розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, до якої приєдналася ОСОБА_1, на ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 09 березня 2017 року у складі судді Хоми М. В., касаційну скаргу ОСОБА_1, до якої приєднався ОСОБА_3, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2014 року у складі судді Дзюбича В. Л. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 20 березня 2017 року у складі колегії суддів: Хоми М. В., Кузьми Р. М., Костіва О. З.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Кредобанк" (далі - ПАТ "Кредобанк"), третя особа - відкрите акціонерне товариство "Закарпатський металургійний завод" (далі - ВАТ "Закарпатський металургійний завод"), про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 05 липня 2007 року вона уклала з ВАТ "Закарпатський металургійний завод" та ПАТ "Кредобанк" договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме будівлі пожежного депо та гаражу, позначені літерою "Є", що знаходилися по АДРЕСА_1, без нотаріального посвідчення та зобов`язалась оплатити вартість нерухомого майна у розмірі 60 000 грн до 15 вересня 2007 року, перерахувавши грошові кошти на розрахунковий рахунок згідно з пунктом 4 договору.

На виконання умов зазначеного договору 08 липня 2007 року вони підписали акт прийому-передачі будівлі пожежного депо та гаражу, а 11 вересня 2007 року платіжним документом № 1 вона перерахувала 60 000 грн на відповідний розрахунковий рахунок банку.

Оскільки договір купівлі-продажу був укладений у простій формі, а продавець ухилявся від нотаріального посвідчення, вона звернулася до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу дійсним.

Рішенням Городоцького суду Хмельницької області від 25 квітня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 21 грудня 2010 року, вищевказаний договір купівлі-продажу було визнано дійсним, однак рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2011 року зазначені судові рішення скасовано та ухвалено нове, яким їй у задоволенні позову про визнання дійсним договору купівлі-продажу відмовлено.

Ураховуючи, що сплачені за договором грошові кошти не повернуті, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на її користь: 60 000 грн безпідставно набутих грошових коштів; три відсотки річних у розмірі 5 183,01 грн; інфляційні втрати у розмірі 4 037,24 грн, а також 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди, яку вона зазнала внаслідок неправомірної відмови відповідача повернути безпідставно отримані кошти.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ "Кредобанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 60 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ПАТ "Кредобанк" на користь ОСОБА_1 600 грн на відшкодування сплаченого судового збору.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами відсутні договірні відносини, оскільки укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна не відповідав вимогам закону. При цьому, зважаючи на скасування судом касаційної інстанції рішення суду першої та апеляційної інстанції про визнання за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, що зумовило скасування реєстрації права власності за нею, на відсутність доказів, які б стверджували факт повернення сплаченої позивачем за договором купівлі- продажу суми у розмірі 60 000 грн, має місце порушення прав позивача, які підлягають захисту.

Також суд зазначив, що відповідальність відповідно до положень частини другої статті 625 ЦК України передбачена виключно за прострочення виконання грошового зобов'язання, а у спірні правовідносини щодо витребування безпідставно набутих грошових коштів, що врегульовано спеціальними нормами цивільного законодавства.

Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки будь-яких доказів на підтвердження завдання її позивачу діями відповідача суду не надано.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 30 січня 2015 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ПАТ "Кредобанк" на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2014 року та повернуто її заявнику.

Роз`яснено ПАТ "Кредобанк" право на подання заяви про перегляд заочного рішення суду до суду першої інстанції.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 березня 2015 року поновлено ПАТ "Кредобанк" строк для перегляду заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської областівід 24 жовтня 2014 року.

Заяву ПАТ "Кредобанк" про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2014 року залишено без задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 25 серпня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ "Кредобанк" відхилено.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2014 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2016 року касаційну скаргу представника ПАТ "Кредобанк" - Бородіної М. І., на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 25 серпня 2015 року задоволено частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 25 серпня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2017 року виправлено описку в резолютивній частині ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2016 року та виключено посилання на скасування рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2014 року.

Короткий зміст оскаржуваних ухвал суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 09 березня 2017 року у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Кредобанк", третя особа - ВАТ "Закарпатський металургійний завод", про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Апеляційний суд, відмовляючи у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2014 року, виходив із того, що ОСОБА_3 не має передбаченого статтею 292 ЦПК України 2004 року права апеляційного оскарження, оскільки він не є стороною у справі, рішенням суду від 24 жовтня 2014 року питання про його права та обов`язки судом не вирішувались.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 20 березня 2017 року

рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2014 року апеляційну скаргу ПАТ "Кредобанк"відхилено.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2014 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновком районного суду, зазначивши також, що рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року, скасувавши попередні судові рішення, у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним відмовлено, оскільки цей договір нотаріально не посвідчений та не проведена його державна реєстрація, тому він є неукладеним. У зв`язку з цим, банком безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 60 000 грн підлягають поверненню ОСОБА_1

Рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних, інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди не оскаржувалось, тому відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України 2004 року не переглядалось.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У квітні 2017 року ОСОБА_3, до якої приєдналась ОСОБА_1, подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати оскаржувану ухвалу суду і направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду.

У квітні 2017 року ОСОБА_1, до якої приєднався ОСОБА_3, подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат й передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому у силу положень статті 400 ЦПК України не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3, до якої приєдналася ОСОБА_1, в указаній справі, витребувано цивільну справу № 607/3956/14-ц з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

У червні 2017 року справа надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, до якої приєднався ОСОБА_3, в указаній справі, витребувано цивільну справу № 607/3956/14-ц з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.

У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Кредобанк", третя особа - ВАТ "Закарпатський металургійний завод", про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_3, до якої приєдналася ОСОБА_1, мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що при укладенні ОСОБА_1 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 05 липня 2007 року сплачено грошові кошти - що є їх спільною сумісною власністю. У зв`язку з неповерненням банком грошових коштів порушено і його право на користування ними й отримання матеріальної вигоди.

Касаційна скарга ОСОБА_1, до якої приєднався ОСОБА_3, мотивована тим, що оскільки банк після того, як рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року у задоволенні її позову про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним відмовлено, безпідставно користувався грошовими коштами, вона має право на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, тобто три відсотки річних та інфляційні втрати.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2017 року ПАТ "Кредобанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_3, вказуючи на те, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що апеляційним судм допущено порушення норм процесуального права.

Також зазначило, що на виконання судового рішення грошові кошти у розмірі 60 600 грн банк перерахував на рахунок ОСОБА_1, що підтверджується меморіальним ордером від 05 квітня 2017 року.

У серпні 2017 року ПАТ "Кредобанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1,вказуючи на те, щодоводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Також зазначило, що між ОСОБА_1 іПАТ "Кредобанк" жодних грошових зобов`язань не існувало і не існує на цей час.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 липня 2007 року ОСОБА_1 уклала з ВАТ "Закарпатський металургійний завод" та ПАТ "Кредобанк" договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме будівлі пожежного депо та гаражу, позначені літерою "Є", що знаходилися по АДРЕСА_1, без нотаріального посвідчення та зобов`язалась оплатити вартість нерухомого майна у розмірі 60 000 грн до 15 вересня 2007 року, перерахувавши грошові кошти на розрахунковий рахунок згідно з пунктом 4 договору.

На виконання умов зазначеного договору 08 липня 2007 року вони підписали акт прийому-передачі будівлі пожежного депо і гаражу, а 11 вересня 2007 року платіжним документом № 1 вона перерахувала 60 000 грн на відповідний розрахунковий рахунок банку.

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2011 року зазначені судові рішення скасовано та ухвалено нове, яким їй у задоволенні позову про визнання дійсним договору купівлі-продажу відмовлено (провадження № 6-4719св11).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3, до якої приєдналася ОСОБА_1,задоволенню не підлягає.

Касаційна скарга ОСОБА_1, до якої приєднався ОСОБА_3, підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Щодо ухвали Апеляційного суду Тернопільської області від 09 березня 2017 року

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 09 березня 2017 року постановлено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги ОСОБА_3 цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 КПК України зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України (1618-15) 2004 року, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Частиною першою статті 292 ЦПК України 2004 року передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 352 ЦПК України.

Подаючи апеляційну скаргу, ОСОБА_3 посилався на те, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2014 року вирішено питання про його права й обов`язки, оскільки він та ОСОБА_1 перебувають у шлюбі, а тому грошові кошти, передані останньою за договором купівлі-продажу нерухомого майна є їх спільною сумісною власністю.

Встановлено, що ОСОБА_3 участі у розгляді справи не брав, в якості третьої особи до справи не залучався, свого клопотання про участь у справі, як він, так і ОСОБА_1, не подавали (стаття 36 ЦПК України 2004 року). Ухваленим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2014 року безпосередньо питання про його права та обов`язки не вирішувалось, з самостійними вимогами до суду не звертався.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_3 не має передбаченого статтею 292 ЦПК України 2004 року права апеляційного оскарження.

Щодо судових рішень по суті спору

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та ухвала Апеляційного суду Тернопільської області від 20 березня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення трьох відсотки річних та інфляційних втрат не відповідають.

Згідно з частиною другою статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше значення - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні.

Такий правовий висновок щодо застосування положень статей 625 та 1214 ЦК України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).

Таким чином, правовідносини, які склалися між сторонами з приводу стягнення безпідставно отриманих коштів, за своєю правовою природою є грошовим зобов`язанням, на яке поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності.

За таких умов висновок суду про неможливість застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України є помилковим, тому судові рішення підлягають скасуванню в цій частині.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України (435-15) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України (435-15) .

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України (435-15) для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Ураховуючи те, що рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року скасовано попередні судові рішення, у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним відмовлено, та зазначено про те, що цей договір є неукладеним, оскільки він нотаріально не посвідчений та не проведена його державна реєстрація, тому правова підстава набуття банком грошових коштів у розмірі 60 000 грн, сплачених позивачем, відсутня.

У зв`язку з чим з ПАТ "Кредобанк" на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню три відсотки річних за період з 14 липня 2011 року до 31 травня 2014 року у розмірі 5 183,01 грн, інфляційні втрати за період з 01 серпня 2011 року до 30 квітня 2014 року у розмірі 4 037,24 грн.

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України (1618-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2014 року та ухвала Апеляційного суду Тернопільської області від 20 березня 2017 року в частині позовних вимог про стягнення трьох відсотки річних та інфляційних втрат підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Ураховуючи скасування рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2014 року та ухвали Апеляційного суду Тернопільської області від 20 березня 2017 року в частині позовних вимог про стягнення трьох відсотки річних та інфляційних втрат, беручи до уваги вимоги статті 141 ЦПК України, з ПАТ "Кредобанк" на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги у розмірі 487,20 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, до якої приєдналася ОСОБА_1, залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 09 березня 2017 року залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_1, до якої приєднався ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 20 березня 2017 року в частині позовних вимог про стягнення трьох відсотки річних та інфляційних втрат скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Кредобанк", третя особа - відкрите акціонерне товариство "Закарпатський металургійний завод", про стягнення стягнення трьох відсотки річних та інфляційних втрат задовольнити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Кредобанк" на користь ОСОБА_1 три відсотки річних у розмірі 5 183,01 грн, інфляційні втрати у розмірі 4 037,24 грн та судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги у розмірі 487,20 грн.