за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Кириленка Олександра Михайловича на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2018 року у складі судді Шум Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - АТ КБ "ПРИВАТБАНК", банк), звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути солідарного з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором у сумі 70 352,32 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) еквівалентно 1 490 765,59 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ КБ "ПРИВАТБАНК" посилалося на те, що 25 січня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК"), яке змінило назву на ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 був укладений кредитно-заставний договір № К2НСА800002220(далі - кредитний договір), за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 17 550,75 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення до 24 січня 2013 року. Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 25 січня 2008 рокуміж банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № К2НСА800002220/1, за яким поручитель відповідає перед кредитором в солідарному порядку в тому ж обсязі, що і позичальник. ОСОБА_1 не виконував взятих на себе зобов`язань, внаслідок чого станом на 26 червня 2015 року в нього утворилася заборгованість за кредитним договором у зазначеному вище розмірі. ОСОБА_2 як поручитель також не виконував прийняті на себе зобов`язання, через що заборгованість за кредитним договором слід стягувати з відповідачів у солідарному порядку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 23 жовтня 2018 року позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованість за кредитним договором у розмірі 70 352,32 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 26 червня 2015 року еквівалентно 1 490 765,59 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що позивач довів факт наявності заборгованості за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_1 на загальну суму 1 490 765,59 грн, а тому саме ця сума підлягала стягненню з відповідачів як солідарних боржників.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 03 квітня 2019 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2018 року залишив без змін.

Мотивував рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому суд виходив з того, що банком не було пропущено п`ятирічний строк встановлений в договорі поруки, а тому підстави для визнання поруки припиненою відсутні.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У травні 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кириленко О. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що договір поруки від 25 січня 2008 року № К2НСА800002220/1 укладений між банком та ОСОБА_2 є припиненим в силу статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), оскільки пред`явивши вимогу про дострокове повернення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет застави, а саме автомобіль кредитор змінив строк виконання основного зобов`язання й міг пред`явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту. Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29 грудня 2015 року у справі № 202/34069/13-ц за позовом ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк", ОСОБА_1 про звернення стягнення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" про визнання договору поруки недійсним, позов банку було задоволено та в рахунок погашення заборгованості звернено стягнення на предмет застави, в задоволенні зустрічного позову відмовлено. Позов у вказаній справі був поданий банком ще у лютому 2012 року, а з вимогою до суду про стягнення існуючої заборгованості, саме з поручителя у шість місяців з моменту невиконання своїх обов`язків боржником, банк не звертався, а отже порука є припиненою і відповідно з ОСОБА_2 кошти не підлягають стягненню.

У липні 2019 року ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін, посилаючись на те, що ці рішення є законними і обґрунтованими. Аргументи касаційної скарги про припинення поруки є безпідставними, оскільки судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що банком не пропущено п`ятирічний строк, встановлений в договорі поруки, а тому поручитель повинен відповідати в тому обсязі, що і позичальник.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

08 липня 2019 року справа № 759/15273/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 25 січня 2008 року між ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК", яке змінило назву на ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 17 550,75 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення до 24 січня 2013 року.

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 25 січня 2008 рокуміж банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № К2НСА800002220/1, за яким поручитель відповідає перед кредитором в солідарному порядку в тому ж обсязі, що і позичальник.

Через неналежне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань станом на 26 червня 2015 року утворилася заборгованість в розмірі 70 352,32 доларів США, з яких: 13 701,75 доларів США - заборгованість за кредитом; 2 515,54 доларів США - заборгованість за відсоткам; 4 519,20 доларів США - заборгованість з комісії за користування кредитом, 46 254,48 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань; 11,80 доларів США - штраф (фіксована частина); 3 349,55 доларів США -штраф (процентна складова).

У лютому 2012 року ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк", ОСОБА_1 про звернення стягнення, а ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", ПАТ "Акцент-Банк" про визнання договору поруки недійсним.

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29 грудня 2015 року позов ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором в розмірі 20 221,76 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 19 січня 2012 року - 161 571,86 грн, з яких: 13 701,75 доларів США - заборгованість за кредитом; 2 264,41 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 3 255,60 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 1 000 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, звернуто стягнення на предмет застави автомобіль: Mitsubishi, модель Lancer, рік випуску 2007, тип ТЗ: легковий седан, № кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_1 шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ "Приватбанк" з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ "Приватбанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. В іншій частині позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Якщо ж сторони у договорі визначили інший строк дії поруки, відповідно застосовується строк, визначений за домовленістю сторін, що відповідає засадам цивільного законодавства щодо свободи договору.

Пунктом 12 договору поруки від 25 січня 2008 року, визначено що порука за цим договором припиняється після закінчення 5-ти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Згідно з пунктом 16.1.5 кредитного договору кінцевим терміном погашення кредиту встановлено 24 січня 2013 року.

З позовом до суду про звернення стягнення на предмет застави ПАТ КБ "Приватбанк" звернувся до суду в лютому 2012 року, а з цим позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, в тому числі і до поручителя банк звернувся 23 вересня 2015 року.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що сторони у договорі поруки встановили строк дії поруки - п`ять років від дня настання терміну повернення кредиту, враховуючи, що термін кредитування сторони узгодили до 24 січня 2013 року, а банк в судовому порядку вимоги про стягнення заборгованості пред`явив 23 вересня 2015 року, тобто в межах п`ятирічного строку дії поруки, отже відсутні підстави для визнання поруки припиненою.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Перевіряючи законність ухвалених судами рішень, Верховним Судом установлено неправильне застосування норм матеріального права в частині вирішення вимог про стягнення з відповідачів нарахованих банком процентів за користування кредитними коштами, заборгованості з комісії за користування кредитом, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань, штрафів - фіксованої частини та процентної складової, з огляду на наступне.

У частині першій статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. В разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, передбачених договором.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що право кредитодавця нараховувати обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При вирішенні позову суди попередніх інстанцій не врахували, що пред`явивши у лютому 2012 року позов до позичальника про звернення стягнення на предмет застави, банк на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, у зв`язку з чим його право нараховувати передбачені кредитним договором проценти за кредитом після дня пред`явлення позову припинилося.

Судами встановлено, що у вищезгаданому рішенні Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29 грудня 2015 року, яким позов банку про звернення стягнення на предмет застави задоволено частково, заборгованість за кредитним договором, що утворилася на той час, вказана у повному обсязі.

З огляду на викладене банк має право в межах позовної давності на пред`явлення до боржника та поручителя вимоги про стягнення заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) та процентів і неустойки згідно з кредитним договором, нарахованих на час звернення до суду в лютому 2012 року з позовом про дострокове виконання договору.

Ураховуючи, що проценти за користування кредитними коштами, заборгованість з комісії за користування кредитом, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань, штрафи - фіксована частина та процентна складова, нараховані банком станом на 26 червня 2016 року, тобто після зміни банком строку виконання основного зобов`язання, суди дійшли помилкових висновків про їх стягнення (у повному обсязі) з відповідачів на користь банку.

За вказаних обставин, Верховний Суд приймає аргументи касаційної скарги щодо неправильного розрахунку банком вказаної заборгованості.

Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд у порушення статей 367, 375 ЦПК України не з`ясував належним чином фактичних обставин справи, а саме розмір нарахованих банком процентів, заборгованості з комісії за користування кредитом, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань, штрафів - фіксованої частини та процентної складової, станом на час зміни ним строку виконання основного зобов`язання, не дослідив та не надав належної правової оцінки наданому банком розрахунку заборгованості, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, та не навів доводи на підставі яких він спростовується, а тому дійшов передчасних висновків про залишення рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову про стягнення процентів заборгованості з комісії за користування кредитом, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань, штрафів - фіксованої частини та процентної складової, без змін.

Крім того, суди достовірно не з`ясували розмір заборгованості за кредитним договором, оскільки не встановили обставин щодо можливої реалізації заставного автомобіля, в порядку виконання рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29 грудня 2015 року та зарахування кошів від його реалізації, якщо це мало місце.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, в зв`язку з чим позбавлений можливості ухвалити нове рішення або змінити судові рішення у цій справі.

За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), а тому суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, встановити момент виникнення зобов`язань з повернення всієї суми кредиту, періоди, що підлягають врахуванню, та, відповідно, суми, що підлягають стягненню, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Головуючий	М. Є. Червинська
Судді:	С. Ю. Бурлаков
	А. Ю. Зайцев
	Є. В. Коротенко В. П. Курило