Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Міжгірська селищна рада Закарпатської області,

третя особа - Державне підприємство "Міжгірське лісове господарство",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 27 березня 2017 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Кондора Р. Ю., Мацунича М. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міжгірської селищної ради Закарпатської області про визнання права власності на земельну ділянку, зобов`язання видати правовстановлюючі документи на земельну ділянку.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 30 квітня 2003 року між ним та ОСОБА_2, набув право власності на нежитлову будівлю свиновідгодівельного комплексу у АДРЕСА_1 ". Вказаним договором купівлі-продажу розмір земельної ділянки, на якій знаходиться комплекс не визначено.

Посилаючись на положення статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на земельну ділянку, що знаходиться під будівлею належного йому на праві власності свиновідгодівельного комплексу та необхідної для обслуговування будівлі, у розмірі відповідно до земельно-кадастрової документації, зобов`язати Міжгірську селищну раду Закарпатської області видати йому правовстановлюючі документи на таку земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатскої області від 04 січня 2017 року у складі головуючого-судді Цімбота В. І. позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право користування земельною ділянкою у АДРЕСА_1 " для обслуговування свиновідгодівельного комплексу в розмірі 0,0919 га, з яких 0,0751 га знаходиться під самою будівлею комплексу, 0,0162 га - земельної ділянки, необхідної для обслуговування будівлі 0,0006 га земельної ділянки, необхідної для проїзду до будівлі, без зміни цільового призначення даної земельної ділянки. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Міжгірська селищна рада Закарпатської області не може розпоряджатися землями лісового фонду, а тому позивач може набути право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під будівлею, що йому належить на праві власності, а також земельною ділянкою необхідної для обслуговування будівлі та проїзду до неї.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 27 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 04 січня 2017 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивач передчасно звернувся до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку, оскільки питання надання земельної ділянки у власність громадян згідно вимог статей 118, 122 ЗК України вирішує відповідний орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування. Рішення, дії або бездіяльність цих органів можуть бути оскаржені до суду. Проте Міжгірською сільською радою Закарпатської області на території якої знаходиться належне на праві власності позивачу нерухоме майно, питання щодо затвердження проекту землеустрою та надання ОСОБА_1 земельної ділянки у власність не вирішувалося, рішення про відмову у передачі земельної ділянки не приймалося, бездіяльність органу місцевого самоврядування позивачем не оскаржувалася.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У травні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не з`ясував обставини справи, не відреагував на доводи та клопотання представника позивача, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому розгляду справи, не дав належної оцінки тим обставинам, що позивач є кадровим військовим лікарем, учасником бойових дій в зоні АТО, не має ні у власності ні у користуванні жодної земельної ділянки, не має ні державного, ні службового житла, хоча відповідно до вимог закону має відповідні пільги на отримання як земельної ділянки, так і житла, гарантованих державою.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

30 травня 2018 року справу № 302/707/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Міжгірської селищної ради Закарпатської області про визнання права власності на земельну ділянку, зобов`язання видати правовстановлюючі документи на земельну ділянку передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи заперечення/відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

До таких висновків Верховний Суд дійшов з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 30 квітня 2003 року з ОСОБА_2, ОСОБА_1 набув право власності на нежитлову будівлю свиновідгодівельного комплексу у АДРЕСА_1 . Вказаним договором розмір земельної ділянки не визначено.

Земельна ділянка, на якій розташовано нежитлову будівлю свиновідгодівельного комплексу, згідно інформації Держземагенства у Міжгірському районі Закарпатської області від 09 липня 2015 року та довідки виконавчого комітету Міжшгірської селищної ради Закарпатської області, знаходиться у межах населеного пункту смт Міжгір`я.

Попередній власник нежитлової будівлі свиновідгодівельного комплексу ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку не оформив.

Рішенням Міжгірської селищної ради Закарпатської області № 467 від 27 грудня 2014 року ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка знаходиться у смт Міжгір`я в урочищі "Великий Лунний", для ведення особистого селянського господарства; замовлення в землевпорядній організації виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який після розробки подати на затвердження сесії селищної ради для подальшої передачі земельної ділянки у приватну власність.

Даних про складення проекту землеустрою та подання його на затвердження до Міжгірської селищної ради Закарпатської області матеріали справи не містять.

Таким чином, органом місцевого самоврядування Міжгірською селищною радою Закарпатської області питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки та передачу її у приватну власність, не розглядалося, рішення з цього питання не приймалося, бездіяльність ради позивачем не оскаржувалася.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 35 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

Порядок оформлення права власності на земельну ділянку регламентується положеннями ЗК України.

Відповідно до статті 81, 116 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно зі статтею 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад і передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно з частинами шостою, восьмою та дев`ятою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у приватну власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 цього Кодексу. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Статтею 60 ЦПК України, у редакції, чинній на момент розгляду справи судами, на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Встановивши, що відносно позивача не ухвалювалось рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки, яке є необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку виходячи із положень статті 116 ЗК України, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Отже, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року, враховуючи те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтвердили порушення його прав відповідачем, дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Доводи ОСОБА_1, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Судді:	В. О. Кузнєцов
	В. С. Жданова
	В. М. Ігнатенко