розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2017 року у складі судді Бузовського В. В. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2017 року у складі колегії суддів: Станкевича В. А., Сидоренко І. П., Цюри Т. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності, стягнення грошової компенсації.

Позов обгрунтовано тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, під час якого вони придбали автомобіль "Ніссан" р/н НОМЕР_1 . Після розірвання шлюбу відповідач без її згоди продав автомобіль. Таким чином, автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, тому позивач має право на 1/2 частину його вартості, яку просить стягнути, яка визначена позивачем на підставі середньої ціни із даних відкритого ринку автомобілів в довіднику "Бюлетень авто товарознавця". З огляду на вказане, позивач просила визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на автомобіль "Ніссан" р/н НОМЕР_1 та стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини зазначеного автомобіля в розмірі 133 935,50 грн.

Відповідач в обгрунтування заперечення на позов вказав, що визнання права особистої приватної власності на автомобіль за відповідачем не ґрунтується на законі, оскільки автомобіль належить третій особі, договір купівлі-продажу укладений між відповідачем та третьою особою недійсним не визнано, а відповідач не уповноважував позивача звертатися до суду із позовом в його інтересах. Визначення вартості 1/2 частини автомобіля за допомогою "Бюлетеня авто товарознавця" чинним законодавством не передбачено, а вартість майна, що підлягає поділу, може бути визначена за погодженням сторін, а у випадку відсутності погодження, ринкова вартість визначається шляхом проведення відповідної товарознавчої експертизи.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 15 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2017 року, в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що визначення вартості транспортного засобу на підставі "Бюлетеня автотоварознавця" суперечить роз`ясненням викладених в пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 (v0011700-07) , позивачу роз`яснено необхідність надання доказів та визначення дійсної ринкової вартості спірного автомобіля, однак жодних клопотань позивачем не подано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

07 липня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1

У серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги, що представником позивача заявлено у суді першої інстанції клопотання про зобов`язання відповідача надати інформацію щодо зазначення вартості спірного автомобіля, за яку відповідач його відчужив на користь третьої особи, однак таке клопотання суд відхилив, чим унеможливив забезпечення позивачу належного способу захисту.

Позивач надала судам першої та апеляційної інстанцій докази про середньоринкову вартість автомобіля на момент уточнення позовних вимог на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 66 (66-2016-п) .

З урахуванням того факту, що спірний автомобіль продано відповідачем без згоди іншого з подружжя, такий автомобіль відсутній у відповідача, що позбавляє можливість визначення його реальної вартості шляхом проведення експертизи на момент розгляду справи, тому безпідставним є твердження судів першої та апеляційної інстанцій про те, що неможливо взяти до уваги "Бюлетень автотоварознавця" та пункт 10 методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 66 (66-2016-п) , як належний доказ на підтвердження позову.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну

Заперечення на касаційну скаргу мотивовано тим, що позивачу неодноразово пропонувалося надати відповідні докази або клопотання про проведення експертизи для визначення ціни автомобіля, чим сторона не скористалася, тому позовні вимоги грунтуються на припущеннях, належним чином не обгрунтовані, тому не підлягають задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 26 жовтня 1996 року до 18 квітня 2013 року. Під час шлюбу, а саме 22 грудня 2007 року було придбано автомобіль "Ніссан" р/н НОМЕР_1, право власності на який зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 Після розірвання шлюбу, а саме 26 жовтня 2013 року, ОСОБА_2 без письмової згоди ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_3 придбала зазначений автомобіль.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, заперечення на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що вищезазначене майно є спільним майном подружжя й підлягає поділу. Оскільки ОСОБА_2 розпорядився автомобілем на власний розсуд без письмової згоди ОСОБА_1, то остання має право на грошову компенсацію 1/2 вартості спірних транспортних засобів.

Разом з тим, ухвалюючи рішення про відмову в позові, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з недоведеності зазначеної позивачем розміру грошової компенсації.

Верховний Суд погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

З урахуванням наведеного та відступаючи від правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 201/14044/16-ц, провадження № 61-189ск17, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Судами першої та апеляційної інстанцій, під час вирішення справи по суті, пропонувалося позивачу та роз`яснено про необхідність надання доказів визначення дійсної ринкової вартості спірного автомобіля на час розгляду справи, однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, представник ОСОБА_1 категорично відмовився від надання доказів дійсної ринкової вартості спірного автомобіля та від будь-яких клопотань щодо з`ясування таких обставин.

Верховний Суд зауважує, що згідно з матеріалами справи позивач не заявляла клопотання щодо необхідності у отриманні висновку експертного автотоварознавчого дослідження щодо ринкової вартості автомобіля на час розгляду справи.

Судами першої та апеляційної інстанції обгрунтовано відмовлено у визначенні вартості транспортного засобу на підставі "Бюлетеня автотоварознавця", оскільки він не свідчить про реальну вартість спірного автомобіля на час розгляду справи, позивачем не здійснено будь-яких дій на підтвердження його вартості, тому суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано вважали, що позов належим чином не доведено, а доказування в силу статті 60 ЦПК України 2004 року не може грунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги про те, що суд відмовив у задоволенні клопотання щодо зобов`язання відповідача надати інформацію щодо зазначення вартості спірного автомобіля, за яку відповідач його відчужив на користь третьої особи, не заслуговують на увагу, оскільки вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним із подружжя проти волі іншого.

З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини, з урахуванням положень закону та відсутності належних доказів вартості спірного майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, на час розгляду справи, обгрунтованим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові.

З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди ОСОБА_1 із ухваленими у справі судовими рішеннями.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.