Постанова

Іменем України

29 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 756/16859/19

провадження № 61-11467св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

представник відповідача - ОСОБА_3,

третя особа - приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Брокбізнес",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 лютого 2019 року у складі судді Яценко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду

від 23 травня 2019 року у складі колегії суддів: Верланова С. М.,

Мережко М. В., Савченко С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2, третя особа: приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Брокбізнес" (далі - ПрАТ "СК "Брокбізнес"), про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позовна заява мотивована тим, що 24 липня 2016 року на перехресті

вул. Закревського і вул. Сабурова у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки "Nissan", державний номерний знак

НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_2, та автомобіля марки "Mazda", державний номерний знак НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_1 Постановою апеляційного суду м. Києва від 12 травня 2017 року

ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Позивач зазначав, що внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди належний йому автомобіль марки "Mazda", державний номерний знак

НОМЕР_2, зазнав механічних пошкоджень. Відповідно до звіту від

10 жовтня 2016 року № 600-2016 з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, вартість ремонту автомобіля "Mazda", державний номерний знак НОМЕР_2, становить

548 507 грн 58 коп. Вказував, що на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "Nissan", державний номерний знак НОМЕР_1, була застрахована у ПрАТ

"СК "Брокбізнес" відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"

від 25 квітня 2016 року № АІ/9598282. Зазначав, що він звернувся до ПрАТ "СК "Брокбізнес" із заявою про виплату страхового відшкодування, яке було виплачено у розмірі 100 000 грн 00 коп., а тому вважав, що розмір збитків, який підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2, становить 448 507 грн 58 коп.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь матеріальну шкоду в розмірі 448 507 грн 58 коп. та судовий збір у розмірі 4 485 грн 07 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану в результаті дорожньо-транспортної пригоди матеріальну шкоду в розмірі 357 089 грн 64 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що вину ОСОБА_2 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 24 липня 2016 року, встановлено постановою апеляційного суду

м. Києва від 12 травня 2017 року, а також установивши, що внаслідок неправомірних дій відповідача було пошкоджено автомобіль позивача, вартість ремонту якого без ПДВ становить 457 089,64 грн, частина з якої у розмірі 100 000 грн виплачена позивачу страховою компанією суд першої інстанції вважав, що стягненню з відповідача підлягає різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у розмірі 357 089 грн

64 коп.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 лютого 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вважав, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 20 червня 2019 року, адвокат Джулай Г. В. від імені ОСОБА_2, посилаючись на порушення судами норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Оболонського районного суду

м. Києва від 13 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року скасувати й ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що судами попередніх інстанцій неправильно встановлено обставини щодо наявності вини лише ОСОБА_4 в межах цивільно-правової відповідальності щодо відшкодування шкоди, яка завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки та не визначено розмір відшкодування, який визначається у відповідній частці, залежно від обставин, що мають істотне значення. Вказує, що суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, встановив, що постановою апеляційного суду м. Києва від 12 травня 2017 року у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, визнано винним ОСОБА_2, провадження у справі закрито на підставі статті 38 КУпАП. Проте, на думку представника заявника, суди першої й апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що апеляційний суд у вказаній постанові від 12 травня 2017 року не з`ясував обставин щодо встановлення всіх осіб, які допустили порушення Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів. Тобто, не з`ясували обставин щодо встановлення вини та причино-наслідкового зв`язку відносно всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, а саме, позивача та відповідача. Вважає, що вказана вище постанова апеляційного суду м. Києва

від 12 травня 2017 року не має преюдиційного значення при застосуванні пункту 3 частини першої статті 1188 ЦК України, якою встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Зазначає, що неможливість встановлення вини особи та притягнення її до адміністративної відповідальності не виключає можливості надання оцінки її дій при розгляді позовів щодо наслідків вчинення таких діянь, виходячи із зібраних у справі доказів.

Вказує, що суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, не дав оцінки висновку № ED-1709-3-1044.18 за результатами проведення автотехнічного експертного дослідження обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди від 19 липня 2018 року, яким встановлено, що дії водія автомобіля марки "Mazda", державний номерний знак НОМЕР_2, ОСОБА_1 пов`язані з недотриманням вимог пунктів 12.4, 12.9 б Правил дорожнього руху України, з технічної точки зору перебувають у причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди. Тобто, вказаним висновком передбачено, що причинно-наслідковий зв`язок з виникненням дорожньо-транспортної пригоди полягав у спільному невиконанні вимог Правил дорожнього руху обома водіями, а саме, як пунктів 12.4, 12.9 б Правил дорожнього руху України з боку водія ОСОБА_1, так і пункту 10.1 Правил дорожнього руху України з боку водія ОСОБА_2 Тому, на думку представника відповідача, суд попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин пункт 3 частини першої статті 1188 ЦК України при вирішені справи та не визначили розмір відшкодування у відповідній частці, залежно від обставин, що мають істотне значення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 червня 2019 року справу № 756/16859/19 призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу

№ 756/16859/19 з Оболонського районного суду м. Києва.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що постановою апеляційного суду м. Києва

від 12 травня 2017 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та закрито провадження у справі на підставі статті 38 КУпАП, у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Вказаною постановою апеляційного суду встановлено, що 24 липня

2016 року о 00 год. 40 хв. у м. Києві ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки "Nissan", державний номерний знак НОМЕР_1, повертаючи ліворуч на перехресті вул. Закревського - вул. Сабурова, не надав дорогу автомобілю марки "Mazda", державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_1, який рухався в зустрічному напрямку прямо, що призвело до зіткнення і пошкодження транспортних засобів. Своїми діями ОСОБА_2 порушив пункти 10.1, 16.6 Правил дорожнього руху України, тобто вчинив правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП. При цьому апеляційним судом встановлено, що вина ОСОБА_2 у порушенні пунктів 10.1, 16.6 Правил дорожнього руху України підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи, а саме відомостями, що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення, схемі дорожньо-транспортної пригоди, поясненнях потерпілого і записі з відеореєстратора.

На час вчинення дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "Nissan", державний номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_5 була застрахована у ПрАТ "СК "Брокбізнес" відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № АІ/9598282 від 25 квітня 2016 року, страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, завдану майну, становить 100 000 грн, розмір франшизи - 0 грн.

Установлено та не заперечується сторонами, що ПрАТ "СК "Брокбізнес" виплатило позивачу ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі

100 000 грн, що підтверджується повідомленням про отримання переказу фізичними особами від 29 травня 2017 року.

Відповідно до звіту від 10 жовтня 2016 року № 600-2016 з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, складеного товариством з обмеженою відповідальністю "Незалежна експертно-асистуюча компанія" (далі - ТОВ "Незалежна експертно-асистуюча компанія"), розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля "Mazda", державний номерний знак НОМЕР_2, становить

548 507 грн 57 коп., в тому числі податок на додану вартість.

Вказаний звіт від 10 жовтня 2016 року № 600-2016 з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, відповідачем не спростований належними та допустимими доказами, що є процесуальним обов`язком відповідача відповідно до вимог статті 81 ЦПК України.

Згідно з ремонтною калькуляцією, як додана до вказаного вище звіту від

10 жовтня 2016 року № 600-2016, вартість ремонту без податку на додану вартість становить 457 089,64 грн.

Також судом встановлено, що належний позивачеві автомобіль "Mazda", державний номерний знак НОМЕР_2, не відремонтовано.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положеннями частини другої статі 389 ЦПК України (1618-15) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином позивач, отримавши від страховика страхове відшкодування, якого недостатньо для повного відшкодування завданої шкоди, має право на відшкодування відповідачем різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, одержаною ним від страховика.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 грудня

2018 року у справі № 477/2154/16-ц.

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Частиною першою статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції, рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №306/192/14-ц.

У постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі

№ 523/5890/15-ц зроблено висновок, що всі операції з надання послуг із страхування, в тому числі пов`язані компенсацією страховиком збитків, понесених потерпілим при настанні страхового випадку, не є об`єктом оподаткування податку на додану вартість. В зв`язку з чим, за загальним правилом, як при визначенні розміру страхових платежів, так і при визначенні розміру матеріального збитку чи страхової виплати, підлягаючої до відшкодування страхувальнику чи безпосередньо потерпілій особі (пункт 36.4 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"), податок на додану вартість не нараховується, окремим рядком не виділяється та страховики не є платниками податку на додану вартість по таких операціях.

У разі, якщо страхові суми спрямовуються безпосередньо на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об`єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплат на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком у розрахункових документах. Зазначені зобов`язання виникають лише внаслідок фактичного надання послуги з проведення такого ремонту за умови, що виконавець цієї послуги є платником податку на додану вартість.

У випадку не проведення фактичного ремонту транспортного засобу, податкові зобов`язання не виникають.

Отже, виходячи з аналізу викладених вище норм закону, обґрунтовано вважаючи, що вина відповідача у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди встановлена постановою у справі про адміністративне правопорушення, а також встановивши розмір збитків, завданих пошкодженням автомобіля відповідача в результаті дорожньо-транспортної пригоди, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову й стягнення з відповідача на користь позивача різниці між встановленим розміром збитку та сумою збитку, відшкодованого страховиком, без урахування податку на додану вартість.

Наведені у касаційній скарзі доводи, в тому числі й доводи щодо наявності спільної вини обох водіїв у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального й процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів, які їх обґрунтовано спростували.

В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки такі судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.