розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Нове життя" до ОСОБА_1, Фермерського господарства "Велес-В" про визнання недійсним договору користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, скасування його державної реєстрації, визнання поновленим договору оренди землі та визнання укладеною додаткової угоди,

за касаційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства "Нове життя" на рішення Валківського районного суду Харківської області від 11 березня 2019 року у складі судді Логвінова А. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 18 червня 2019 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року Приватне сільськогосподарське підприємство "Нове життя" (далі- ПСП "Нове життя") звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило визнати недійсним договір користування земельною ділянкою площею 5,43 га, кадастровий номер НОМЕР_1, укладений між Фермерським господарством "Велес-В" (далі - ФГ "Велес-В") та ОСОБА_1, який зареєстровано 05 квітня 2018 року за № 25669253 та скасувати його державну реєстрацію; визнати поновленим договір оренди землі від 30 грудня 2005 року на земельну ділянку 5,43 га, кадастровий номер НОМЕР_1, зареєстрований 31 січня 2008 року за № 040868800205 та визнати укладеною додаткову угоду від 01 листопада 2017 року до договору оренди землі від 30 грудня 2005 року.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 30 грудня 2005 року між ОСОБА_2, спадкоємцем якої є ОСОБА_1, та ПСП "Нове життя" укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,43 га, кадастровий номер НОМЕР_1, строком на десять років, який зареєстрований 31 січня 2008 року та відповідно, з урахуванням статті 18 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент укладення договору) строк його дії до 31 січня 2018 року.

З метою скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, позивач 01 листопада 2017 року направив ОСОБА_1 лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом додаткової угоди, на що 06 листопада 2017 року ОСОБА_1 відповів відмовою в поновленні договору оренди землі від 30 грудня 2005 року, в зв`язку із наміром самостійно використовувати земельну ділянку.

Протягом місяця після закінчення строку дії договору ні одна із сторін не повідомила про розірвання договору оренди землі, а позивач продовжував використання земельної ділянки.

29 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ФГ "Велес-В" укладено договір користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) на земельну ділянку площею 5,43 га, кадастровий номер НОМЕР_1, який 05 квітня 2018 року зареєстрований в Державному реєстрі речових прав.

Позивач уважає, що укладення договору емфітевзису є порушенням переважного права ПСП "Нове життя" на укладення договору оренди землі на новий строк, оскільки ПСП "Нове життя" скористалося правом на поновлення договору на новий строк, виконало всі необхідні для цього дії, а ОСОБА_1 не дотримався вимог, передбачених статтею 33 Закону України "Про оренду землі", уклавши договір емфітевзису з іншою юридичною особою. Позивач наголошує, що не поновлення договору оренди землі, не укладання додаткової угоди є перешкодою орендарю - ПСП "Нове життя" реалізувати свої законні сподівання за орендним договором і частковим позбавленням його зустрічного задоволення, з урахуванням якого він укладав цей договір.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Валківський районний суд Харківської області рішенням від 11 березня 2019 року в задоволенні позову відмовив. Стягнув з Приватного сільськогосподарського підприємства "Нове життя" на користь Фермерського господарства "Велес-В" витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 500 грн.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що направлення орендодавцем орендарю заперечення проти поновлення договору оренди землі на новий строк свідчить про відсутність волевиявлення орендодавця щодо поновлення договору оренди землі, у зв`язку з чим ПСП "Нове життя" втратило переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк. Продовження користування землею після закінчення терміну оренди, за умови отримання ним волевиявлення орендодавця про небажання продовження оренди та вимоги повернення землі, не є підставою для поновлення дії орендних відносин між сторонами, оскільки такий спосіб поновлення договору оренди землі може мати місце лише тоді, коли сторони до закінчення строку дії договору не вчиняли будь-яких значимих юридичних дій, передбачених частинами першою-п`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Оспорюваний договір емфітевзису від 29 березня 2018 року укладений між ОСОБА_1 та ФГ "Велес-В" вже після припинення строку дії договору оренди землі від 30 грудня 2005 року, що був укладений між ОСОБА_2 та ПСП "Нове життя" та не порушує переважне право ПСП "Нове життя" на поновлення договору оренди землі на новий строк, оскільки ОСОБА_1, на виконання вимог встановлених статтею 33 Закону України "Про оренду землі", повідомляв орендаря про небажання продовжувати строк дії договору оренди землі.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Харківський апеляційний суд постановою від 18 червня 2019 року рішення Валківського районного суду Харківської області від 11 березня 2019 року залишив без змін. Стягнув з Приватного сільськогосподарського підприємства "Нове життя" на користь Фермерського господарства "Велес-В" витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що ОСОБА_1 дотримався процедури повідомлення орендаря про відсутність намірів продовжувати договір оренди землі на новий термін, а тому договір емфітевзису від 29 березня 2018 року не порушує права позивача, як колишнього орендаря спірної земельної ділянки. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій 18 липня 2019 року до Верховного Суду, ПСП "Нове життя" просить скасувати рішення Валківського районного суду Харківської області від 11 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 червня 2019 року, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПСП "Нове життя".

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Чинним законодавством України прямо передбачено обмеження права вибору нового наймача наймодавцем при передачі майна у найм, за умови наявності наймача, який належно виконував свої обов`язки за договором найму, що в свою чергу відповідає статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та частинам третій-п`ятій, сьомій статті 319 ЦК України, що не було враховано судом при винесенні рішення у справі.

За відсутності попереднього повідомлення попереднього орендаря щодо наміру укладення нового договору користування з новим користувачем (орендарем), право особи на реалізацію свого переважного права, що передбачено статтею 777 ЦК України та статтею 33 Закону України "Про оренду землі", буде порушено, а така поведінка орендодавця стосовно попереднього орендаря буде недобросовісною.

Позивачем дотримано вимоги статті 33 Закону України "Про оренду землі", яка, зокрема, передбачає узгодження з орендарем (за необхідності) істотних умов договору. Проте орендодавець не розглянув пропозицію орендаря. Лист про відмову у продовженні орендних відносин орендодавець обґрунтував бажанням самостійно використовувати земельну ділянку, однак уклав новий договір емфітевзису та не повідомив про прийняте рішення орендаря.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали зВалківського районного суду Харківської області.

28 серпня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

30 грудня 2005 року між ОСОБА_3 та ПСП "Нове життя" укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,43 га, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 5,43 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Олександрівської сільської ради Валківського району Харківської області.

Пунктом 8 вказаного договору оренди землі встановлено, договір укладено на десять років. Після закінчення строку договору оренди землі, орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Пунктом 9 договору оренди землі передбачено, що орендна плата вноситься у формі та розмірі 1,5 % вартості земельної ділянки, нараховується в грошовій формі. Видається грошима або продукцією по ринкових цінах, послугами по цінах господарства, виходячи з можливості господарства.

Пунктом 27 договору оренди землі зокрема передбачено, що дія договору землі припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Пунктом 34 договору оренди землі передбачено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

31 січня 2008 року у Державному реєстрі земель вчинено запис про державну реєстрацію договору за № 040868800205.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, спадкоємцем після її смерті за заповітом став ОСОБА_1.

22 червня 2017 року ОСОБА_1 на адресу ПСП "Нове життя" направив лист-повідомлення, в якому повідомив про відсутність наміру продовжувати договір оренди земельної ділянки на новий строк, у зв`язку із самостійним використанням земельної ділянки в подальшому. Також, у листі просив звільнити належну йому земельну ділянку після збору врожаю в 2017 році та не засівати її під врожай 2018 року, та заборонив користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди землі. Лист-повідомлення від 22 червня 2017 року отриманий ПСП "Нове життя" 26 червня 2017 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, а також описом вкладення у цінне поштове відправлення.

01 листопада 2017 року ПСП "Нове життя" на адресу ОСОБА_1 надіслано лист-повідомлення щодо переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк, та додано проект додаткової угоди від 01 листопада 2017 року до договору оренди землі від 30 грудня 2005 року, які були отримані ОСОБА_1

06 листопада 2017 року ОСОБА_1 на адресу ПСП "Нове життя" направив лист-повідомлення, в якому повідомив про відсутність намірів продовжувати договір оренди землі на новий термін, у зв`язку з чим просив звільнити належну йому земельну ділянку після збору врожаю в 2017 році та не засівати її під врожай 2018 року. Також, в листі зазначив, що в подальшому земельну ділянку буде використовувати самостійно. Вказаний лист отримано ПСП "Нове життя" 09 листопада 2017 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, а також описом вкладення у цінне поштове відправлення.

22 грудня 2017 року ОСОБА_1 на адресу ПСП "Нове життя" направив лист-повідомлення, в якому повідомив про відсутність намірів продовжувати договір оренди землі на новий термін, у зв`язку з чим просив звільнити належну йому земельну ділянку після збору врожаю в 2017 році та не засівати її під врожай 2018 року. Також, в листі зазначив, що в подальшому земельну ділянку буде використовувати самостійно. Вказаний лист повернувся на адресу ОСОБА_1 з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання", що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, описом вкладення у цінне поштове відправлення та відміткою на поштовому конверті.

02 лютого 2018 року, після закінчення договору оренди землі, ОСОБА_1 на адресу ПСП "Нове життя" направив лист-повідомлення, в якому повідомив про відсутність намірів продовжувати договір оренди землі на новий термін, у зв`язку з чим просив звільнити належну йому земельну ділянку після збору врожаю в 2017 році та не засівати її під врожай 2018 року. Також, в листі зазначив, що в подальшому земельну ділянку буде використовувати самостійно. Вказаний лист повернувся на адресу ОСОБА_1 з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання", що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, описом вкладення у цінне поштове відправлення та відміткою на поштовому конверті.

29 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ФГ "Велес-В" укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), предметом якого є земельна ділянка розміром 5,43 га, що розташована на території Олександрівської сільської ради Валківського району Харківської області, кадастровий номер НОМЕР_2, строком на три роки.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 120263494 від 11 квітня 2018 року, 05 квітня 2018 року здійснена державна реєстрація права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України (2768-14) , Законом України "Про оренду землі" (161-14) .

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України "Про оренду землі", яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

Так, відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 цього Закону (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частиною восьмою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України, яка передбачає, що наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.

Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.

Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з частинами другою - п`ятою цього Закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, статті 15 ЦК України буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Встановлено, що позивач направив повідомлення про намір продовжити дію договорів оренди з проектом додаткової угоди, а відповідач-орендодавець своїми листами, ще до закінчення дії договорів оренди - у червні, листопаді 2017 року повідомив позивача про небажання продовжувати строк договору оренди землі на новий строк та просив звільнити спірну земельну ділянку під урожай 2018 року, а також повернути її в належному стані.

Наявність заперечень зі сторони орендодавця щодо поновлення договору з попереднім орендарем дають підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, не порушено.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 18 квітня 2019 року (справа № 625/166/18), 01 серпня 2019 року (справа № 615/593/18).

Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи касаційної скарги щодо неправильного вирішення питання про стягнення витрат на надання правничої допомоги в суді першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд не приймає з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інші проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання про стягнення понесених ФГ "Велес-В" витрат на професійну правничу допомогу, суди надали належну оцінку наданим ФГ "Велес-В" доказам, правильно застосували норми права, які регулюють дане питання, у результаті чого дійшли обґрунтованих висновків про стягнення з позивача на їх користь таких витрат. Самі по собі доводи про неспівмірність таких витрат висновків судів не спростовують.

Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, та не належить до компетенції касаційного суду.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди відповідача з ухваленими у справі судовими рішеннями, що не належить до компетенції касаційного суду.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").