розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 05 травня 2017 року у складі колегії суддів: Кушнірової Т. Б., Базовкіної Т. М., Данилової О.О.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що між ним і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого Банк надав останній грошові кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.

Зазначало, що своїм підписом на анкеті-заяві ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою та тарифами банку складає між нею і банком договір про надання банківських послуг та отримала кредитну картку "Універсальна".

27 грудня 2012 року ОСОБА_1 вказану кредитну картку було переоформлено на кредитну картку "Gold", відповідно до умов якої вона отримала кредит у розмірі 8 700 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку "Gold" зі сплатою 20,40 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитним лімітом. Розмір кредитного ліміту неодноразово змінювався.

У зв`язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань станом на 31 травня 2016 року утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 39 515,48 гривень.

Ураховуючи наведене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути зі ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором від 06 жовтня 2010 року № б/н у розмірі 39 515,48 грн, з яких: 25 135,69 грн - заборгованість за кредитом, 11 921,91грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 100 грн - заборгованість за пенею та комісією, 500 грн - штрафи (фіксована ціна).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 23 березня 2017 року у складі судді Вадовської А. В. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ПАТ КБ"ПриватБанк" не виконав вимоги ухвали суду про витребування кредитної справи ОСОБА_1, не надав матеріали кредитної справи, що ставить під сумнів наявність кредитної справи у позивача, оскільки до позовної заяви долучено копію анкети-заяви від імені ОСОБА_1

Районний суд поставив під сумнів отримання ОСОБА_1 кредиту на підставі анкети-заяви від 06 жовтня 2010 року, зважаючи на те, що відривна частина анкети - пам'ятка клієнта, яка мала залишитися у клієнта ОСОБА_1 не була надана.

Крім того, суд першої інстанції поставив під сумнів посвідчення копії паспорта відповідачем 07 травня 2008 року при отриманні кредиту 06 жовтня 2010 року, тобто за майже 2,5 року до його отримання.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 05 травня 2017 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задоволено.

Рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 23 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором, укладеним 06 жовтня 2010 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та ОСОБА_1, яка станом на 31 травня 2016 року становить 39 515,48 грн, з яких: 25 135,69 грн - заборгованість за кредитом; 11 921,91 грн - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом; 100 грн - пеня та комісія; 500 грн - штраф (фіксована частина); 1 857,88 грн - штраф (процентна складова).

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до анкети-заяви відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті ПАТ КБ "ПриватБанк", складає між нею та банком договір, що підтверджується її підписом у заяві та виявила бажання отримати послугу банку у вигляді отримання кредитного ліміту за платіжною карткою Кредитка "Універсальна".

Суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з довідкою про зміну умов кредитування кредитної картки клієнта, позичальнику ОСОБА_1 визначено номер карткового рахунку з терміном дії картки до січня 2018 року, на платіжну картку було встановлено кредитний ліміт у розмірі 8 700 грн, а в подальшому, 11 жовтня 2013 року банком збільшено розмір кредитного ліміту до 15 000 грн.

Згідно з витягом з програмного комплексу ОСОБА_1 06 жовтня 2010 року отримала кредитну картку, яка в подальшому, а саме 27 грудня 2012 року була переоформлена.

Крім того, апеляційний суд послався на довідки про рух коштів за рахунком позичальника, де зазначено, що відповідачці був установлений кредитний ліміт у сумі 8 700 грн, саме цими коштами вона користувалася регулярно до 05 січня 2016 року, отримуючи гроші через банкомати (їх зазначено), купуючи товар у магазині, а також вносила грошові кошти на картковий рахунок, за яким власне і відбувався рух коштів.

Отож, апеляційний суд вважав, що у матеріалах справи відсутні докази на спростування обставин, пов`язаних з укладенням договору між сторонами, неотриманням коштів відповідачкою, розміру нарахованої позивачем кредитної заборгованості та наявності підстав щодо її стягнення.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 05 травня 2017 року скасувати та залишити в силі рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 23 березня 2017 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що Апеляційним судом Миколаївської області було неправильно застосовано норми матеріального права та порушені норми процесуального права, зокрема, вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен був врахувати вимоги частини третьої статті 27 ЦПК щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки.

Посилається на доводи, викладені у запереченні на апеляційну скаргу, де зазначено, що апеляційна скарга на рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 23 березня 2017 року є необгрунтованою, оскільки анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг вона не підписувала.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу учасник процесу до суду не подав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 11 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до фотокопії анкети - заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 06 жовтня 2010 року, ОСОБА_1, ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг в ПАТ КБ "ПриватБанк", підписала анкету-заяву про приєднання до вказаних умов та отримала картку "Універсальна" (а. с. 11).

Відповідно до пункту 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.

27 грудня 2012 року ОСОБА_1 було переоформлено кредитну картку на "Універсальна Gold", згідно з тарифами якої вона отримала кредит у розмірі 8 700 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 20,40 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а. с. 80).

Відповідно до довідки про зміну умов кредитування кредитної картки клієнта від 29 липня 2016 року (а. с. 10), ОСОБА_1 визначено номер карткового рахунку з терміном дії картки до січня 2018 року, на платіжну картку було встановлено кредитний ліміт у розмірі 8 700 грн, а в подальшому, 11 жовтня 2013 року банком збільшено розмір кредитного ліміту до 15 000 грн.

Згідно із розрахунком заборгованості за кредитним договором від 06 жовтня 2010 року № б/н, заборгованість ОСОБА_1 станом на 31 травня 2016 року становить 39 515, 48 грн, яка складається з: 25 135, 69 грн - заборгованість за кредитом; 11 921, 91 грн - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом; 100 грн - пеня та комісія; 500 грн - штраф (фіксована частина); 1 857, 88 грн - штраф (процентна складова) (а. с. 7-9).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Умови і правила надання банківських послуг АТ КБ "ПриватБанк", з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві позичальника від 06 жовтня 2010 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 06 жовтня 2010 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" (а. с. 14) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розміщені на сайті: https://privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання).

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (06 жовтня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (17 серпня 2016 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно із частиною четвертою статті 60 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

До подібних правових висновків про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) та, зокрема, пункт 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, та зважаючи на відсутність домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності, дійшов Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Колегія суддів вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua, які містяться в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, тому це не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 06 жовтня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети.

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вказані обставини неправильно встановлені судами попередніх інстанцій, зокрема апеляційним судом під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ "ПриватБанк" відсотків за користування кредитом - 11 921,91 грн, у зв`язку з безпідставністю позовної вимоги в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по його сплаті позивачу у анкеті-заяві від 06 жовтня 2010 року, оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщений на сайті https://privatbank.ua) не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон № 1023-XII (1023-12) ).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору зі ОСОБА_1 . АТ КБ "ПриватБанк" дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Отже, судові рішення з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, необхідно скасувати в частині стягнення: процентів за користування кредитними коштами - 11 921,91 грн, 100 грн - пеня та комісія; 500 грн - штраф (фіксована частина); 1 857, 88 грн - штраф (процентна складова), відмовивши в задоволенні позовних вимог у цій частині. При цьому колегія суддів виходить з того, що доводами касаційної скарги, у тому числі, є незгода зі стягнутими процентами за користування кредитними коштами, тому у силу частини третьої статті 400 ЦПК України Верховний Суд переглядає судові рішення і в цій частині.

Також колегія суддів зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 06 жовтня 2010 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Отже, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив про наявність правових підстав для стягнення у примусовому порядку зі ОСОБА_1 суми непогашення тіла кредиту у розмірі 25 135,69 грн.

Щодо судових витрат

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У частиніпершій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги та частковим задоволенням позовних вимог судові витрати, понесені ОСОБА_1 на сплату судового збору за подання касаційної скарги, підлягають частковому відшкодуванню за рахунок позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що колегія суддів залишає судове рішення апеляційного суду у частині позовних вимог банку у розмірі 25 135,69 грн, тобто 63,61 % ціни позову, то з відповідача на користь банку має бути сплачено 876,55 грн судового збору, що є 63,61 % ставки, яка була сплачена позивачем при зверненні до суду з позовом та 964,20 грн судового збору, що є 63,61 % ставки, яка була сплачена позивачем при поданні апеляційної скарги. Тому, рішення суду апеляційної інстанції у частині розподілу судових витрат має бути залишене без змін лише у вказаній сумі.

Згідно з підпунктом "б" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 було сплачено 1 653,50 грн, тому пропорційно до задоволення касаційної скарги (36,39 %) з банку на її користь підлягає стягненню 602 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 05 травня 2017 року в частині стягнення зі ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором від 06 жовтня 2010 року у розмірі 11 921,91 грн - відсотки за користування кредитом, 100 грн - пеня та комісія; 500 грн - штраф (фіксована частина); 1 857, 88 грн - штраф (процентна складова) скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові.