Постанова

Іменем України

04 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 466/3581/15-ц

провадження № 61-21302св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1,

заінтересована особа (стягувач) - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 27 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Бойка С. М., Ніткевича А. В., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого листа (його дубліката) таким, що не підлягає виконанню.

Вимоги заяви мотивовано тим, що Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України") відшкодувало заборгованість, стягнуту з нього рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04 червня 2003 року на користь банку, за рахунок резерву банку, а тому його зобов`язання за виконавчим листом є припиненим і строк пред`явлення виконавчого листа до виконання, який становить один рік, стягувачем пропущений.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати виконавчий лист № 2-359 (його дублікат), виданий 24 березня 2008 року Шевченківським районним судом м. Львова на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 червня 2003 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі Львівського обласного управління ВАТ "Державний ощадний банк України" 46 196,33 грн у відшкодування збитків та 461,97 грн державного мита,таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 05 жовтня 2016 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист № 2-359, виданий 24 березня 2008 року Шевченківським районним судом м. Львова на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 червня 2003 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі Львівського обласного управління ВАТ "Державний ощадний банк України" 46 196,33 грн у відшкодування збитків та 461,97 грн державного мита.

Ухвалу суду мотивовано тим, що у період з 02 вересня 2011 року до 07 квітня 2014 року банком-стягувачем був пропущений річний строк звернення виконавчого листа до виконання, передбачений пунктом 2 статті 22 Закону України "Про виконавче провадження".

Крім того, ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі Львівського обласного управління ВАТ "Державний ощадний банк України" відшкодувало частину непогашеної кредитної заборгованості у розмірі 8 597,65 доларів США за основним зобов`язанням за рахунок резерву відповідно до вимог законодавства України, а тому, враховуючи положення статті 605 ЦК України, зобов`язання ОСОБА_1 слід вважати припиненим внаслідок звільнення кредитором боржника від його обов`язків (прощення боргу).

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27 грудня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Державний ощадний банк України" задоволено.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 05 жовтня 2016 року скасовано і постановлено нову ухвалу, якою у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалу суду мотивовано відсутністю передбачених частиною четвертою статті 369 ЦПК України 2004 року підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, не звернув уваги та не надав належної правової оцінки тому, що відповідно до пункту 7 Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 172 (z0722-11) , відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента. Банк зобов`язаний продовжувати роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості. Апеляційний суд вважав безпідставним посилання суду першої інстанції в обґрунтування своїх висновків про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, на пропущення стягувачем строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання в період з 02 вересня 2011 року до 07 квітня 2014 року, оскільки в цей період державним виконавцем на підставі дубліката виконавчого листа, виданого 24 березня 2008 року, виносились постанови від 02 вересня 2011 року, 13 лютого 2013 року, 07 квітня 2014 року про відкриття виконавчого провадження, а не про відмову у його відкритті, і виконавчий лист повертався стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", що не позбавляло стягувача права повторно пред`явити виконавчий лист до виконання протягом встановленого законом строку, який, згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень до Закону України від 04 листопада 2010 року "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) (на момент видачі виконавчого листа), становив три роки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що заборгованість, стягнута з нього рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04 червня 2003 року на користь ПАТ "Державний ощадний банк України", 31 грудня 2015 року правлінням банку була визнана безнадійною та компенсована за рахунок страхового резерву банку, а тому його зобов`язання за виконавчим листом є припиненим і строк пред`явлення виконавчого листа до виконання, який становить один рік, стягувачем пропущений. Зазначене підтверджується податковим повідомленням Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова від 12 лютого 2016 року № 1028, яке було надіслане ОСОБА_1, про необхідність декларування та сплати останнім податків з доходу, одержаного у 2015 році, а саме - списання боргу. Апеляційним судом проігноровані норми статті 605 ЦК України та безпідставно застосовані положення Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 172 (z0722-11) .

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у березні 2017 року, ПАТ "Державний ощадний банк України" зазначає, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання ним пропущено не було, про що надано копії постанов державного виконавця про відкриття виконавчих проваджень та про повернення виконавчого документа стягувачу. Посилання ОСОБА_1 на відсутність у нього будь-якого матеріально-правового обов`язку перед банком у зв`язку з його припиненням шляхом добровільного виконання останнім за рахунок сплати зі страхового резерву суми заборгованості є помилковими та суперечать Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 172.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 27 грудня 2016 року і витребувано із Шевченківського районного суду м. Львова цивільну справу № 466/3581/15-ц.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2017 року справу за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року цивільну справу № 466/3581/15-ц передано до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа № 2-359, виданого Шевченківським районним судом м. Львова 25 липня 2003 року, про стягнення з нього на користь ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі Львівського обласного управління ВАТ "Державний ощадний банк України" 46 196,33 грн та 461,97 грн витрат з оплати державного мита.

19 серпня 2003 року державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Львові Чібісовою Ю. В. за вказаним вище виконавчим листом винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (а. с. 47).

28 жовтня 2003 року державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Львові Чібісовою Ю. В. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, та тим, що заходи, які були проведені щодо розшуку такого майна, виявилися безрезультативними (а. с. 48).

22 жовтня 2004 року державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Львові винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №2-359, виданого 25 липня 2003 року Шевченківським судом м. Львова, після чого виконавчий лист було втрачено (а. с. 49).

У жовтні 2007 року начальник Шевченківського ВДВС Львівського МУЮ Басараб Т. Ю. звернувся до суду із поданням про видачу дубліката виконавчого листа № 2-359 з тих підстав, що раніше виданий виконавчий лист був втрачений внаслідок неодноразової реорганізації органів державної виконавчої служби України.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2008 року вищевказане подання начальника Шевченківського ВДВС Львівського МУЮ Басараб Т. Ю. було задоволено та видано дублікат виконавчого листа на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 червня 2003 року.

У подальшому на підставі чергових заяв стягувача виконавче провадження за цим виконавчим листом (дублікатом) відкривалось 07 квітня 2008 року, 01 лютого 2010 року, 11 лютого 2011 року, 02 вересня 2011 року, 13 лютого 2013 року, 07 квітня 2014 року та 13 лютого 2015 року.

Судом встановлено, що виконавчий лист неодноразово повертався стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема, постановами державного виконавця від 05 травня 2009 року, 24 березня 2009 року, 23 червня 2011 року, 29 грудня 2011 року, 31 травня 2013 року та 27 червня 2014 року. Підставами для повернення вищевказаного листа було те, що боржник не працює, коштів у банківських та інших фінансових установах, а також майна, на яке можна звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості, не має, у пенсійному фонді на обліку, як отримувач пенсії, не перебуває.

Таким чином, судами встановлено, що жодних стягнень з боржника ОСОБА_1 на підставі виконавчого листа від 25 липня 2003 року № 2-359 не проводилося з 2003 року.

У листі Шевченківського ВДВС Львівського міського управління юстиції від 20 листопада 2015 року № В-8/30218 зазначено, що 30 червня 2015 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого листа стягувачу та згідно з Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень станом на сьогоднішній час у Шевченківському ВДВС виконавчий документ не перебуває (а. с. 46).

Відповідно до листа ПАТ "Державний ощадний банк України"від січня 2015 року № 27-02/509, направленого ОСОБА_1, Львівське обласне управління АТ "Державний ощадний банк України" відшкодувало непогашену частину кредитної заборгованості у розмірі 8 597,65 доларів США за основним боргом за рахунок резерву відповідно до вимог законодавства (а. с. 5).

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Звертаючись до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги відсутністю у нього зобов`язання зі сплати заборгованості, стягнутої на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 червня 2003 року, і посилався на відшкодування банком непогашеної частини кредитної заборгованості у розмірі суми 8 597,65 доларів США за основним боргом за рахунок страхового резерву відповідно до постанови Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 172.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1, апеляційний суд виходив з того, що компенсація частини заборгованості боржника за рахунок страхового резерву відповідно до постанови Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 172 (z0722-11) не припиняє зобов`язання боржника перед стягувачем.

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду та вважає, що доводи касаційної скарги в цій частині його не спростовують, з огляду на таке.

Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 4 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження", є закінчення виконавчого провадження.

Підстави визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, унормовані статтею 369 ЦПК України 2004 року і однією з таких підстав визначено відсутність обов`язку боржника у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою.

Звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора, визначено статтею 605 ЦК України як підстава припинення зобов`язання.

Проте, виходячи зі змісту цієї норми, прощення боргу можливе лише за умови, коли це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Відповідно до частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов`язання.

На момент виникнення спірних правовідносин діяв спеціальний нормативно-правовий акт - Порядок відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 172 (z0722-11) .

Пунктом 7 Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву визначено, що відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента. Банк зобов`язаний продовжувати роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

На цю особливість відшкодування банком заборгованості було вказано в листі ПАТ "Ощадбанк" від січня 2015 року № 27-02/509, зазначивши серед іншого, що відшкодування за рахунок резерву заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення претензійно-позовної роботи банку (а. с. 5).

Тому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що відшкодування ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі Львівського обласного управління ВАТ "Державний ощадний банк України" частини непогашеної кредитної заборгованості ОСОБА_1 у розмірі 8 597,65 доларів США за основним зобов`язанням за рахунок резерву відповідно до вимог законодавства України, вказує на припинення зобов`язання ОСОБА_1 внаслідок звільнення кредитором боржника від його обов`язків (прощення боргу).

На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що зміст нормативних документів, на підставі яких приймалось рішення банку про визнання частини кредитної заборгованості позивача безнадійною та списання її за рахунок резерву, не є припиненням зобов`язань боржника перед кредитором. Отже, боргові зобов`язання позичальника перед банком не припинилися.

Крім того, варто зауважити, що посилання заявника на порушення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, як одну з підстав обґрунтування заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є необґрунтованим.

09 березня 2011 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) від 04 листопада 2010 року № 2677-VI, згідно з яким у Закон України " (2677-17) Про виконавче провадження" були внесені зміни та відповідно до пункту 2 статті 22 Закону "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Пропуск строку пред`явлення виконавчого документа до виконання є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження, а не для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню (пункт 1 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження").

Встановлення обставин щодо дотримання строків пред`явлення виконавчого документа до виконання підлягають з`ясуванню, зокрема, під час оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця, пов`язаних з вирішенням питання про відкриття виконавчого провадження, а тому не мають правового значення під час розгляду цієї справи.

Постанови про відкриття виконавчих проваджень за виконавчим листом, поданим банком у період з 02 вересня 2011 року до 07 квітня 2014 року, тобто поза межами річного строку, встановленого статтею 22 Закону України "Про виконавче провадження", для їх пред`явлення, ОСОБА_1 не оскаржувались.

Разом з цим, зазначене вище не спростовує висновків апеляційного суду про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1

Інші аргументи ОСОБА_1 про порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права є необґрунтованими та на правильність висновків суду не впливають.

Доводи касаційної скарги фактично стосуються незгоди заявника з мотивами оскаржуваного судового рішення виключно з формальних міркувань, правового значення для вирішення цього спору не мають та додаткового правового аналізу не потребують.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 27 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк