев`яний сарай був тимчасовою спорудою і не був об`єктом нерухомого майна. Згідно з усіма документами, починаючи із 1950 року між домоволодіннями сторін у справі існує проїзд загального користування. Згідно з рішенням Ржищівського міського суду від 27 жовтня 2010 року встановлено, що сараєм володіє ОСОБА_2, тому це рішення відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України є обставиною, що встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили. Затверджуючи технічну документацію, щодо спірної земельної ділянки Ржищівська міська рада не встановила порушень, оскільки за цілісність документації відповідає експертна організація, яка її складала. Рішення про те, що ОСОБА_1 виділено 0,034 га, не зазначено в жодному із документів. Зменшення його ділянки відбулось не за рахунок ОСОБА_2, іншого позивачем не доведено. Позивачем не доведено, належними доказами того, що спірний сарай та земельна ділянка належать йому, й навпаки свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7 підтвердили, що дерев`яний сарай належить відповідачу.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників

У червні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Київської області від 19 березня 2018 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що відповідно до короткої технічної характеристики та характеристики будівництва, що складені Ржищівським БТІ, успадкований сарай під літ. "Б" є цегляний, а отже, будь-якого відношення до спірного дерев`яного сараю ОСОБА_2 не має. Рішення про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо передачі земельної ділянки площею 0,1247 га ОСОБА_8 Ржищівською міською радою не приймалося.

У своїй касаційній скарзі заявник просив прийняти участь у судовому засіданні.

Підстави для задоволення клопотання відсутні, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Разом із тим, як зазначено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У серпні 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_9 подав відзив на касаційну скаргу у якому зазначено, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України (1618-15) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що відповідно до акта про закінчення будівництва та введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 21 серпня 1959 року забудовниками ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у 1951 році закінчено будівництво будинку із двох квартир по АДРЕСА_3 споруди складаються із двох сараїв та два погреби.

Із довідки, виданої ОСОБА_10 і ОСОБА_11 Ржищівським колгоспом 1-го травня, 01 вересня 1959 року № 239 убачається, що їм дійсно у 1949 році виділено під забудову житлового будинку земельну ділянку площею 0,07 га по АДРЕСА_3, що належить колгоспнику ОСОБА_12 .

Рішенням Виконавчого комітету Ржищівської районної ради депутатів трудящих від 18 вересня 1959 року № 355 визнано право власності за ОСОБА_10 та ОСОБА_11 по 1/2 частини домоволодіння по АДРЕСА_3 .

Згідно із нотаріально посвідченим Ржищівською державною нотаріальною конторою договором купівлі-продажу від 19 вересня 1959 року ОСОБА_13 придбав у ОСОБА_10 Ѕ частини домоволодіння, що складається із будинку, двох сараїв і двох погребів, розташованих на земельній ділянці 700 кв. м. Право власності зареєстровано в Переяслав-Хмельницькому БТІ 30 січня 1960 року, реєстровий № 940.

Із довідки-характеристики домоволодіння, виданої ОСОБА_1 Фастівським МБТІ 03 червня 1985 року № 56, убачається, що домоволодіння складається з будинку та двох дерев`яних сараїв, збудованих у 1951 році.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05 червня 1985 року спадкоємцем майна після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_13 є ОСОБА_1 Спадкове майно складається із 1/2 частини жилого будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1, який належав померлому ОСОБА_13 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого Ржищівською державною нотаріальною конторою 19 вересня 1959 року, за реєстром № 1228, зареєстрованого в Фастівському МБТІ за реєстром № 940, розташованого на присадибній ділянці присадибних земель колгоспу ім. Димитрова. На вказаній ділянці розташовані: жилий будинок, сарай літ. "Б", сарай літ. "В".

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 05 червня 1985 року спадкоємцем майна після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_13, ОСОБА_1 успадкував мотоцикл "Іж-56".

Рішенням Кагарлицького районного народного суду Київської області від 14 червня 1983 року встановлено, що ОСОБА_1 після смерті свого батька ОСОБА_13, що помер ІНФОРМАЦІЯ_1, фактично прийняв спадкове майно: Ѕ частини будинку, мотоцикл, сарай та інше майно.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого Ржищівським БТІ 22 вересня 2005 року, ОСОБА_1 є власником 1/2 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом із реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Ржищівським БТІ 18 жовтня 2007 року, ОСОБА_1 є власником 1/2 частини домоволодіння. Відповідно до опису об`єкта до його складу входять: літ. "А" - житловий будинок; літ. "а" - прибудова; літ. "а1" - прибудова; літ. "Б" - сарай (дерево); літ. "В" - сарай (дерево).

Відповідно до плану розподілу земельної ділянки по АДРЕСА_1 технічної документації АПБ "Агропроект" 2007 року, погодженого в.о. головного архітектора м. Ржищева, садиба суміжника ОСОБА_1 розміщена на 174 кв. м. Ділянка ОСОБА_2 площею 90 кв. м рекомендується для передачі ОСОБА_1 У графі підписів відповідач із проектом не погодилась, позивач підписав із застереженням підтвердження розмірів земельної ділянки площею 0, 034 га.

Листом від 31 жовтня 2007 року № 04-07-219 відділом земельних ресурсів у м. Ржищеві Київської області повідомлено, що відповідно до даних земельно-кадастрової книги том 1 стор. 4 порядковий № 49 зафіксовано запис: ОСОБА_1, АДРЕСА_1, площею 0, 034 га.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 06 червня 2000 року спадкоємцем майна після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 є ОСОБА_2

Спадкове майно складається із житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_2, що належав померлій на підставі договору дарування, посвідченого Ржищівською державною нотаріальною конторою 25 січня 1957 року та свідоцтва про право на спадщину, виданого Ржищівською державною нотаріальною конторою 06 січня 1995 року за реєстром № 1с-0 та зареєстрованого у Ржищівському бюро технічної інвентаризації 11 січня 1995 року за реєстром № 80, кн. 4. До житлового будинку примикають господарські споруди: погріб літ. "А", погріб літ. "а", погріб літ. "Б", сарай літ. "Б", туалет літ. "В", підпірна стіна.

Виконавчий комітет Ржищівської міської ради 27 червня 2000 року № 7 вирішив припинити право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0917 га по АДРЕСА_2 за ОСОБА_5 у зв`язку із відчуженням житлового будинку. Передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0917 га по АДРЕСА_2 для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства.

Рішенням Ржищівської міської ради від 30 вересня 2002 року № 90-4-24 ОСОБА_2 передано земельну ділянку площею 0,1247 га, із них: земельну ділянку площею 0,0622 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і земельну ділянку площею 0,0625 га для ведення особистого селянського господарства.

05 лютого 2003 року на ім`я ОСОБА_2 відповідно до рішення № 90-4-24 виданий державний акт на право приватної власності на землю серії Р3 № 309561 на земельну ділянку площею 0,1247 га, із них: земельну ділянку площею 0,0622 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і земельну ділянку площею 0,0625 га для ведення особистого селянського господарства, виданий 05 лютого 2003 року, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 657.

Згідно з генеральним планом (схемою) присадибної ділянки АДРЕСА_4, власників ОСОБА_11 та ОСОБА_10 у експлікації споруд, зокрема, зазначено сарай літ. "В" та сарай літ. "Г".

За змістом усіх наявних матеріалів інвентаризаційної справи № 946 щодо домоволодіння ОСОБА_1 сарай літ. "Г" збудований із дерев`яних матеріалів та має площу 18,49 кв. м (4,3x4,3).

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації домоволодінь у містах і селищах міського типу УРСР (далі - Інструкція УРСР 1959 року), виданої згідно з розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 18 липня 1959 року № 923-р та затвердженої Держпланом Ради Міністрів УРСР 29 липня 1959 pоку, що діяла на час придбання спірного нерухомого майна батьком позивача ОСОБА_13, передбачено, що реєстрацію домоволодінь у містах і селищах міського типу УРСР провадять бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих Рад депутатів трудящих.

Пунктами 2-5 Інструкції УРСР 1959 року визначено, що об`єктом реєстрації є домоволодіння з окремим порядковим номером по вулиці, провулку, площі. Домоволодінням вважається один або кілька будинків з приналежними до них службовими будівлями, що знаходяться на тій самій земельній ділянці. Реєстрації підлягають всі домоволодіння в смузі міст і селищ міського типу УРСР, які належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також які належать окремим громадянам на праві особистої власності. Домоволодіння, розташовані на земельних ділянках, що закріплені за радгоспами, а також на колгоспній землі в межах міста або селища міського типу, підлягають реєстрації на загальних підставах. Реєстрації підлягають домоволодіння, будинки в яких закінчені будівництвом і прийняті за актом комісією виконкому місцевої Ради депутатів трудящих в експлуатацію.

Згідно з пунктом 6 Інструкції УРСР 1959 року передбачено, що реєстрація провадиться на підставі документів, що встановлюють право власності на домоволодіння (правовстановлюючих документів), згідно з додатком № 1, зокрема, такими документами є: свідоцтва про право власності на домоволодіння, які видані виконкомами місцевих Рад депутатів трудящих або видані органами комунального господарства на підставі рішень трудящих (пункт 14); нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу домоволодінь (пункт 16).

Пунктом 17 Інструкції УРСР 1959 року передбачено, що в разі будівництва будівель на колгоспних землях, які розташовані в смузі міста або селища міського типу, - виконком місцевої Ради депутатів трудящих, на підставі довідки колгоспу про надання земельної ділянки для будівництва, дозволу на будівництво та акту про закінчення будівництва будинку і ввід його в експлуатацію, разом з затвердженням цього акту вирішує питання про оформлення права власності і видачу свідоцтва про це.

Бюро технічної інвентаризації в своїй роботі по реєстрації зобов`язані: а) ознайомитися з документами, поданими окремими громадянами на підтвердження їх права власності на домоволодіння; б) з`ясувати підстави виникнення і порядок переходу до установа, підприємств, організацій і громадян права власності на домоволодіння, правильність оформлення документів, число учасників загальної власності і частку, яка належить кожному із власників. На підставі перевірених документів і складеного згідно з ними висновку бюро технічної інвентаризації вносить дані про право власності на домоволодіння до реєстрової книги даного населеного пункту і проставляє на документах власника реєстраційний напис (пункти 20, 22 Інструкції УРСР 1959 року).

За змістом пунктів 30, 31 Інструкції УРСР 1959 року послідуюча реєстрація переходу права власності від одних громадян до других провадиться по пред`явленню для цього документів, оформлених у встановленому законом порядку, а також шляхом суцільного обходу всіх домоволодінь. Бюро технічної інвентаризації на документах, пред`явлених до реєстрації, які свідчать про перехід права власності на домоволодіння, проставляє реєстраційний напис за встановленою формою без складання висновку про реєстрацію.

Згідно з приміткою до пункту 4 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої 31 січня 1966 року Міністерством комунального господарства УРСР, та яка втратила чинність 19 січня 1996 року, різні службові будівлі та споруди (сараї, літні кухні та ін.) не можна реєструвати окремо від жилого будинку.

За змістом статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набували права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною п`ятою статті 116 ЗК України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванніпроводиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим кодексом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що дерев`яний сарай побудований батьком ОСОБА_2 та наданий у користуванні батьку ОСОБА_1, без письмової угоди на добросусідських відносинах, а згодом ОСОБА_1 став вважати, що сарай з частиною земельної ділянки ОСОБА_2 належить йому, суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_2 є єдиним законним власником спірної ділянки, що підтверджується державним актом, виданим 05 лютого 2003 року. Будь-які належні та допустимі докази того, що спірна земельна ділянка на якій знаходився сарай, який позивач вважав своїм, відсутні, що свідчить про те, що рішення Ржищівської міської ради Київської області від 30 вересня 2002 року № 90-4-24 та державний акт на право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_2 відповідають вимогам законодавства.

За таких обставин та з підстав, передбачених наведеними нормами права, правильним та обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність порушених, оспорюваних чи невизнаних прав позивача, оскільки земельна ділянка, яка знаходилася під сараєм на підставі наданих суду правовстановлюючих документів належить ОСОБА_2

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи. Проте згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Розглядаючи зазначений позов, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про участь у судовому засіданні відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 19 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик