Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агентство нерухомості "Рестріелт",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

третя особа - Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 14 червня 2017 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Колтунової А. І., Кругової С. С.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 Товариство з обмеженою відповідальністю Агенство нерухомості "Рестріелт" (далі - ТОВ АН "Рестріелт") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" (далі - КП "Харківські теплові мережі"), про повернення безпідставно набутого майна.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 01 листопада 2006 року між представником позивача та КП "Харківські теплові мережі" був укладений тимчасовий договір про постачання теплової енергії № 7147, строк дії якого сплив 31 грудня 2012 року у зв`язку з повідомленням однієї із сторін про його припинення. За період дії вказаного договору у відповідача ОСОБА_1, який є власником квартири АДРЕСА_1, утворилася заборгованість перед позивачем з оплати комунальних послуг на загальну суму 18 849,02 грн.

Крім того, 01 січня 2012 року між товариством та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, згідно якого відповідач поручився перед товариством, як кредитором, за виконання обов`язків особами, визначеними в додатку № 1 до цього договору, за зобов`язаннями, які склалися між кредитором та кожним з боржників щодо відшкодування на підставі статті 1212 ЦК України кожним з боржників коштів, витрачених (чи таких, що мають бути витрачені) на оплату на користь КП "Харківські теплові мережі" послуг з теплопостачання квартир, належних боржникам на праві власності, і розташованих в будинку АДРЕСА_2 .

Посилаючись на те, що товариство не є ні власником вказаної квартири, ні балансоутримувачем будинку, ні споживачем комунальних послуг, а тому сплачені товариством кошти за такі послуги є безпідставно набутими ОСОБА_1 без достатньої правової підстави, оскільки саме відповідач споживав надані КП "Харківські теплові мережі" послуги, а тому має сплачувати їх вартість, ТОВ АН "Рестріелт" просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 на свою користь 18 849,02 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2016 року у складі головуючого судді Мамалуй М. В. позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ АН "Рестріелт" суму в розмірі 17 635,86 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем підтверджена належними доказами, а тому відповідно до вимог статей 1212, 1213 ЦК України підлягає відшкодуванню. Вимоги до поручителя задоволенню не підлягають, оскільки порука є припиненою.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 14 червня 2017 року апеляційну скаргу КП "Харківські теплові мережі" задоволено. Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2016 року скасовано, у задоволенні позову ТОВ АН "Рестріелт" відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що правовідносини позивача та КП "Харківські теплові мережі" були врегульовані тимчасовим договором про постання теплової енергії, домовленість про виконання зобов`язань боржника по оплаті комунальних послуг, між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 відсутня. Крім того, позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх розрахунків щодо розміру сум, які підлягають стягненню з відповідача та на підтвердження безпідставного збагачення останнього.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У липні 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що КП "Харківські теплові мережі" не дотрималося законодавчо визначеного порядку оскарження заочного рішення, а саме не подало заяву про перегляд заочного рішення, а одразу направило апеляційну скаргу, а відтак рішення апеляційного суду є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки порушує процесуальний порядок оскарження заочних рішень, визначений статтями 231, 232 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції невірно застосував положення статті 1212 ЦК України та помилково зазначив, що майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення відповідних правовідносин, й безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданих в листопаді 2017 року запереченнях, КП "Харківські теплові мережі" просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду залишити без змін, посилаючись на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення апеляційним судом дотримано вимоги чинного законодавства та в повному обсязі з`ясовано обставини справи.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29 травня 2018 року справу № 643/4270/16-ц за позовом ТОВ АН "Рестріелт" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа -КП "Харківські теплові мережі", про повернення безпідставно набутого майна передано до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 01 листопада 2006 року між ТОВ АН "Рестріелт" та КП "Харківські теплові мережі" укладено тимчасовий договір про постачання теплової енергії № 7147, згідно умов якого теплопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати теплову енергію в потрібних споживачу обсягах, а споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені договором.

Пунктом 10.4 вказаного договору встановлено, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення договору не буде письмово заявлено однією із сторін.

22 листопада 2012 року ТОВ АН "Рестріелт" на адресу КП "Харківські теплові мережі" направлено письмове повідомлення про припинення тимчасового договору про постачання теплової енергії від 01 листопада 2006 року № 7147.

Теплова енергія за договором від 01 листопада 2006 року № 7147 постачалася в місті Харкові за адресами: АДРЕСА_3 (особовий рахунок НОМЕР_2), АДРЕСА_4 (особовий рахунок НОМЕР_1 ), АДРЕСА_5 (особовий рахунок НОМЕР_3), АДРЕСА_6 (особовий рахунок НОМЕР_4).

Рішенням господарського суду Харківської області від 26 листопада 2012 року у справі № 5023/4681/12 позов КП "Харківські теплові мережі" до ТОВ АН "Рестріелт" про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію за договором від 01 листопада 2006 року № 7147 задоволено, стягнуто з ТОВ АН "Рестріелт" на користь КП "Харківські теплові мережі" заборгованість в розмірі 144 394,57 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ АН "Рестріелт" зазначало, що воно не є власником квартири та відповідно споживачем послуг з теплопостачання, а тому оплачені грошові кошти на користь КП "Харківські теплові мережі" за надані послуги безпідставно набуті відповідачем ОСОБА_1, який є власником квартири АДРЕСА_1 й мають бути повернуті товариству на підставі вимог статті 1212 ЦК України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз статті 1212 ЦК України і кондикційних правовідносин вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна - це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані іншими інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини.

Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави вважати, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося у незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 29 вересня 2014 року № 6-122цс14.

Таким чином, установивши, що постачання теплової енергії здійснювалося на підставі договору № 7147, укладеного 01 листопада 2011 року між ТОВ АН "Рестріелт" та КП "Харківські теплові мережі", заборгованість за яким стягнута з позивача в судовому порядку, докази на підтвердження безпідставного збагачення відповідача ОСОБА_1 за рахунок позивача відсутні, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ АН "Рестріелт".

Доводи касаційної скаргиОСОБА_2 щодо недотримання КП "Харківські теплові мережі" законодавчо визначеного порядку оскарження заочного рішення, а саме направлення апеляційної скарги без подання заяви про перегляд заочного рішення, є безпідставними, оскільки нормами статей 228- 232 ЦПК України 2004 року заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, інші учасники процесу мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Інші аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Судді:	В. О. Кузнєцов
	В. С. Жданова
	В. М. Ігнатенко