розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення Баришівського районного суду Київської області від 20 лютого 2018 року у складі судді Лисюк О. Д. та постанову Апеляційного суду Київської області від 29 травня 2018 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Журби С. О., Фінагєєва В. О.,

Короткий зміст вимог скарги

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця.

На обґрунтування своїх вимог зазначив, що на виконанні Баришівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області (далі - Баришівського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області) знаходиться виконавче провадження № 46384329 щодо стягнення з нього на користь ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" боргу у розмірі 21 549,04 швейцарських франків та 1 734,17 грн. 26 січня 2018 року після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження йому стало відомо, що відповідно до заявки на реалізацію арештованого майна від 19 січня 2018 року № 886, складеної головним державним виконавцем Качур Т. М., житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_1, яка належить йому на праві приватної власності, було передано на примусову реалізацію до ДП "Сетам".

Вважає дії головного державного виконавця щодо передачі на реалізацію вищевказаного майна незаконним в силу вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , оскільки зазначена квартира має загальну площу 44,7 кв. м, та нею забезпечено виконання ним зобов`язань за кредитним договором, валютою виконання за яким є швейцарський франк. Крім того, указана квартира є єдиним нерухомим майном, яким він володіє на праві приватної власності, та є його постійним місцем проживання.

22 червня 2016 року в рамках цього ж виконавчого провадження було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, підставою винесення цієї постанови зазначено Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) та відсутність у боржника іншого майна, на яке можливо звернути стягнення. Однак 04 серпня 2016 року вказана постанова була скасована начальником Баришівського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області. Зазначена обставина підтверджує факт обізнаності працівників державної виконавчої служби про наявність законодавчої заборони на реалізацію вказаного майна.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив визнати дії головного державного виконавця Баришівського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області Качур Т. М. щодо передачі на реалізацію житлової квартири АДРЕСА_1, неправомірними, зупинити реалізацію житлової квартири в рамках проведення виконавчих дій по виконавчому провадженню ВП № 46384329.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 20 лютого 2018 року задоволено.

Визнано дії головного державного виконавця Баришівського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області щодо передачі на реалізацію житлової квартири АДРЕСА_1, неправомірними та зупинено реалізацію житлової квартири в рамках проведення виконавчих дій за виконавчим провадженням № 46384329.

Рішення суду мотивоване незаконністю дії головного державного виконавця Баришівського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області щодо передачі на реалізацію житлової квартири ОСОБА_1, оскільки на зазначене нерухоме майно поширюється дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Київської області від 29 травня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" задоволено частково.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 20 лютого 2018 року скасовано і прийнято нову постанову, якою скаргу ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Баришівського РВ ДВС ГТУЮ в Київській області Качур Т. М. задоволено частково.

Визнано дії головного державного виконавця Баришівського РВ ДВС ГТУЮ в Київській області Качур Т. М. щодо передачі на реалізацію житлової квартири АДРЕСА_1, неправомірними.

У задоволенні іншої частини скарги відмовлено.

Постанову суду мотивовано тим, що всупереч вимог частини першої статті 451 ЦПК України судом першої інстанції за результатами розгляду скарги на дії державного виконавця замість постановлення ухвали ухвалено рішення.

Водночас правильними є висновки суду про те, що ОСОБА_1 зареєстрований у спірній квартирі, що не заперечується учасниками справи, квартира АДРЕСА_1, використовується боржником як місце постійного проживання, а тому на неї розповсюджуються положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) . Враховуючи викладене, апеляційний суд вважав неправомірними дії головного державного виконавця Баришівського РВ ВДВС ГТУЮ у Київській області щодо передачі на реалізацію цієї квартири.

Разом з цим, апеляційний суд визнав необґрунтованими вимоги заявника про зупинення реалізації спірної квартири, оскільки відповідно до вимог статті 150 ЦПК України зупинення продажу арештованого майна судом є лише видом забезпечення позову, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, а не окремим способом захисту права.

Будь-яких правових підстав, які б надавали можливість зупинення продажу арештованого майна судом, за результатами розгляду скарги на дії державного виконавця, заявником зазначено не було.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та прийняти постанову про відмову ОСОБА_1 у задоволенні скарги, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) на спірні правовідносини не поширюються, оскільки боржник не використовує іпотечне майно як постійне місце проживання, що передбачено статтею 1 указаного закону. За таких обставин державний виконавець правомірно вчиняв заходи щодо реалізації квартири заявника.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому у серпні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 вказував на необґрунтованість доводів ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України". Зазначив, що факт його постійного проживання за місцем реєстрації у квартирі АДРЕСА_1, підтверджується довідкою Садівської сільської ради від 19 червня 2018 року № 351.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду постановлена судом з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Фактичні обставини, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 листопада 2007 року між ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 28807С217, за умовами якого банк надає позичальнику кредит у сумі 30 600 швейцарських франків, що еквівалентно 25 489,74 доларів США з кінцевою датою погашення 15 серпня 2026 року для придбання нерухомого майна, а саме - трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Цього ж дня між ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, за яким предметом іпотеки є зазначена вище квартира (а. с. 10-23).

16 січня 2015 року Баришівським районним судом Київської області видано виконавчий лист на виконання рішення цього ж суду від 12 грудня 2014 року у справі № 355/1674/14-ц за позовом ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яким стягнуто із останнього на користь банку заборгованість за кредитним договором у сумі 21 549,04 швейцарських франків та 1 734,17 грн (а. с. 62).

Постановою старшого державного виконавця Баришівського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області від 05 лютого 2015 року відкрито виконавче провадження ВП № 46384329 на виконання виконавчого листа від 16 січня 2015 року № 355/1674/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" боргу в розмірі 23 283,21 грн (а. с. 6-7).

19 лютого 2015 року постановою старшого державного виконавця Баришівського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, у межах звернення суми стягнення (а. с. 63).

Матеріали справи містять заяву ОСОБА_1 від 26 лютого 2015 року на ім`я начальника Баришівського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області про те, що він тимчасово проживає у АДРЕСА_4 . (а. с. 64).

24 березня 2015 року державним виконавцем Баришівського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області складено акт опису й арешту майна, а саме квартири АДРЕСА_1, у відсутності власника ОСОБА_1 (а. с. 65-66).

22 червня 2016 року державним виконавцем складено акт, згідно з яким при виїзді до боржника ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_5, встановлено, що боржник за цією адресою не проживає, іншого належного на праві власності майна він не має, що підтверджується відповідями на запити з реєстраційних органів (а. с. 67).

22 червня 2016 року постановою старшого державного виконавця ВДВС Баришівського РУЮ у Київській області виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47, статті 50 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки у боржника ОСОБА_1 на праві власності зареєстрована квартира АДРЕСА_1, яка надана в іпотеку в іноземній валюті. Інше майно на праві власності у боржника відсутнє (а. с. 29).

04 серпня 2016 року постановою за підписом начальника ВДВС Баришівського районного управління юстиції Старенького М. І. на підставі статті 83 Закону України "Про виконавче провадження" скасовано постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 22 червня 2016 року, винесену при примусовому виконанні виконавчого листа № 355/1674/14-ц, виданого 16 січня 2015 року Баришівським районним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" боргу у розмірі 21 594,04 швейцарських франків та 1 734,17 грн (а. с. 30).

05 грудня 2017 року головним державним виконавцем Баришівського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області Качур Т. М. направлено повідомлення, в тому числі на адресу ОСОБА_1, яке останній одержав 07 грудня 2017 року, про вартість нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 в розмірі 310 260 грн згідно з висновком експерта і про право оскарження результатів визначення вартості майна в судовому порядку (а. с. 70-71).

25 січня 2018 року головним державним виконавцем Баришівського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області Качур Т. М. за погодженням із начальником Баришівського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області направлено заявку до ДП "Сетам" на реалізацію майна боржника ОСОБА_1, а саме - квартиру АДРЕСА_1, за ціною 310 260 грн (а. с. 8-9).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна від 25 січня 2018 року, ОСОБА_1 є власником АДРЕСА_1 . Відомості щодо інших об`єктів нерухомого майна відсутні (а. с. 24-27).

Згідно з довідкою Садівської сільської ради Баришівського району Київської області від 12 лютого 2018 року № 21, ОСОБА_1 зареєстрований у АДРЕСА_5, але за вказаною адресою не проживає (а. с. 76).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Мораторій (заборона) на примусове відчуження майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, який встановлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , має цільовий характер і є державною гарантією захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті.

Згідно з пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Пунктами 2, 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" роз`яснено, що при розгляді справ за скаргами сторін виконавчого провадження на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні керуватися положеннями Конституції України (254к/96-ВР) , пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , законами України: від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) , від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР "Про державну виконавчу службу" (202/98-ВР) , від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (606-14) (у редакції Закону України від 4 листопада 2010 року № 2677-VI (2677-17) ), іншими нормативно-правовими актами, які регулюють примусове виконання судових рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, тощо.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Обґрунтовуючи неправомірність дій державного виконавця, апеляційний суд правильно виходив із того, що належна ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_1, придбана за кошти, надані за кредитним договором, та є предметом договору іпотеки, яким забезпечено виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, валютою за яким є швейцарський франк. А тому, встановивши відсутність у боржника іншого нерухомого житлового майна, апеляційний суд вважав дії державного виконавця щодо вжиття заходів з реалізації спірної квартири такими, що порушують обмеження, які встановлені Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

При цьому апеляційним судом обґрунтовано відхилено посилання ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на те, що спірна квартира не є місцем постійного проживання боржника і тому на неї не поширюються положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Згідно із частинами першою, шостою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Разом з цим, відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.

За змістом положень статті 29 ЦК України та статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" особа може мати декілька місць проживання, однак проведенням реєстрації свого місця проживання у конкретному жилому приміщенні особа сама визначає його як постійне місце проживання.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про те, що закон пов`язує місце проживання фізичної особи саме із фактом проживання у такому житлі, а не з правом власності чи реєстрацією, не ґрунтуються на вимогах закону та відхиляються судом.

Встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований у спірній квартирі, яка використовується ним як місце його проживання.

При цьому, колегія суддів зауважує, що положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).