розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на майно.

Позовну заяву мотивовано тим, що 15 липня 1995 року між нею та ОСОБА_2 укладено шлюб. Від цього шлюбу мають сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживав разом з ОСОБА_1 окремо від батька. Спільне життя з ОСОБА_2 у неї не склалося, а тому фактичні шлюбні відносини між ними були припинені вже протягом чотирьох років. За час їхнього перебування у шлюбі, нею було придбано (у більшій частині за кошти батьків) майно,а саме:

- земельну ділянку площею 0,1400 га, яка розташована за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Підгірне, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4623684000:02:001:0113;

- земельну ділянку площею 0,1155 га, яка розташована за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Підгірне, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 4623684000:02:001:0186;

- автомобіль МАН, модель 8.185 Бортовий-С 2001 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 ;

- автомобіль ВМВ, модель 525 TDS Touring, 1998 р.в., номер кузова НОМЕР_2, д.н.з. НОМЕР_3 .

Збільшивши позовні вимоги, позивачка просила визнати її особистою приватною власністю спірне майно, а саме:

- газовий склад, площею 50,6 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;

- телятник, площею 383,4 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_3 ;

- телятник, площею 1 034,3 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_3 ;

- відгодівельник, площею 783,2 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_4 ;

- електробудка, площею 18,7 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ;

- автомобіль МАН, модель 8.185 Бортовий-С 2001 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 ;

- автомобіль ВМВ, модель 525 TDS Touring, 1998 р.в., номер кузова НОМЕР_2, д.н.з. НОМЕР_3 .

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 травня 2011 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за умовами якої відповідач погодився з тим, що майно, яке визначене позивачем в позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог, було придбано за особисті кошти ОСОБА_1 і є її особистою приватною власністю, а саме:

- земельна ділянка площею 0,1400 га, яка розташована за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Підгірне, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4623684000:02:001:0113;

- земельна ділянка площею 0,1155 га, яка розташована за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Підгірне, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 4623684000:02:001:0186;

- газовий склад, площею 50,6 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;

- телятник, площею 383,4 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_3 ;

- телятник, площею 1034,3 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_3 ;

- відгодівельник, площею 783,2 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_4 ;

- електробудка, площею 18,7 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ;

- автомобіль МАН, модель 8.185 Бортовий-С 2001 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 ;

- автомобіль ВМВ, модель 525 TDS Touring, 1998 р.в., номер кузова НОМЕР_2, д.н.з. НОМЕР_3 .

Провадження у справі закрито.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що укладена мирова угода не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із рішенням суду, особа, яка не брала участі у справі ОСОБА_3, 03 квітня 2018 року звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, яка обгрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 25 травня 2018 року відкрито апеляційне провадження у вказаній справі.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 травня 2011 року у цій справізакрито на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_3 не є власником майна, яке було предметом мирової угоди у даній справі, виконавче провадження за виконавчим листом про боргові зобов`язання ОСОБА_2 перед ним знищене, у видачі дубліката виконавчого листа йому відмовлено, а тому немає правових підстав для висновку про вирішення ухвалою суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3

Апеляційним судом також зазначено, що постановою Львівського апеляційного суду від 29 грудня 2018 року скасовано ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 07 травня 2018 року про видачу дубліката виконавчого листа № 2-461/09 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 . 385 000, 00 грн боргу, 34 488, 00 грн трьох процентів річних (згідно з ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2011 року) та 81, 00 грн судових витрат, а всього 419 569, 00 грн, та прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_3 про видачу дубліката виконавчого листа відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшла ОСОБА_3 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та передати справу для продовження розгляду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 2-867/11 з Пустомитівського районного суду Львівської області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

14 червня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на майно призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що 19 березня 2009 року Шевченківський районний суд м. Львова ухвалив рішення у справі № 2-461/09, згідно з яким ОСОБА_2 зобов`язаний сплатити йому борг у сумі 419 488, 00 грн. Справа переглядалася Апеляційним судом Львівської області.

15 березня 2011 року державний виконавець Шевченківського відділення ДВС Львівського міського управління юстиції виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 25064968, а 06 квітня 2011 року - про накладення арешту на майно боржника та оголосив про заборону його відчуження.

18 травня 2011 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_1 фіктивну мирову угоду, якою визнає право власності на нерухоме майно, яке набуто у шлюбі, за своєю дружиною, тобто передав у приватну власність ОСОБА_1 Ѕ частину належного йому майна.

Вважав, що такими діями ОСОБА_2 ухилявся від виконання рішення суду та повернення йому боргу у значній сумі.

Зазначає, що всупереч частини п`ятої статті 175 ЦПК України, у редакції, яка була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції, суд першої інстанції визнав мирову угоду. Також, суд не застосував частину другу статті 60 СК України, оскільки позивачка не надала доказів на підтвердження набуття нею спірного майна за власні кошти.

Вказує, що закриваючи апеляційне провадження, апеляційний суд не встановлював, чи вирішувалося судом першої інстанції питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, не досліджував наданий ним перелік обставин та нових доказів, які суд повинен був дослідити.

Доводи особи, яка подала відзив

У червні 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, у якому просить залишити касаційну скургу без задоволення а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, посилачись на те, що апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, встановивши, що заявник не є власником майна, котре було предметом мирової угоди, а також не будучи стягувачем відносно ОСОБА_2 через відсутність виконавчого провадження, прийшов до вірного висновку, що оскаржуваною ухвалою не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3, а отже зробив обгрунтований висновок про закриття апеляційного провадження за його апеляційною скаргою.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Разом із тим, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

Відповідно до статті 31 ЦПК України 2004 року сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України 2004 року, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов`язків сторін та предмета позову.

Згідно частини п`ятої статті 175 ЦПК України 2004 року передбачено, якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

Установлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова

від 19 березня 2019 року у справі № 2-461/09 позов ОСОБА_3 задоволено частково та стягнуто на його користь з ОСОБА_2 385 000,00 грн боргу, 12 742,00 грн інфляційних витрат, 34 488,00 грн трьох відсотків річних, 148 648,00 грн збитків, 5 000,00 грн моральної шкоди, 81, 00 грн судових витрат, а всього 585 959,00 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області 21 грудня 2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 березня 2009 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на його користь інфляційних витрат, трьох відсотків річних, матеріальних збитків, моральної шкоди та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. У решті рішення залишено без змін.

27 січня 2011 року Шевченківським районним судом м. Львова було видано виконавчий лист № 2-461/09 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу в сумі 385 000,00 грн та 81,00 грн судових витрат, за яким постановою Шевченківського ВДВС Львівського МУЮ від 15 березня 2011 року відкрито виконавче провадження № 25064968 (а.с. 38-42).

Отже, доведено, що ОСОБА_2 є боржником перед ОСОБА_3 .

У березні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поділ майна подружжя, а ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 травня 2011 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, якою визнано спірне майно особистою приватною власністю ОСОБА_1 (справа № 2-867/11).

30 червня 2011 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 25064968 на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент винесення постанови про закінчення виконавчого провадження) .

Отже, убачається, що на час затвердження мирової угоди, суд першої інстанції не перевірив, чи порушуються визнанням такої угоди права та інтереси ОСОБА_3, як кредитора, в інтересах якого державною виконавчою службою, на час виконання судових рішень у справі № 2-461/09, накладено арешт на все майно ОСОБА_2 (а.с. 43).

Апеляційний суд, закриваючи апеляційне провадження, вказуючи про те, що права та інтереси заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені, належним чином не перевірив доводи ОСОБА_3 про те, що всупереч винесення 15 березня 2011 року державним виконавцем Шевченківського відділення ДВС Львівського міського управління юстиції постанови про відкриття виконавчого провадження, а 06 квітня 2011 року - про накладення арешту на майно боржника та оголошення про заборону його відчуження, ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 травня 2011 року, тобто лише через місяць після накладення арешту, визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, чим, на думку заявника, порушено його право отримання грошових коштів шляхом виконання судового рішення у справі № 2-461/09.

Таким чином, ОСОБА_2 є боржником ОСОБА_3, а наявність чи відсутність здійснення виконавчих дій щодо рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 березня 2009 року не впливає на зазначені вище юридичні факти.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд України у постановах: № 6-76цс16 від 17 лютого 2016 року, № 6-1133цс16 від 23 листопада 2016 року та № 6-2725цс16 від 22 лютого 2017 року.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Крім того, згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції Україниоднією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Відповідно до положень статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд, до якого також відноситься і право апеляційного оскарження.

Апеляційний суд, закриваючи апеляційне провадження, не врахував вищевказаних доводів ОСОБА_3 .

Доводи, наведені в касаційній скарзі, підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), так як особа безпідставно не може бути позбавлена конституційного права на апеляційне оскарження рішення суду.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.