Постанова
Іменем України
05 вересня 2019 року
м. Київ
справа 375/555/16-ц
провадження № 61-26810св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2
відповідач - публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Білоконь О. В., від 19 січня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду позовом до публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" ( далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки.
Позивачі свої вимоги мотивували тим, що 03 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" ( далі - ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит"), правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" укладено кредитний договір, за яким вона отримала готівкою кошти в сумі 40 000 доларів США терміном на 15 років із розрахунку 14,5 % річних. На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між нею та ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" 03 серпня 2007 року укладено договір іпотеки належної їй земельної ділянки площею 0,0595 га по АДРЕСА_1 . У забезпечення зобов`язань за кредитним договором від 03 серпня 2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ "Банк "Фінанси та кредит" укладено договір поруки, яким ОСОБА_2 зобов`язався відповідати перед банком за виконання боржником зобов`язань. Вказували, що умови укладеного кредитного договору суперечать низці нормативно-правових актів та порушують їх права і охоронювані законом інтереси, передбачені Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) . Зокрема, при укладенні договору банк не надав ОСОБА_1 у письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також про орієнтовну сукупну вартість кредиту, що свідчить про відсутність у позичальниці інформації щодо свідомого вибору кредиту. Умови кредитного договору не містять мети отримання кредиту, хоча кредит надавався для споживчих цілей, у договорі немає детального розпису загальної вартості кредиту, що суперечить частині четвертій статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів". Відповідачем не включено до кредитного договору графік платежів із розрізом сум погашення основного боргу, процентів тощо. Вказували, що порушені їх права як споживачів, бо відсутня рівність у відносинах сторін, на них покладені всі ризики, щодо повернення кредиту, покладено значну кількість обов`язків, що свідчить про дисбаланс договірних прав і обов`язків на користь банку. Вказували, що станом на 3 серпня 2007 року, тобто на час укладання договору ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" не був уповноваженим банком на здійснення валютних операцій, бо не мав відповідної ліцензії, а отже на мав права надавати кредити готівкою в іноземній валюті фізичним особам. Вимоги банку сплачувати проценти у валюті суперечать постанові Національного банку України від 30 травня 2007 року № 200 (z0656-07) (далі - постанова НБУ № 200). Банк поклав на неї як позичальницю усі ризики, пов`язані із коливанням курсу гривні до долара, в результаті чого її заборгованість перед банком у гривневому еквіваленті зросла. Крім того, кредитний договір укладено між сторонами без додержання належної форми, а саме: текст договору оформлено на бланку ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит", а для посвідчення угоди також застосовано печатку ТОВ, яке на момент угоди припинило свою діяльність, про що свідчить запис в ЄДРПОУ, хоча в договорі зазначено іншу організаційну назву - Публічне акціонерне товариство. Вказували, що у зв`язку із недійсністю кредитного договору, підлягають визнанню недійсними і договір іпотеки та договір поруки, як похідні від кредитного. Просили визнати недійсними: кредитний договір, укладений 03 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", договір іпотеки, укладений 03 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", та договір поруки, укладений 03 серпня 2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 12 жовтня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не доведено недодержання відповідачем в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ). У той же час, позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом свого порушеного права, та застосовано наслідки пропуску строків позовної давності, про який було заявлено стороною відповідача.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 19 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позву.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відсутні передбачені законом підстави для визнання недійсними кредитного договору з підстав порушення прав ОСОБА_1 як споживача. При цьому суд виходив з того, що кредитний договір відповідає актам цивільного законодавства, доказів про те, що при укладенні кредитного договору з боку банку мало місце здійснення нечесної підприємницької практики чи недобросовісність, що заборонено Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , позивачами суду не надано і в матеріалах справи такі докази відсутні. Вказав, що матеріалами справи не встановлено порушень вимог статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", при цьому обґрунтував можливість уповноважених банків, на підставі банківської ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті за відсутності суперечностей з чинним законодавством, у разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ для здійснення кредитних операцій у валюті можливість надавати кредити в валюті. Суд спростував доводи апеляційної скарги, що кредитний договір укладено між сторонами без додержання належної форми, бо текст договору оформлено на бланку ТОВ висновками про те, що це не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки ці обставини не передбачені статтею 203 ЦК України, як підстава для визнання правочину недійсним. Спростував твердження позивача щодо повноважень представника відповідача під час укладення оспорюваних договорів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано справу із суду першої інстанції.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) ( далі - ЦПК України (1618-15) ) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 12 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив надані докази, дійшов до передчасних висновків про відмову в задоволенні позову. Посилався на обставини, якими обґрунтовано позовну заяву. Вказував, що суд упереджено підійшов до розгляду справи, взагалі не дослідивши кредитний договір.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
03 серпня 2007 року мiж ВАТ "Банк "Фінанси та кредит" і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно якого банк зобов`язався надати позичальниці на споживчі потреби кредит в розмірі 40 698 доларів США терміном до 02 серпня 2022 року із сплатою 14,5 % річних за користування коштами.
03 серпня 2007 року мiж ВАТ "Банк "Фінанси та кредит" і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за умовами якого в забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_1 передала банку в іпотеку належне їй майно у вигляді земельної ділянки площею 0,0595 га по АДРЕСА_1 .
03 серпня 2007 року між ВАТ "Банк "Фінанси та кредит" і ОСОБА_2 укладено договір поруки. Поручитель за вказаним кредитним договором ОСОБА_2, зобов`язався відповідати перед банком за виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань перед банком за кредитним договором.
Встановлено, що укладений між сторонами кредитний договір та його зміст відповідає діючому цивільному законодавству, містить всі суттєві умови, повну і детальну інформацію про права і обов`язки його учасників, порядок отримання і повернення кредиту, розмір платежів, відповідальність сторін.
Встановлено, що пункти 2.1, 3.1, 4.1-4.3, 6.1-6.2 кредитного договору містять інформацію про умови кредитування, про орієнтовну сукупну вартість кредиту, розмір процентів, порядок та умови повернення кредитних коштів, в тому числі у випадку прострочення платежів. Додаток № 1 до договору (графік платежів) містить як розмір, так і період внесення щомісячного платежу на погашення кредиту.
ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на момент укладення оспорюваного позивачами кредитного договору мав банківську ліцензію НБУ від 17 липня 2007 року № 28 з дозволом від 17 липня 2007 року № 28-2 на здійснення певних валютних операцій, який є генеральною ліцензією.
Встановлено, що при укладенні оспорюваних договорів від імені ВАТ "Банк "Фінанси та кредит" діяв представник банку Кузіна О . О. на підставі довіреності, виданої 23 липня 2007 року ВАТ "Банк "Фінанси та кредит", і її повноваження, а також правоздатність і дієздатність ВАТ "Банк "Фінанси та кредит", перевірялася нотаріусом під час укладення договору іпотеки про що нотаріус вказав у тексті договору.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено, й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За положеннями частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до вимог статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність" (959-12) , Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) (далі - Декрет № 15-93, який діяв на момент укладення договору), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) .
Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
У статті 5 Декрету № 15-93 визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Згідно статті 1 Декрету № 15-93 комерційні банки не входять до категорії "резидентів" та "нерезидентів" та змістом вказаного Декрету не передбачено обов`язку банку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу іноземної валюти в позику.
Крім того, 09 лютого 2019 року Декрет № 15-93 втратив чинність у зв`язку із введенням в дію Закону України "Про валюту і валютні операції" (2473-19) , за змістом частини першої статті 9 якого банки надають банківські та інші фінансові послуги, якщо вони є валютними операціями, на підставі банківської ліцензії.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
При укладенні 03 серпня 2007 року спірного кредитного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. Так, підписавши договір, позивач засвідчила, що вона погодилася з його умовами. Крім того, ОСОБА_1 частково виконала обов`язки, покладені на неї даним договором, та своєї згоди на укладення договору не відкликала.
Таким чином, з урахуванням відсутності законодавчої заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті та згоди позивача саме на такі умови оскаржуваного кредитного договору, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо доводів ОСОБА_1 про порушення банком під час укладення спірного кредитного договору вимог Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , Верховний Суд зазначає наступне.
За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Врахувавши зазначені вимоги закону, умови кредитного договору 81-07-Ил/03 та інші докази, подані сторонами, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що правові підстави, передбачені статтями 203, 215 ЦК України, статтями 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", для визнання кредитного договору недійсним (та задоволення похідних вимог) відсутні, оскільки не ґрунтуються на матеріалах справи і суперечать оспорюваному кредитному договору, з якого вбачається, що його зміст відповідає діючому цивільному законодавству, сторони договору без будь-яких застережень підписали договір, обумовивши відповідальність за його невиконання. Оспорюваний кредитний договір передбачає лише ті види відповідальності позичальника за невиконання договору, які передбачені ЦК України (435-15) . Враховуючи особливості кредитного договору, встановлені ним види відповідальності позичальника за невиконання договору є адекватними і такими, що покликані забезпечити добровільне гарантоване повернення позичальником отриманих грошових коштів і спонукати останнього до їх повернення у встановлені договором строки.
Правильними є висновки суду апеляційної інстанції, що позивачами не надано належних та допустимих доказів у розумінні статей 77- 78 ЦПК України, які б підтверджували застосування банком нечесної підприємницької практики при укладенні кредитного договору, як і висновки щодо відсутності правового значення для вирішення спору бланку, на якому укладено кредитний договір, оскільки ці обставини не передбачені статтею 203 ЦК України.
Верховний Суд погоджується з висновками, викладеним в рішенні суду апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не довели обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог, їх доводи є необґрунтованими та не підтверджені матеріалами справи, тому правомірно спростовані судом апеляційної інстанції.
При цьому суд апеляційної інстанції належним чином виконав вимоги статті 212 ЦПК України 2004 року щодо оцінки доказів і дотримання вимог статті 213 ЦПК України 2004 року щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив обставини в справі, обґрунтовано застосував положення статей 203, 215 ЦК України до правовідносин учасників справи.
Доводи касаційної скарги щодо не дослідження письмових доказів, зокрема, кредитного договору, спростовуються матеріалами справи.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, були предметом апеляційного розгляду й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Київської області від 19 січня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Кривцова Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник