Постанова
Іменем України
04 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 523/19501/15-ц
провадження № 61-34182св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: ОСОБА_1 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_2 (третя особа за зустрічним позовом),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 березня 2017 року у складі судді: Аліна С. С. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2017 року у складі колегії суддів: Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Кравця Ю. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява ПАТ КБ "ПриватБанк" мотивована тим, що 03 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № OD30A800000044 (далі - кредитний договір), за умовами якого останньому надано кредит у сумі 19 617,86 доларів США з кінцевим строком повернення до 02 квітня 2013 року, зі сплатою відсотків за його користування в строки та в порядку встановлених кредитним договором.
З метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору 03 квітня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання відповідати перед банком у повному обсязі за зобов`язаннями ОСОБА_2, які виникають з кредитного договору. Умови кредитного договору боржник не виконав, внаслідок чого станом на 14 жовтня 2013 року у нього утворилася заборгованість у сумі 29 091,09 доларів США, з яких: 9 182,62 доларів США - тіло кредиту, 1 818,51 доларів США - проценти за користування кредитом, 3 649,01 доларів США - комісія, 13 025,86 доларів США - пеня, за несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань, 31,29 доларів США - штраф (фіксована частина), 1 383,80 доларів США - штраф (процентна складова), яку позивач просив стягнути на свою користь солідарно з відповідачів.
У грудні 2014 року ОСОБА_1 подала до суду зустрічний позов до ПАТ КБ "ПриватБанк", третя особа - ОСОБА_2, про визнання поруки припиненою.
Зустрічний позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що 03 квітня 2008 року між ПАТ КБ "Приват Банк" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № ОD30А800000044, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 19 617,87 доларів США на термін до 02 квітня 2013 року зі сплатою процентної ставки за його користування в розмірі 0,92 % в місяць. ОСОБА_8 поручилася перед ПАТ КБ "Приват Банк" за виконання ОСОБА_2 зобов`язань, що витікають з кредитного договору. Відповідно до пунктів 2.2 та 16.7 кредитного договору, для забезпечення повного і своєчасного виконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором, він надав у заставу автомобіль марки Мерседес Е 430, 2001 року випуску державний номерний знак (далі - ДНЗ) НОМЕР_1 . ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_9 про те, що він не зміг своєчасно виконати взяті на себе перед банком зобов`язання і погасити кредит та з метою повного погашення заборгованості, що утворилася перед банком, він у 2010 році на вимогу представника банку передав банку для реалізації автомобіль, який виступав заставним майном за кредитним договором. 20 березня 2010 року ОСОБА_2 уповноважив ПАТ КБ "ПриватБанк" бути його представником з питань розпорядження, у тому числі продати, обміняти, передати оренду (в позичку), заставити в забезпечення як його, так і третіх осіб зобов`язань, належний йому автомобіль марки Мерседес Е 430, 2001 року випуску, ДНЗ НОМЕР_1, про що було складено довіреність, для розпорядження зазначеним майном. ОСОБА_2 надав банку, зокрема, право зняття автомобіля з обліку в органах ДАІ. 10 червня 2010 року транспортний засіб знято з реєстрації для продажу, а 15 липня 2010 року автомобіль було зареєстровано на ім`я ОСОБА_10 у зв`язку з придбанням транспортного засобу, що підтверджується довідкою від 08 квітня 2014 року, виданою Центром № 2 надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування м. Одеси Головного управління Державтоінспекції Головного управління МВС України в Одеській області. Зобов`язання за договором поруки є припиненими, оскільки банк змінив строк виконання основного зобов`язання, однак з вимогою до поручителя звернувся з пропуском шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 06 березня 2016 року позов банку задоволено; стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 232 437,80 грн; вирішено питання про розподіл судових витрат; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що коштами від реалізації заставного автомобіля не погашено всю суму заборгованості, зобов`язання не виконано належним чином, а тому заборгованість підлягає стягненню. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що умовами кредитного договору передбачено, що порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання строку повернення кредиту за кредитним договором.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено; рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 березня 2016 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції повністю відповідають встановленим обставинам справи і ґрунтуються на засадах верховенства права та є законними і обґрунтованими.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася засобами поштового зв`язку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, і відмовити у задоволенні позову в частині вимог до ОСОБА_1
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що порука ОСОБА_1 припинилася, оскільки умови договору щодо припинення поруки після закінчення п`яти років з дня настання терміну повернення кредиту суперечать вимогам статей 251, 252 ЦК України. Зазначає, що розрахунки банку є незрозумілими, оскільки з них неможливо встановити розмір заборгованості. Посилається на те, що банк змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет застави, а тому термін виконання зобов`язання у повному обсязі для ОСОБА_2 настав у липні 2010 року. Крім того, суди не розглянули її заяву про застосування спеціальної позовної давності (терміном в один рік) при визначенні розміру пені.
Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою ВССУ від 23 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
04 червня 2018 року справу № 523/19501/15-ц та матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 03 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № ОD30А800000044, відповідно до якого останній 03 квітня 2008 року отримав кредит від ПАТ КБ "ПриватБанк" у розмірі 19 617,86 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - 02 квітня 2013 року.
У забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_2, банк уклав договір поруки від 03 квітня 2008 року з ОСОБА_1
Відповідно до квитанції від 04 квітня 2008 року, ПАТ КБ "ПриватБанк" видав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 19 226,51 доларів США.
Відповідно до акту від 29 грудня 2009 року, у зв`язку з простроченням платежів за кредитним договором ОСОБА_2 передав ПАТ КБ "ПриватБанк" автомобіль марки Мерседес Е 430, 2001 року випуску, ДНЗ НОМЕР_1 .
Відповідно до звіту про експерту оцінку транспортного засобу від 15 січня 2010 року, ринкова вартість автомобіля марки Мерседес Е 430, 2001 року випуску, ДНЗ НОМЕР_1 складає 118 000,00 грн.
19 березня 2013 року ПАТ КБ "ПриватБанк" направив відповідачам ОСОБА_2, ОСОБА_9 вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до письмової довідки, яка видана 08 квітня 2014 року Центром № 2 надання послуг пов`язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування м. Одеси Головного управління державтоінспекції Головного управління МВС України в Одеській області, 10 червня 2010 року транспортний засіб знято з реєстрації для продажу, а 15 липня 2010 року автомобіль зареєстровано на ім`я ОСОБА_10, у зв`язку з придбанням транспортного засобу.
Звертаючись до суду з позовом банк посилався на те, що умови кредитного договору позичальник не виконав, унаслідок чого станом на 14 жовтня 2013 року утворилася заборгованість в сумі 29 091,09 доларів США, з яких: 9 182,62 доларів США - тіло кредиту, 1 818,51 доларів США - проценти за користування кредитом, 3 649,01 доларів США - комісія, 13 025,86 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань, 31,29 доларів США - штраф (фіксована частина), 1 383,80 доларів США - штраф (процентна складова).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України (435-15) . За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
У частині першій статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Застосовуючи наведені норми права Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Сторони погодили (пункт 11.1, статті 11.2.1, 11.2.5, 11.2.6 кредитного договору), що у разі неналежного виконання позичальником умов кредитного договору термін повернення кредиту змінюється.
Банк звернув стягнення на заставний автомобіль, який, відповідно до акту від 29 грудня 2009 року, передано ПАТ КБ "ПриватБанк" для подальшої реалізації та направлення коштів, виручених від продажу, на погашення заборгованості за кредитним договором.
15 липня 2010 року заставний автомобіль зареєстровано на ім`я ОСОБА_10, у зв`язку з придбанням транспортного засобу. Банк у своїх поясненнях на заперечення на позовну заяву вказав, що отримані гроші від продажу автомобіля у розмірі 14 929,15 доларів США були направлені на погашення кредитної заборгованості, що також підтверджується випискою банку від 03 квітня 2008 року.
Встановивши дані обставини, судами попередніх інстанцій не з`ясовано коли було змінено строк виконання основного зобов`язання, оскільки матеріали справи не містять вимоги про дострокове погашення заборгованості, а містять лише акт від 29 грудня 2009 року, відповідно до якого заставний автомобіль передано банку для подальшої реалізації та направлення усієї суми коштів, виручених від продажу, на погашення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Апеляційний суд залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, на вказані норми закону уваги не звернув та не встановив дійсний розмір заборгованості, не перевірив розрахунок наданий банком на відповідність указаним нормам закону.
Положення абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України, якими передбачено, що проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами не було досягнуто домовленості про порядок нарахування процентів поза межами строку кредитування, після реалізації банком права на дострокове повернення кредиту.
У такому випадку кредитор (банк) має право на отримання компенсаційних виплат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
Крім того, регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .
Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Крім того, відповідно до статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Згідно пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв`язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною розрахунок заборгованості за кредитним договором, перевірити його, оцінити у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують). З урахуванням зміни кінцевого строку виконання зобов`язань за кредитним договором, суди належним чином не з`ясували моменту коли було змінено строк виконання основного зобов`язання, дійсний розмір заборгованості відповідача перед позивачем з урахуванням указаних норм закону, чи існує така заборгованість з урахуванням суми від реалізації заставного автомобіля.
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Доводи касаційної скарги про застосування річного строку позовної давності при визначенні розміру пені спростовуються матеріалами справи, оскільки у кредитному договорі (пункт 13.11) сторони встановили строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентів за користування кредитом, неустойки тривалістю у п`ять років.
У частині вирішення вимог зустрічного позову Верховний Суд дійшов висновку про залишення без змін рішень судів першої та апеляційної інстанції з огляду на таке.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
Як що ж сторони у договорі визначили інший строк дії поруки, відповідно застосовується строк, визначений за домовленістю сторін що відповідає засадам цивільного законодавства щодо свободи договору.
Таким чином, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні зустрічного позову про визнання поруки припиненою, оскільки сторони погодили, що порука за цим договором припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором (пункт 12 договору поруки від 03 квітня 2008 року).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала суду апеляційної інстанції, якою залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог банку за первісним позовом, підлягають скасуванню, а справа у цій частині направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, який повинен урахувати викладене й залежно від установленого вирішити спір.
Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Під час нового розгляду справи суду необхідно встановити момент зміни строку виконання зобов`язання за кредитним договором та дійсний розмір заборгованості за ним, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати їм відповідну правову оцінку та вирішити спір на підставі вимог закону і повно та всебічно з`ясованих обставин справи.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення зустрічного позову суд касаційної інстанції залишає без змін, оскільки відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційний суд дійшов висновку про передачу справи, в частині вирішення вимог первісного позову, на новий розгляд до суду апеляційної інстанції,а в частині вирішення вимог зустрічного позову - залишенню оскаржуваних судових рішень без змін, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2017 року в частині залишення без змін рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 березня 2017 року про задоволення позову публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, а справу у цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2017 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", третя особа - ОСОБА_2, про визнання поруки припиненою залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. О. Кузнєцов
Судді: В. С. Жданова
В. М. Ігнатенко
В. А. Стрільчук
М. Ю. Тітов