розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя у складі судді Кулик В. Б. від 22 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Кочеткової І. В., Гончар М. С., від 24 травня 2017 року,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування.

Позовна заява мотивована тим, що 18 вересня 2004 року між нею та її дочкою ОСОБА_2 укладений нотаріально посвідчений договір дарування квартири АДРЕСА_1, згідно з яким вона передала в дар відповідачу вказану квартиру.

Вказувала на те, що, укладаючи договір, вона помилилась щодо змісту правочину, оскільки вважала, що буде продовжувати проживати у квартирі до своєї смерті, оскільки не має іншого житла, а також, що відповідач буде надавати їй матеріальну допомогу, однак відповідач матеріальної допомоги їй не надає, комунальні платежі не сплачує, а також застосовує до неї психологічне та фізичне насилля, погрожує вигнати її з квартири та продати її.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1, посилаючись на положення статті 229 ЦК України, просила визнати договір дарування недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 березня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що змістом договору дарування не було передбачено умов щодо залишення дарувальника проживати у подарованій квартирі та покладення обов`язку на обдарованого надавати дарувальнику матеріальну допомогу, а тому дійшов висновку про те, що вимоги позивача є недоведеними та необґрунтованими.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 24 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір дарування, посвідчений 18 вересня 2004 року державним нотаріусом Шостої запорізької державної нотаріальної контори Гедіковою Г. І., реєстраційний № 2-1348, за яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оспорюваний договір порушує права позивача, яка в силу похилого віку і стану здоров`я, укладаючи договір, мала на меті відчуження на користь відповідача квартири, яка була її єдиним житлом, лише за умови довічного утримання, і, якби не помилка у правовій природі правочину та його правових наслідках, то оспорюваний договір не був би укладений.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що позивач не довела у встановленому законом порядку обставини, на які вона посилається, а саме, що вона не могла прочитати договір дарування і почути те, що прочитав нотаріус, а тому помилилась щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення. Також суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач пред`явила цей позов через 10 років після укладення оспорюваного договору.

Крім того, зазначала, що вона не була належним чином повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції та апеляційним судом, чим порушено її право на участь у судовому розгляді.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2017 року ОСОБА_1 подала заперечення (відзив) на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення апеляційного суду, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та зупинено виконання рішення апеляційного суду до закінчення касаційного провадження у справі.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 10 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачу Кривцовій Г. В.

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 вересня 2004 року між ОСОБА_1 (дарувальниця) і ОСОБА_2 (обдаровувана) був укладений нотаріально посвідчений договір дарування, за умовами якого ОСОБА_1 передала безоплатно у власність, а ОСОБА_2 прийняла у власність як дарунок квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 50,13 кв. м, житловою площею 27,7 кв. м.

ОСОБА_1 є людиною похилого віку, зі статусом "дитина війни", має хронічне захворювання - туговухість ІІІ ступеня, спірне нерухоме майно є єдиним житлом позивача та після укладення оспорюваного договору позивач продовжує проживати у спірній квартирі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідач у касаційній скарзі посилалась на те, що суди попередніх інстанцій не повідомляли її про розгляд справи, судові повістки вона не отримувала.

Перевіряючи доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення судами про розгляд справи, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 158 ЦПК України 2004 року встановлено, що розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов`язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Частиною третьою статті 74 ЦПК України 2004 року передбачено, що судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою.

Згідно із частиною четвертою вказаної статті судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка повідомлення - завчасно.

Відповідно до частини п`ятої статті 74 ЦПК України 2004 року судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а в разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Згідно із частиною першою статті 305 ЦПК України 2004 року апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, якщо немає відомостей про вручення їй судової повістки.

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року, таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

У зв`язку із цим, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року в справі "Надточій проти України" (заява N 7460/03) та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини від 08 квітня 2010 року в справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію в справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Отже, неналежне повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи є порушенням вимоги статті 6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.

Встановлено, що розгляд справи було призначено в суді першої інстанції на 09 листопада 2015 року, розгляд якої неодноразово був відкладений на: 21 грудня 2015 року, 18 січня 2016 року, 19 січня 2016 року, 29 січня 2016 року, 14 березня 2016 року та 22 березня 2016 року, у якому і було ухвалено заочне рішення.

Судові повістки про повідомлення дати та часу проведення судових засідань на 19 січня 2016 року, 14 березня 2016 року та 22 березня 2016 року надсилались відповідачу, але були повернуті до суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання" (а. с. 48, 54, 60).

Вказане не є належним повідомленням про дату судового розгляду, що узгоджується, як з нормами ЦПК України (1618-15) , які врегульовують процедуру судових викликів, так і з правовим висновком, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 461/10610/13-ц (провадження № 14-108цс19), згідно з яким повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" чи "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення" не є доказом належного інформування про час і місце розгляду справи.

Також матеріали справи не містять даних про належне повідомлення ОСОБА_2 про час і місце проведення судового засідання у суді апеляційної інстанції, оскільки судові повістки, які направлені апеляційним судом відповідачу повернуті до суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання" (а. с. 94, 118, 130, 148).

Отже, з вищевказаного вбачається, що відповідач не була належним чином повідомленою про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції та у суді апеляційної інстанції, у зв`язку з чим порушено право на справедливий судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Ураховуючи вимоги пункту 5 частини першої, частини четвертої статті 411 ЦПК України та доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо неналежного повідомлення її про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для обов`язкового скасування судових рішень, оскільки справу розглянуто за відсутності відповідача, яка належним чином не повідомлена про час і місце судового засідання, і вона обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 24 травня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий	Д. Д. Луспеник
Судді:	І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Кривцова Р. А. Лідовець