розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення від 21 березня 2017 року і додаткове рішення від 30 березня 2017 року Галицького районного суду Івано-Франківської області у складі судді Мула О. Д. та на ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 червня 2017 року у складі колегії суддів: Горейко М. Д., Бойчука І. В., Проскурніцького П. І.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, Бурштинської міської ради Івано-Франківської області, в якому просили поділити земельну ділянку, що знаходиться на АДРЕСА_1, між ними та відповідачем як співвласниками житлового будинку, розташованого на цій земельній ділянці, відповідно до варіанту поділу земельної ділянки, запропонованого експертом Кавецьким В. А.

Посилаючись на те, що між ними виникають суперечки з приводу користування вищезазначеною земельною ділянкою, які у добровільному порядку вони вирішити не можуть, просили позов задовольнити.

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визначення порядку користування земельною ділянкою, у якому просив залишити у спільному користуванні його та відповідача спільний заїзд, а саме: частину земельної ділянки на АДРЕСА_1, яка визначена такими межами: проїжджою частиною АДРЕСА_1 та будинком, господарськими будівлями й парканом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 задоволено частково.

Здійснено поділ земельної ділянки відповідно до часток в будинку АДРЕСА_1, загальною площею 1211 кв. м, а саме: ОСОБА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - 49 % або 49/100 частин; ОСОБА_4 - 51 % або 51/100 частин. Існуючий заїзд шириною 5,50 м від дороги на АДРЕСА_1 (план - схема) залишено у спільному користуванні.

Виділено у спільне користування ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельну ділянку НОМЕР_3 площею 290 кв. м, у тому числі під будинком - 136 кв. м.

Виділено ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, власникам 49/100 частин - земельну ділянку НОМЕР_2 площею 400 кв. м, у тому числі під господарською будівлею - 30 кв. м, земельну ділянку НОМЕР_1 площею 51 кв. м, загальною площею 470 кв. м.

Виділено ОСОБА_4, власнику 51/100 частин - земельну ділянку НОМЕР_5 площею 422 кв. м, у тому числі під господарськими будівлями - 50 кв. м, земельну ділянку НОМЕР_4 площею 48 кв. м, загальною площею 470 кв. м.

В іншій частині позову відмовлено.

Додатковим рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 30 березня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Залишено ОСОБА_4 та ОСОБА_1 існуючий заїзд у спільному користуванні - шириною 5,50 м від дороги на АДРЕСА_1 для можливого користування, проходу до своїх частин будинку, проїзду транспортними засобами до своїх господарських будівель.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 червня 2017 року рішення від 21 березня 2017 року та додаткове рішення від 30 березня 2017 року Галицького районного суду Івано-Франківської області залишено без змін.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що найбільш доцільним є варіант поділу спірної земельної ділянки, запропонований експертом Стельмаховичем Є. В., який також передбачає залишення існуючого заїзду у спільному користуванні сторін, оскільки розташування житлового будинку унеможливлює влаштування двох окремих заїздів до частин будинку, господарських будівель співвласників.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись з таким вирішенням спору, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясували обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки земельна ділянка під огорожею з правої сторони будинку належить їм, а в запропонованому варіанті експерта Стельмаховича Є. В . зазначену ділянку пропонується виділити у спільне користування співвласників, з чим вони не погоджуються.

Крім того, суди не взяли до уваги їхні доводи про те, що експертиза проводилась Стельмаховичем Є. В. без їхньої участі та повідомлення про її проведення, а отже така експертиза не може бути прийнята судом.

Суди залишили поза увагою запропонований варіант поділу спірної земельної ділянки експертом Кавецьким В. А.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

ОСОБА_4 подав заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, у якому просить залишити без задоволення касаційну скаргу та без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Бурштинської міської ради Івано-Франківської області про визначення порядку користування земельною ділянкою та її поділ; за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування земельною ділянкою та витребувано з галицького районного суду Івано-Франківської області зазначену справу.

У травні 2018 року вказану справу передано до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням народного суду Галицького району Івано-Франківської області від 04 вересня 1972 року житловий будинок на АДРЕСА_4 на теперішній час АДРЕСА_1 (далі - будинок) було поділено між його попередніми власниками та виділено їм в натурі відповідні частини будинку з окремими входами, поділено господарські будівлі та споруди.

В порядку спадкування співвласниками часткової власності будинку на даний час є: ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яким належить 49/100 частин, та ОСОБА_4 - 51/100 частин цього будинку.

Рішенням виконавчого комітету Бурштинської міської ради Івано-Франківської області від 31 грудня 2014 рокучастинам будинку сторін присвоєно окремі адреси, а саме: частині будинку, що належить на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1, а частині будинку, що належить ОСОБА_4, залишено поштову адресу: АДРЕСА_1 .

Н а час вирішення спору будинок АДРЕСА_1 не перебуває у спільній частковій власності, будинок є спареним з двох будинків і кожен з власників має свої окремі господарські будівлі та споруди.

Сторони у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 загальною площею 1211 кв. м не оформили, вона перебуває у їх спільному користуванні.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм

матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини четвертої статті 120 Земельного кодексу України(далі - ЗК України (2768-14) ) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

За правилом частини другої статті 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю та споруди, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

Відповідно до частини першої статті 318 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Зазначені положення щодо користування власністю застосовуються до майнових прав на майно (зокрема до права користування земельною ділянкою).

Право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь - якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України).

Отже при вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Для вирішення спору між сторонами та встановлення порядку користування спірною земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном, судом першої інстанції ухвалами від 03 квітня 2015 року, 03 серпня 2015 року та 01 квітня 2016 року неодноразово призначалась судова земельно-технічна експертиза.

У висновку від 23 квітня 2015 року №012/ЗТ-15 судової земельно-технічної експертизи, проведеної експертом Кавецьким В. А. запропоновано один варіант поділу земельної ділянки відповідно до часток співвласників будинку та складено відповідну план-схему, у якій не відображено заїзду до частин будинку та господарських будівель і споруд співвласників, що розміщені на земельних ділянках, зокрема, не вказано, чи можливо влаштувати кожному із співвласників окремі заїзди, залишити заїзд в спільному користуванні чи встановити сервітут, а тому ухвалою від 03 серпня 2015 року призначено повторну експертизу, яка проведена не була, оскільки сторони по справі відмовились від проведення оплати експертно-дослідницьких робіт.

У висновку від 19 квітня 2016 року №04/04-16 судової інженерно-технічної експертизи (земельно-технічної)експертом Стельмаховичем Є. В. запропонований варіант поділу спірної земельної ділянки, в якому пропонувалось залишити існуючий заїзд у спільному користуванні сторін, який дає можливість проходу до своїх частин в житловому будинку, його обслуговування та для можливості проїзду транспортними засобами до своїх господарських будівель та споруд, при цьому зазначено, що місце розташування житлового будинку і господарських будівель, які належать співвласникам домоволодіння унеможливлює влаштування двох окремих заїздів для проїзду транспортними засобами дочастини земельних ділянок, господарських будівель і споруд кожному із співвласників.Також, запропоновано поділ спірної земельної ділянки між співвласниками відповідно до належних їм частин в будинку, згідно з планом- схемою.

Ухвалюючи рішення про встановлення порядку користування земельною ділянкою, що знаходиться на АДРЕСА_1, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, врахував саме цей висновок судової інженерно-технічної (земельно-технічної) експертизи як такий, що є найбільш доцільним з урахуванням розташування на земельній ділянці господарських споруд сторін, та передбачає залишення існуючого заїзду у спільному користуванні сторін, оскільки розташування житлового будинку унеможливлює влаштування двох окремих заїздів до частин будинку співвласників.

Наведені у касаційній скарзі доводи заявників зводяться до незгоди з висновками судів щодо оцінки доказів, зокрема щодо висновків судової земельно-технічної експертизи, надання переваги одному експертному висновку (експерта Стельмахович Є. В.) над іншим (експерта Кавецького В. А.), необхідності збирання нових доказів і встановлення на їх підставі обставин, які, на думку позивачів, стануть підставою для задоволення їх позову.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, вирішувати питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків судів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення від 21 березня 2017 року, додаткового рішення від 30 березня 2017 року Галицького районного суду Івано-Франківської області та ухвали апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 червня 2017 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 березня 2017 року, додаткове рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 30 березня 2017 року Галицького районного суду Івано-Франківської області та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 червня 2017 року залишити без змін.