розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 05 квітня 2017 року у складі судді Битківського Л. М. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 травня 2017 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Беркій О. Ю., Максюти І. О.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 26 листопада 1996 року по 28 вересня 2016 року.

За час шлюбу у них народився син ОСОБА_3, який на даний час є повнолітнім.

Вказувала, що за час шлюбу ОСОБА_2 придбано земельну ділянку площею 0,2144 га в с. Підгір`я Богородчанського району, земельну ділянку площею 0,3973 га в с. Підгір`я, урочище "Заворів" Богородчанського району, тоді як нею було придбано земельну ділянку площею 0,1349 га в с. Підгір`я Богородчанського району та зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 89,6 кв.м розташований на АДРЕСА_1 .

Зазначала, що земельна ділянка площею 0,1349 га в с. Підгір`я Богородчанського району придбана нею за кошти, подаровані їй батьком та тіткою, а тому не підлягає включенню до складу спільного майна подружжя.

Враховуючи викладені обставини, а також те, що з ОСОБА_1 проживає син - ОСОБА_3, який на даний час досягнув повноліття, навчається на денній формі навчання в Надвірнянському коледжі Національного транспортного університету та знаходиться на її утриманні, просила визнати за нею право власності на житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1, земельну ділянку площею 0,1349 га в с. Підгір`я Богородчанського району, а за ОСОБА_2 - право власності на земельну ділянку площею 0,2144 га в с. Підгір`я Богородчанського району, кадастровий номер 2620487201:01:007:0002 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельну ділянку площею 0,3973 га в с. Підгір`я урочище "Заворів" Богородчанського району, кадастровий номер 2620487201:01:004:0240, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 із зустрічним позовом про поділ майна подружжя, який мотивував тим, що за час шлюбу з ОСОБА_1 ними було придбано земельну ділянку площею 0,1349 га, яка розміщена на землях, що знаходяться у відданні Підгірської сільської ради і надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, на якій побудовано спірний будинок з криницею, придбані за їхні спільні кошти.

Зазначав, що земельну ділянку площею 0,2144 га в с. Підгір`я Богородчанського району він одержав 15.10.2003 року на підставі рішення Підгірської сільської ради від 05.12.2002 року, а Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,3973 га в с. Підгір`я, урочище "Заворів" Богородчанського району 30.10.2009 року на підставі рішення Підгірської сільської ради від 07.05.2004 року. На час набуття земельних ділянок ч. 5 ст. 61 СК Українине була чинна, а тому земельні ділянки, одержані в період шлюбу шляхом приватизації є його особистою власністю і поділу не підлягають.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просив визнати за ним права власності на 1/2 частину житлового будинку та криниці, які розташовані по АДРЕСА_1, а також на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1349 га, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Богородчанського районного суду від 05 квітня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку та криниці, які розташовані по АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 2620487201:01:002:0440, загальною площею 0,1349 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний будинок та криниця були набуті сторонами за час шлюбу, докази які б свідчили, що вони є особистою власністю ОСОБА_1 суду не надано, а тому житловий будинок по

АДРЕСА_1 та криниця є спільною сумісною власністю сторін, частки які є рівними.

Також суд врахував принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, вказавши, що визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду, тому вважав за можливе визнати за ОСОБА_1 право власності й на половину земельної ділянки, на якій розташований спірний будинок.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Рішення Богородчанського районного суду від 05 квітня 2017 року залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що місцевий суд забезпечив повний та всебічний розгляду справи й надав належну правову оцінку тому факту, що спірний будинок та криниця були набуто сторонами за час шлюбу, а відповідач не довів того, що будинок так криниця є його особистою приватною власністю.

Апеляційний суд в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_2 в порядку спільного майна подружжя на земельну ділянку площею 0,2144 га та земельну ділянку площею 0,3973 га, законність і обґрунтованість рішення в цій частині не досліджував, оскільки сторони в цій частині рішення суду не оскаржували.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов в частині визнання за нею права особистої приватної власності на житловий будинок та криницю які розташовані в АДРЕСА_1, земельну ділянку кадастровий номер 2620487201:01:002:0440, загальною площею

0,1349 га в с. Підгір`я Богородчанського району.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно встановили необхідні для правильного вирішення справи обставини, не врахували що земельна ділянка придбана ОСОБА_1 за кошти подаровані ОСОБА_4 та ОСОБА_5, зведення житлового будинку в основному проведено за кошти, які були надані особисто ОСОБА_1 батьками.

ОСОБА_1 зазначає, що суди не мотивували підстави віднесення спірного майна до спільної сумісної власності подружжя та не врахували, що її повнолітній син, навчається на денній формі навчання в Надвірнянському коледжі Національного транспортного університету, знаходиться на її утриманні.

Доводи особи, яка подалазаперечення на касаційну скаргу

У липні 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому вказує, що суд першої інстанції, з висновками якого загалом погодився й апеляційний суд, ухвалив правильне по суті та законне рішення, за наслідком повного та всебічного розгляду справи. Вказує, що набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, а тому це майно відповідно до норм СК України вважається таким, що належить подружжю. Просить суд залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1, а судові рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Оскаржувані судові рішення суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Пунктом 3 частини першої статті 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та підтверджена постановою Великої Палати Верховного Суду у справі № 372/504/17 від 21 листопада 2018р.

Встановивши, що житловий будинок по АДРЕСА_1 загальною площею 89,6 кв. м та криниця були побудовані сторонами за час шлюбу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що він є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними.

Також, суди правильно врахували принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, вказавши, що визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.

Отже, визнання судами попередніх інстанцій визнання за ОСОБА_2 права власності на половину земельної ділянки, на якій розташований спірний будинок є обґрунтованим.

При цьому, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку всім поданим сторонами доказам, суди обґрунтовано вказали, що ОСОБА_1 не довела належними, допустимими та достатніми доказами факт будівництва спірного будинку та криниці нею за особисті кошти та за рахунок коштів її батьків, без участі ОСОБА_2 та його родичів, тобто вона не спростувала матеріально-правову презумпцію спільності майна подружжя.

Доводи касаційної скарги про те, що саме ОСОБА_2 повинен був довести свою участь у будівництві будинку та криниці, а також про те, що суди не встановили спільної участі подружжя коштами або працею у набутті майна, є безпідставними та суперечать наведеним нормам матеріального права.

Посилання ОСОБА_1 на правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15 не спростовує правильність висновків судів попередніх інстанцій, оскільки нею не було доведено того, що спірний будинок побудований за її особисті кошти.

Доводи ОСОБА_1 щодо суди не врахування судами перебування сина - ОСОБА_3 на її утриманні, є безпідставними, оскільки він є повнолітнім, навчається та отримує аліменти до закінчення навчання.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої інстанції та апеляційного суду, оскільки вони не підтверджені матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права та зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 05 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 травня 2017 року залишити без змін.