позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (у ході розгляду справи змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк"),

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 21 березня 2017 року у складі судді Ледньової Т. В. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 липня 2017 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Журавльова О. Г., Кравця Ю. І.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що за умовами укладеного кредитного договору від 18 квітня 2012 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 700 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 31 жовтня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 16 002,79 грн, з яких: тіло кредиту - 653,41 грн; відсотки за користування кредитом - 11 011,15 грн; 3 100 грн - пеня і комісія за порушення умов договору, а також штрафи відповідно до пунктів 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована складова) - 500 грн; штраф (процентна складова) - 738,23 грн.

Ураховуючи наведене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь вказану заборгованість за кредитним договором та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 21 березня 2017 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість у сумі 16 002,79 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач належним чином не виконала свої зобов`язання за кредитним договором від 18 квітня 2012 року, внаслідок чого виникла заявлена банком заборгованість.

При цьому, суд відмовив банку в стягненні з відповідача на його користь витрат на сплату судового збору, так як ОСОБА_1 є інвалідом І групи.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 21 березня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а його висновки підтверджуються наданими доказами. Розмір кредитної заборгованості відповідає вимогам закону та умовам договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що розрахунок банку є невірним та безпідставно не взяли до уваги її розрахунку.

Крім того, посилається на те, що суд стягнув з неї одночасно штраф і пеню, що суперечить статті 61 Конституції України.

Відзив на касаційну скаргу банк до суду не подав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 квітня 2012 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до якого банк надав останній грошові кошти у розмірі 700 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Банк свої зобов`язання за укладеним кредитним договором виконав.

ОСОБА_1 належним чином свої зобов`язання не виконує, у зв`язку з чим станом на 31 жовтня 2016 року у неї виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 16 002,79 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 653,41 грн, заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 11 011,15 грн, заборгованість за пенею та комісією - 3 100 грн, штраф (фіксована частина) - 500 грн, штраф (процентна складова) - 738,23 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної суду відповідають не повністю.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку ПАТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 18 квітня 2012 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Банк, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 18 квітня 2012 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку у редакції, затвердженій наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" та витягом з Умов та правил надання банківських, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил саме у вказаній редакції розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування, що вказано й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ "ПриватБанк" у період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 квітня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (у січні 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України в редакції 2004 року, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічна норма процесуального права міститься й у частині шостій статті 81 чинного ЦПК України (1618-15) .

Надані позивачем Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 квітня 2012 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вказані обставини неправильно встановлені судами попередніх інстанцій під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" відсотків за користування кредитом - 11 011,15 грн; 3 100 грн - пені і комісії за порушення умов договору, а також штрафу відповідно до пунктів 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг (фіксована частина) - 500 грн та штрафу (процентна складова) - 738,23 грн,у зв`язку з безпідставністю позовних вимог у цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті у анкеті-заяві від 18 квітня 2012 року, оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`являв.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон № 1023-XII (1023-12) ).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року

у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ "ПриватБанк" дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Такі висновки, відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Отже, судові рішення з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, необхідно скасувати в частині стягнення: відсотків за користування кредитом - 11 011,15 грн; 3 100 грн - пені і комісії за порушення умов договору, а також штрафу відповідно до пунктів 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг (фіксована частина) - 500 грн та штрафу (процентна складова) - 738,23 грн, відмовивши у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Також колегія суддів зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 18 квітня 2012 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку ПАТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначали про наявність правових підстав для стягнення у примусовому порядку з ОСОБА_1 суми заборгованості по тілу кредиту у розмірі 653,41 грн.

При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для передачі справи на новий розгляд, так як обставини справи встановлені судами повністю, в достатньому обсязі для ухвалення законного та обґрунтованого рішення у справі, тому касаційну скаргу слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 21 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 липня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором від 18 квітня 2012 року у розмірі: 11 011 гривень 15 копійок - відсотків за користування кредитними коштам, 3 100 гривень - пені і комісії, 500 гривень - штрафу (процентна складова), 738 гривень 23 копійки - штрафу (процентна складова), скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк".