Постанова

Іменем України

04 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 363/4656/16-ц

провадження № 61-7279св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Кривцової Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства "Вищедубечанське лісове господарство",

відповідачі: Вишгородська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ну, намалюй",

треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дефо",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року Перший заступник прокурора Київської області, діючи в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства (далі - ДП) "Вищедубечанське лісове господарство" звернувся до суду з позовом до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_48, Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Ну, намалюй", треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_49, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Дефо", про визнання недійсними розпоряджень, державних актів та витребування на користь держави земельних ділянок з незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 15 березня 2005 року № 127 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Дефо", вилучено із земель ДП "Вищедубечанське лісове господарство" на території Лебедівської сільської ради земельну ділянку загальною площею 9,5870 га та зазначену земельну ділянку надано ТОВ "Дефо" в оренду на 49 років під розміщення садівницького товариства.

15 березня 2005 року між Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області та ТОВ "Дефо" укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки.

На підставі вказаного розпорядження громадянам видано державні акти на право власності на земельні ділянки.

У подальшому, на підставі укладених договорів купівлі-продажу, спірні земельні ділянки неодноразово відчужувались.

Прокурор зазначав, що вилучення спірних земель та їх подальша передача у власність проведена з порушенням вимог законодавства.

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, прокурор просив суд: визнати недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 15 березня 2005 року № 127; визнати недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 26 липня 2005 року № 410, у частині передачі у власність земельних ділянок: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_50, ОСОБА_26, ОСОБА_25, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_51, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47 ; визнати недійсними державні акти на право власності серії: ЯМ № 757078, ЯМ № 757077, ЯМ № 757075, ЯМ № 757073, ЯМ № 757074, ЯМ № 757072 на земельні ділянки площами: 0,6777 га кадастровий номер 3221884000:33:016:0011, 0,6759 га кадастровий номер 3221884000:33:016:0001, 0,9444 га кадастровий номер 3221884000:33:016:0023, 0,1664 га кадастровий номер 3221884000:33:016:0041, 0,0910 га кадастровий номер 3221884000:33:016:0154, 0,0560 га кадастровий номер 3221884000:33:016:0152, видані 14 червня 2012 року ОСОБА_1 ; ЯД № 969441 на земельну ділянку площею 0,5 га кадастровий номер 3221884000:33:016:0102, виданий 11 січня 2008 року ОСОБА_2 ; ЯД № 969443 на земельну ділянку площею 0,4993 га кадастровий номер 3221884000:33:016:0171, виданий 11 січня 2008 року ОСОБА_3 ; витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України в постійне користування ДП "Вищедубечанське лісове господарство" з незаконного володіння: ОСОБА_1 земельні ділянки площами: 0,6777 га кадастровий номер 3221884000:33:016:0011, 0,6759 га кадастровий номер 3221884000:33:016:0001, 0,9444 га кадастровий номер 3221884000:33:016:0023, 0,1664 га кадастровий номер 3221884000:33:016:0041, 0,0910 га кадастровий номер 3221884000:33:016:0154, 0,0560 га кадастровий номер 3221884000:33:016:0052; ОСОБА_4 земельні ділянки площами: 0,0892 га з кадастровим номером 3221884000:33:016:6001, 0,0441 га з кадастровим номером 3221884000:33:016:6002, 0,0575 га з кадастровим номером 3221884000:33:016:6003, 0,994 га з кадастровим номером 3221884000:33:016:6004, 0,0567 га з кадастровим номером 3221884000:33:016:6005, 0,013 га з кадастровим номером 3221884000:33:016:6006; ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,5 га кадастровий номер 3221884000:33:016:0102; ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,4993 га кадастровий номер 3221884000:33:016:0171; ОСОБА_48 земельні ділянки площами: 0,0591 га з кадастровим номером 3221884000:33:016:6018, 0,0861 га з кадастровим номером 3221884000:33:016:6019, 0,0139 га з кадастровим номером 3221884000:33:016:6020, 0,0376 га з кадастровим номером 3221884000:33:016:6021, 0,0506 га з кадастровим номером 3221884000:33:016:6022, 0,0338 га з кадастровим номером 3221884000:33:016:6023, 0,0877 га з кадастровим номером 3221884000:33:016:0024, 0,0392 га з кадастровим номером 3221884000:33:016:6025, 0,0215 га з кадастровим номером 3221884000:33:016:6026, 0,0286 га з кадастровим номером 3221884000:33:016:6027, 0,0205 га з кадастровим номером 3221884000:33:016:6028, 0,05 га з кадастровим номером 3221884000:33:016:6029; ТОВ "Ну, намалюй" земельну ділянку площею 0,0612 га з кадастровим номером 3221884000:33:016:6030, які розташовані на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області та загальна вартість яких складає 243 689 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 06 квітня 2018 року у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Вишгородська районна державна адміністрація Київської області при прийнятті спірних розпоряджень не порушила вимог ЗК України (2768-14) . Крім того, на час звернення першого заступника прокурора Київської області з позовом у цій справі сплив строк позовної давності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 06 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області відмовлено з інших правових підстав.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення були передані у власність громадянам відповідно до норм земельного законодавства, а також помилково одночасно відмовив у задоволенні позову по суті у зв`язку із необґрунтованістю позовних вимог та пропуском строку позовної давності.

Апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора, проте вказав про пропуск ним строку позовної давності та відмовив у задоволенні позову в цілому з цієї підстави. При цьому, суд вказав, що із заявою про застосування наслідків спливу вказаного строку у суді першої інстанції звернувся представник відповідача ОСОБА_4 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, перший заступник прокурора Київської області, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до цього суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, проте суд взагалі не досліджуючи момент, коли цей державний орган дізнався про порушення земельного законодавства, зазначені у позові.

Крім того, зазначає, що апеляційний суд безпідставно застосував строк позовної давності до усіх позовних вимог прокурора, оскільки з відповідною заявою до суду звернувся тільки один відповідач - ОСОБА_4

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом

Розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 15 березня 2005 року № 127 "Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ "Дефо" під розміщення садівницького товариства", затверджено проект землеустрою щодо надання в оренду земельної ділянки названому товариству, вилучено із земель ДП "Вищедубечанське лісове господарство" на території Лебедівської сільської ради земельну ділянку загальною площею 9,5870 га та зазначену земельну ділянку надано TOB "Дефо" в оренду на 49 років під розміщення садівницького товариства.

15 березня 2005 року між Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області та ТОВ "Дефо" укладено договір оренди вказаної земельної ділянки.

Розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 26 липня 2005 року № 410 затверджено матеріали технічної документації із землеустрою по складанню державних актів на право власності на земельні ділянки членам садівницького товариства ТОВ "Дефо" та передано 79 його членам земельні ділянки у власність. На підставі зазначеного розпорядження вищевказаним громадянам видані державні акти на право власності на земельні ділянки.

У подальшому частина членів садівницького товариства ТОВ "Дефо" відчужила належні їм земельні ділянки.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга першого заступника прокурора Київської області підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За частиною другою статті 3 ЦПК України у редакції 2004 року, чинній на час звернення прокурора з позовом, у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті 121 Конституції України у редакції на час пред`явлення позову покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Отже, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

З огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України 2004 року суд повинен був з`ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП "Вищедубечанське лісове господарство" з вищезазначеним позовом. Це право пов`язане з моментом, коли повноважному органу, а саме Кабінету Міністрів України та ДП "Вищедубечанське лісове господарство", права яких порушені, стало відомо чи могло стати відомо про таке порушення.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 08 червня 2016 року № 6-3029цс15.

Крім того, наведені вище висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах: від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18); від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц (провадження № 14-168цс18); від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц (провадження № 14-339цс18).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції у порушення норм матеріального та процесуального права дійшов взаємовиключних правових висновків, відмовивши у задоволенні позову прокурора одночасно у зв`язку із необґрунтованістю його позову та через сплив строку позовної давності, так як сплив строку позовної давності може бути підставою для відмови у задоволенні позову виключно при обґрунтованості таких позовних вимог.

Апеляційний суд, визнавши позов прокурора обґрунтованим, проте, відмовляючи у його задоволенні у зв`язку зі спливом строку позовної давності, у порушення наведених норм права, взагалі не досліджував момент, коли Кабінету Міністрів України та ДП "Вищедубечанське лісове господарство" стало відомо або могло стати відомо про порушення земельного законодавства Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області.

Суд апеляційної інстанції послався на те, що листом від 03 липня 2009 року № 07/4-1775 Київське обласне управління лісового та мисливського господарства повідомило заступника прокурора Київської області щодо погодження та вилучення земель лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб за рахунок земель лісогосподарського призначення державних лісогосподарських підприємств, підпорядкованих Київському обласному управлінню лісового та мисливського господарства за період з 2000 по 2009 рік, проте не врахував, що матеріальним позивачем є не прокурор, а Кабінет Міністрів України та ДП "Вищедубечанське лісове господарство", тому не встановивши коли про порушення свого права дізналися вказані особи, в інтересах яких прокурор звернувся з позовом до суду, ухвалив судове рішення з порушенням наведених вище норм права.

Крім того, прокурором були заявлені вимоги до декількох відповідачів: Вишгородської районної державної Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_48, ТОВ "Ну, намалюй", а із заявою про застосування наслідків спливу строку позовної давності до суду першої інстанції звернувся тільки представник ОСОБА_4 - ОСОБА_52 (том 3, а. с. 1-2).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України 2004 року, частина перша статті 48 чинного ЦПК України (1618-15) ); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Вказаний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суди попередніх інстанцій не врахували вказаних норм права та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, встановивши, що із заявою про застосування наслідків спливу строку позовної давності звернувся тільки представник ОСОБА_4, всупереч наведеному відмовили у задоволенні позову прокурора повністю.

Отже, суди у порушення вимог статей 263- 265, 367, 382 ЦПК України не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, вищевказаних положень закону, правових висновків Великої Палати Верховного Суду, та обставин справи не врахували, доводів прокурора не перевірили, дійшовши передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому, оскільки порушення норм процесуального права допущені обома судами, справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, з метою забезпечення принципів пропорційності, змагальності та верховенства права, для забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі вимог касаційної скарги на підставі положень статті 400 ЦПК України, направивши справу на новий розгляд саме до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 06 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:

Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Кривцова Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк