У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, який уточнила в процесі розгляду справи та просила: встановити факт проживання однією сім`єю та ведення спільного господарства без реєстрації шлюбу між нею та ОСОБА_2 в період з вересня 2006 року до 28 вересня 2007 року; визнати спільним сумісним майном подружжя житлову квартиру АДРЕСА_1 ; визнати спільним сумісним майном подружжя автомобіль марки Мазда, модель 323, 1991 року випуску, колір червоний, VIN код НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2, об`єм двигуна 1600 см куб, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 ; поділити спільне майно подружжя житлову квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 48,6 кв. м, в тому числі житловою 28,4 кв. м, та автомобіль Мазда, модель 323, 1991 року випуску, колір червоний, VIN код НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2, об`єм двигуна 1600 см куб, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, між нею та ОСОБА_2 в рівних частках; виділити їй 1/2 частину права власності на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; виділити їй із спільної сумісної власності подружжя автомобіль марки Мазда, модель 323, 1991 року випуску, колір червоний, VIN код НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2, об`єм двигуна 1600 см куб, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, в цілому; стягнути з неї на користь ОСОБА_2 суму грошової компенсації за розподіл майна подружжя в розмірі 1/2 частини вартості автомобіля Мазда, модель 323, 1991 року випуску, колір червоний, VIN код НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2, об`єм двигуна 1600 см куб., державний реєстраційний номер НОМЕР_3, що становить 22 863,50 грн, одночасно припинивши право власності на 1/2 частку вказаного автомобіля за ОСОБА_2 у спільному майні подружжя; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона та ОСОБА_2 разом проживають без реєстрації шлюбу та ведуть спільне господарство з 2006 року. В період проживання та ведення спільного господарства вони за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 19 липня 2007 року ВЕТ № 009415. Вони зареєстрували зазначену квартиру на відповідача, хоча вона придбана за спільні кошти, оскільки з моменту проживання разом та ведення спільного господарства у них з відповідачем був спільний бюджет, вони були повноцінною сім`єю. Вона з 1994 року є приватним підприємцем, має свою перукарню, продає білизну та має чималий заробіток, якого вистачає для забезпечення повноцінного життя. На час купівлі квартири вона мала заощадження коштів, відповідач не працював, мав лише тимчасові заробітки, але це були дуже малі кошти, яких навіть не вистачало на продукти харчування. Її частка коштів при купівлі квартири була немалою, вона забезпечувала відповідача усім необхідним. З 2010 року вона отримує пенсію, що також є її доходом. В період проживання з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу вона надала йому довіреність, датовану 21 листопада 2006 року, на продаж автомобіля марки ВАЗ 21070, 2005 року випуску. Зазначений автомобіль був проданий в грудні 2006 року, а кошти після продажу автомобіля також пішли на купівлю квартири. 18 липня 2007 року між її сином ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк "Надра" був укладений кредитний договір № 8/2007/980-МК23/54-Е за яким позичальник отримав кредитні кошти в сумі 30 000 грн. Вона була поручителем за вказаним кредитним договором та взяла кредитні кошти у сина під розписку для купівлі цієї квартири. Після придбання спірної квартири відповідач в ній не проживав, з часу придбання квартири у ній проживає її син зі своєю сім`єю. За період проживання у даній квартирі син з дружиною, з її допомогою, зробили ремонт, сплачують комунальні послуги на ім`я відповідача, бо він є власником квартири. 28 вересня 2007 року вони з відповідачем зареєстрували шлюб у Дніпровському відділі РАЦС Дніпродзержинського МУЮ Дніпропетровської області, про що зроблено відповідний актовий запис № 754. 27 листопада 2007 року нею було отримано кредит у Закритому акціонерному товаристві "ПроКредитБанк" в розмірі 25 500 грн, які вона віддала сину і вони пішли на ремонт квартири. Кредит вона погашала коштами, які отримувала від підприємницької діяльності, натомість відповідач до 2012 року був безробітний. 07 травня 2013 року вона та відповідач придбали автомобіль марки Мазда, модель 323, 1991 року випуску, який також є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Даний автомобіль перебуває у їхньому розпорядженні до теперішнього часу. Врегулювати цей спір в досудовому порядку вона не має змоги, оскільки відповідач відмовляється визнавати спірне майно спільним майном подружжя, поділити квартиру та автомобіль в нотаріальному порядку або сплатити їй кошти за її частки у спільному майні чи прийняти від неї сплату за його частки у спільному майні. Вона також пропонувала купити йому однокімнатну квартиру, але домовитися з ним не змогла.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та апеляційної скарги

Дніпровський районний суд міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області рішенням від 14 березня 2019 року позов задовольнив частково. Встановив факт проживання однією сім`єю та ведення спільного господарства без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з вересня 2006 року до 28 вересня 2007 року. Визнав спільним сумісним майном подружжя житлову квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 48,6 кв. м, житловою площею 28,4 кв. м. Визнав спільним сумісним майном подружжя автомобіль марки "Мазда", модель 323, 1991 року випуску, колір червоний, VIN код НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2, об`єм двигуна 1600 см куб, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 . Поділив спільне сумісне майно подружжя між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках шляхом визнання права власності по 1/2 частині за кожним з них. Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлової квартири АДРЕСА_1, загальною площею 48,6 кв. м, житловою площею 28,4 кв. м. Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлової квартири АДРЕСА_1, загальною площею 48,6 кв. м, житловою площею 28,4 кв. м. Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля марки "Мазда", модель 323, 1991 року випуску, колір червоний, VIN код НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2, об`єм двигуна 1600 см куб, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 . Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину автомобіля марки "Мазда", модель 323, 1991 року випуску, колір червоний, VIN код НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2, об`єм двигуна 1600 см куб, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 . Вирішив питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовив.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що доведеним є факт спільного проживання сторін однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з вересня 2006 року по день реєстрації шлюбу, тому квартира АДРЕСА_1 та автомобіль Мазда 323, реєстраційний номер НОМЕР_3, є спільним сумісним майном подружжя, тому визнав за кожною із сторін право власності на 1/2 частину спірної квартири та на 1/2 частину автомобіля.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Дніпровський апеляційний суд постановою від 23 травня 2019 року рішення Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 березня 2019 року скасував в частині задоволення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки до реєстрації шлюбу та поділ квартири та ухвалив в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Встановив факт проживання однією сім`єю та ведення спільного господарства без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 28 липня 2007 року по 28 вересня 2007 року. В задоволенні вимог про визнання спільним майном подружжя житлової квартири та її поділ відмовив. Змінив рішення місцевого суд в частині розподілу судових витрат. В іншій частині рішення залишив без змін.

Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що наведені позивачем підстави не є такими, з якими закон пов`язує правовий статус жінки та чоловіка, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, та на майно яких поширюються положення Сімейного кодексу України (2947-14) (далі - СК України) про спільність сумісної власності подружжя. Надання позивачем 21 листопада 2006 року відповідачу довіреності серії ВЕІ № 053228 на право представляти її інтереси з усіх без винятку питань вчинення правочинів та дій, пов`язаних з експлуатацією її автомобіля, не може свідчити про ведення сторонами спільного господарства, наявності в сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат. Сумісна обробка земельної ділянки в садівничому товаристві та покази свідків не можуть бути підставою для висновку про ведення сторонами спільного господарства та встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки до реєстрації шлюбу. Наявні у матеріалах справи докази не підтверджують доводи позивача щодо існування між ним та відповідачем відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та побуту в період з вересня 2006 року по 28 вересня 2007 року. При цьому суд виходив з того, що відповідач фактично визнав сумісне проживання з позивачем в її квартирі за місяць - два до реєстрації шлюбу, а тому вимога про встановлення факту спільного проживання підлягає частковому задоволенню шляхом встановлення факту, що однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали та вели спільне господарство в період з 28 липня 2007 року по 28 вересня 2007 року. У зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для поділу спірної квартири, оскільки договір купівлі-продажу вказаної квартири укладено 19 липня 2007 року, поза межами встановленого судом періоду проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу. В частині поділу автомобіля рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалося.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У червні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 травня 2019 року і залишити в силі рішення Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 березня 2019 року.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що до закінчення встановленого в ухвалі про відкриття апеляційного провадження строку на подання відзиві на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції розглянув апеляційну скаргу без врахування її доводів, чим порушив її процесуальні права та ухвалив незаконне рішення. Апеляційний суд не надав належної оцінки доказам, які підтверджують факт її спільного з відповідачем проживання без реєстрації шлюбу з вересня 2006 року по 28 вересня 2008 року. Висновок суду апеляційної інстанції про встановлення факту спільного проживання без реєстрації шлюбу з 28 липня 2007 року не відповідає обставинам справи. Суд безпідставно не взяв до уваги спільні фотографії, які підтверджують факт сального проживання у 2006-2007 роках, а також незаконно посилався на правовий висновок Верховного Суду України викладений у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15.

У липні 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, посилаючись на те, що це судове рішення є законним і обґрунтованим. Посилання ОСОБА_1 про те, що вони почали проживати однією сім`єю з вересня 2006 року не відповідає дійсності, оскілки фактично вони почали спільно проживати у її квартирі за місяць-два до реєстрації їх шлюбу. Надані позивачкою фотографії не підтверджують факт спільного проживання у 2006 році та ведення спільного господарства. Посилання відповідача на те, що спірна квартира була придбана за кошти позиченні у її сина, які він отримав у кредит є безпідставними, оскільки надана позивачем розписка датована "18 липня 2007 року" є сфальсифікованою, так як у ній зазначено адресу проживання свідка ОСОБА_4 місто Кам`янське яке лише у 2016 році змінило назву (колишня назва - Дніпродзержинськ). Майже всі кошти на придбання спірної квартири надала йому його матір, а позивачка не довела факту своєї участі у її придбанні.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

18 липня 2019 року справа № 209/1924/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Апеляційним судом встановлено, що 19 липня 2007 року ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири серії НОМЕР_5, посвідченим і зареєстрованим у реєстрі за № 3230 приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Сухопаровою С. Г., витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11 травня 2010 року № 26073394.

28 вересня 2007 року між сторонами був зареєстрований шлюб.

07 травня 2013 року сторонами придбаний автомобіль марки Мазда, модель 323, 1991 року випуску, колір червоний, VIN код НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2, об`єм двигуна 1600 см куб, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, право власності зареєстроване за відповідачем із зазначенням про право позивача на користування даним транспортним засобом, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Постанова апеляційного суду фактично оскаржена в касаційному порядку лише в частині вирішення вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу і про визнання спірної квартири спільною власністю подружжя та її поділу, а тому переглядається Верховним Судом лише в частині вирішення зазначених вимог.

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Звертаючись з цим позовом до суду, на підтвердження факту спільного проживання з відповідачем в період з вересня 2006 року до 28 вересня 2007 року позивач надала фотографії та посилалася на те, що вона з ОСОБА_2 вели спільне господарство. Крім того, зазначила, що надавала кошти для придбання спірної квартири.

Факт присутності на святкуванні свят протягом 2006 року та до 28 вересня 2007 року, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, дійшов правильного висновку про те, що позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту її проживання однією сім`єю з відповідачем без реєстрації шлюбу на час придбання спірної квартири та придбання цього майна за спільні кошти, при цьому, суд правильно визначив, що подані позивачем докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття майна тощо.

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України вважати майно (спірну квартиру) таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди мають встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясувати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Вирішуючи цей спір, суд апеляційної інстанції, правильно застосував наведені вище норми матеріального права, дав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, відповідно до яких позивач зобов`язана була довести обставини, на які посилалася на підтвердження позову, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту спільного проживання однією сім`єю сторін без реєстрації шлюбу та набуття сторонами у спірний період у власність квартири під час ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, внаслідок спільної праці або за спільні кошти, та з цих підстав правильно відмовив у позові.

Отже, посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на те, що вона проживала з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з вересня 2006 року до 28 липня 2007 року, вела з ним спільне господарство та брала спільну участь у придбанні й ремонті спірної квартири не спростовують установлені апеляційним судом обставини та зводяться лише до переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Аргументи ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд безпідставно посилався на правовий висновок Верховного Суду України викладений у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 є помилковими, оскільки нею, серед іншого, не доведено і обставини придбання спірної квартири внаслідок її з ОСОБА_2 спільної праці, а у наведеній постанові Верховного Суду України зазначено про необхідність встановлення таких обставин, при відсутності підстав для застосування статей 60, 71 СК України.

Доводи касаційної скарги щодо порушення норм процесуального права, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки не призвели до ухвалення незаконного рішення.

Інші наведені у касаційній скарзі аргументи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Судді:	А. Ю. Зайцев

	Є. В. Коротенко

	В. П. Курило