скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Воробйової І. А., від 03 липня 2018 року,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року публічне акціонерне товариство комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 28 березня 2011 року ОСОБА_1 підписала заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, на підставі якої 23 квітня 2013 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та нею було укладено угоду. За умовами цієї угоди ОСОБА_1 було видано кредитну картку "Універсальна Голд" за обраним тарифним пакетом, зі встановленим кредитним лімітом у розмірі 25 тис. грн.

ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана нею анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, затвердженими наказом від 06 березня 2010 року, які викладені на банківському сайті: www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить її підпис у заяві.

Відповідачка свої зобов`язання за вищевказаним договором належним чином не виконувала, на вимоги банку не реагувала, унаслідок чого утворилася кредитна заборгованість у розмірі 99 831 грн 91 коп., з яких: 92 712 грн 98 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 888 грн 84 коп. - заборгованість за пенею та комісією; 500 грн - штраф (фіксована частина); 4 730 грн 09 коп. - штраф (процентна складова).

Посилаючись на викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 28 березня 2011 року у розмірі 99 831 грн 91 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області у складі судді Черткової Н. І. від 04 грудня 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Третейського суду при асоціації "Дніпровський Банківський Союз" від 14 вересня 2015 року з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за кредитним договором, а пред`явлений банком позов є недоведеним, так як поданий розрахунок кредитної заборгованості є недоведеним, оскільки відсутні строк дії договору та відсоткова ставка за кредитом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 03 липня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 04 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором

від 28 березня 2011 року, яка станом на 31 січня 2017 року становить

94 601 грн 82 коп. та складається з: 92 712 грн 98 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 888 грн 84 коп. - заборгованість за пенею та комісією. У решті позову відмовлено.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив із вірно встановленої та не оспореної відповідачкою обставини про те, що вона належним чином не виконала свої зобов'язання за кредитним договором, який був укладений між нею та банком, унаслідок чого станом на 31 січня 2017 року утворилася кредитна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку. Разом з тим, вимоги банку про стягнення з відповідачки

пені та штрафу за прострочення виконання грошового зобов`язання є незаконними, оскільки статтею 61 Конституції України заборонено застосовувати подвійну цивільно-правову відповідальність одного і того

ж виду за одне й те саме правопорушення, а тому апеляційний суд відмовив у задоволенні вимог банку про стягнення штрафу. Проте суд стягнув пеню, яка передбачена Умовами та Правилами надання банківських послуг. Також суд зазначив, що інша сума стягнута рішенням Третейського суду при асоціації "Дніпровський Банківський Союз", яке не скасоване.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, рішення районного суду залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2018 року поновлено

ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Апеляційного суду Запорізької області від 03 липня 2018 року, відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Бердянського міськрайонного суду Запорізької області.

У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2019 року справу за позовом

ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової

палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року касаційне провадження у справі за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 342/180/17-ц за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до

ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року касаційне провадження

у справі за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором поновлено у зв'язку з тим, що обставини, за яких касаційне провадженні у справі було зупинено, відпали.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову банку, оскільки не дослідив усіх обставин справи. Зокрема, суд не встановив підставу і час приєднання відповідачки до Умов та Правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою, затверджених наказом банку від 06 березня 2010 року, та чи є вони складовою договору. Також не встановив тип кредитування відповідачки, не дослідив обставин щодо кінцевого терміну дії договору, обставин щодо повторного притягнення відповідачки до цивільно-правової відповідальності.

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 березня 2011 року ОСОБА_1 підписала заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, на підставі якої 23 квітня

2013 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та нею було укладено угоду.

За умовами цієї угоди ОСОБА_1 було видано кредитну картку "Універсальна Голд" за обраним тарифним пакетом, зі встановленим кредитним лімітом у розмірі 25 тис. грн.

ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана нею анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, затвердженими наказом від 06 березня 2010 року, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить її підпис у заяві.

ОСОБА_1 свої зобов`язання за вищевказаним договором належним чином не виконувала, на вимоги банку не реагувала, унаслідок чого, за розрахунком банку, утворилася кредитна заборгованість у розмірі 99 831 грн 91 коп., з яких: 92 712 грн 98 коп. - заборгованість за процентами

за користування кредитом; 1 888 грн 84 коп. - заборгованість за пенею та комісією; 500 грн - штраф (фіксована частина); 4 730 грн 09 коп. - штраф (процентна складова).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та

вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах

та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку ПАТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові

у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти

за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві ОСОБА_1 від 28 березня 2011 року процентна ставка не зазначена (а. с. 12).

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості

за договором від 28 березня 2011 року, посилався на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: www.privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті: www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору

(12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг

з Умов та Правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ "ПриватБанк", а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови

та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження

№ 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді справи, яка переглядається.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого

встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних

формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та

Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ "ПриватБанк" у період - з часу виникнення спірних правовідносин

(28 березня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (27 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг

з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг

в ПриватБанку, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про

сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів

за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Умов та

Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані ПАТ КБ "ПриватБанк" Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю у п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження

Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням

є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року

у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з

ОСОБА_1 ПАТ КБ "ПриватБанк" дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі

№ 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.

Колегія суддів вважає, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті: www.privatbank.ua та містяться у матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами

28 березня 2011 року шляхом підписання анкети-заяви.

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. А тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що рішенням Третейського суду при асоціації "Дніпровський Банківський Союз" від 14 вересня

2015 року було задоволено вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" та стягнуто на його користь з ОСОБА_1 заборгованість за кредитом у розмірі

44 309 грн 78 коп., з яких 24 977 грн 43 коп. тіло кредиту, вказане рішення

не скасоване, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову банку про стягнення процентів за користування кредитом та неустойки.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 03 липня 2018 року скасувати, рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 04 грудня 2017 року залишити в силі.