розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 16 травня 2017 року у складі судді Машиної І. М. та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 10 липня 2017 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Левченко Т. А., Ткачук С. С.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 рокуОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_6, Роменська міська державна нотаріальна контора Сумської області, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько, ОСОБА_8 . Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої, зокрема, входить 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 . Крім них спадкоємцем є його дружина, ОСОБА_4

Звернувшись до Роменської міської державної нотаріальної контори Сумської області за консультацією щодо порядку оформлення спадщини, вони отримали роз`яснення, що оскільки квартира не є власністю померлого, то немає потреби подавати заяву про прийняття спадщини. Згодом вони дізнались, що 1/2 частина указаної квартири була зареєстрована за їхнім батьком після його смерті, тобто він є власником 1/2 частини квартири. Не погодившись з цим, вони оскаржили до суду реєстрацію вказаного майна за батьком після його смерті, але у задоволенні позову їм було відмовлено.

Вважали, що зазначена причина пропуску строку звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини поважна, тому просили визначити їм додатковий строк в один місяць для подання відповідної заяви до Роменської міської державної нотаріальної контори Сумської області з дня набрання рішенням суду законної сили.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 16 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення міськрайонного суду мотивовано тим, що позивачі були обізнані щодо існування спадкового майна після смерті батька ОСОБА_8, яке, зокрема, складається з 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, й про те, що це майно було зареєстроване за їх померлим батьком (спадкодавцем) в установленому законом порядку, а тому їх посилання на те, що їм про це було не відомо, є необґрунтованими.

Оскільки позивачами не надано суду доказів на підтвердження своїх вимог, що вони пропустили строк звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини з поважних причин, тому суд не знайшов підстав для задоволення позову.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 10 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 16 травня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачі були обізнані щодо існування спадкового майна після смерті батька,яке, зокрема, складається з 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, а саме - позивач ОСОБА_1 брала участь у справі, рішенням суду в якій визнано за ОСОБА_8 право власності на частину квартири, і, що це майно було зареєстроване за їх померлим батьком (спадкодавцем) в установленому законом порядку, а тому їх посилання на те, що їм про це не було відомо суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні правові підстави для визначення позивачам додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки останні не довели поважності причин його пропуску, а зазначені ними причини пропуску строку обґрунтовано визнані судом неповажними. Також колегія вважала, що судом першої інстанції були повно та всебічно встановлені обставини справи, правильно застосовані норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства. Посилалась на те, що вона не приймала участі у вказаній справі, у якій за батьком було визнано право власності на підставі судового рішення, крім того вважала, що батько набув би право власності на спірне майно відповідно до законодавства, яке діяло на час ухвалення судового рішення, лише після реєстрації права власності, яке було визнано за ним.

Вважала, що оскільки батько до дня своєї смерті не здійснив реєстрацію права власності, то у нього не виникло право власності на спірне майно, а факт реєстрації права власності після смерті батька через п`ять років, на її думку, об`єктивно підтверджує поважність причин пропуску нею указаного строку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано з Роменського міськрайонного суду Сумської області указану цивільну справу.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У червні 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді-доповідачу.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про його смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 5).

Після смерті ОСОБА_8 відкрилась спадщина, до складу якої входить 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 .

Право власності на указану частину квартири було визнано за спадкодавцем ОСОБА_8 на підставі рішення Роменського міського суду Сумської області від 03 березня 1999 року. З указаного рішення суду вбачається, що за життя ОСОБА_8 звертався до суду з позовом до ОСОБА_1, яка є одним з позивачів у цій справі, про визнання частково недійсним договору дарування квартири, визнання права власності на 1/2 частину цієї квартири та її реальний поділ (а.с. 11).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 1222, частини першої статті 1220, частини першої статті 1270 ЦК України право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у 6 місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

У пункті 24 Постанови Пленуму № 7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" Верховний Суд України роз`яснив, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини.

Позивачі посилались на те, що заяву про прийняття спадщини вони своєчасно не подали, оскільки не проживали разом з батьком на день його смерті, а звернувшись до нотаріальної контори отримали роз`яснення про те, що так як квартира не є власністю їх батька, то немає потреби подавати заяву про прийняття спадщини, а згодом дізнались про те, що 1/2 частини квартири таки була зареєстрована за їх батьком на підставі заяви його дружини після його смерті і на сьогоднішній день він формально є власником цієї частини квартири.

Суди обґрунтовано не визнали вказані позивачами причини пропуску строку для подачі заяви про прийняття спадщини поважними, виходячи з того, що рішенням Роменського міського суду Сумської області від 03 березня 1999 року за батьком позивачів було визнано право власності на 1/2 частини спірної квартири. Указаним рішенням було встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була кооперативною, набута подружжям ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за час шлюбу, тому становить їх спільну сумісну власність відповідно до статей 22, 29 КпШС Української РСР, статті 16 Закону України "Про власність".

Крім того, не погодившись з реєстрацією права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за батьком, позивачі оскаржували її до суду, але в позові їм було відмовлено, що підтверджується постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року, якою скасовано постанову Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 квітня 2015 року (а.с. 19-20, 21-22).

З указаного встановлено, що позивачі були обізнані щодо існування спадкового майна після смерті батька, яке, зокрема, складається з 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 і, що це майно було зареєстроване за їх померлим батьком (спадкодавцем) в установленому законом порядку, а тому їх посилання на те, що їм про це було не відомо, суди правильно визнали необґрунтованими.

При цьому суди вірно виходили із того, що посилання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що вони звертались до нотаріуса і вона роз`яснила їм про відсутність потреби подавати заяву про прийняття спадщини після смерті батька через те, що квартира не є його власністю, у судовому засіданні свого підтвердження не знайшло, оскільки ці обставини позивачі нічим не підтвердили й відсутня постанова про відмову у вчинення нотаріальної дії та/або письмові роз`яснення нотаріуса.

Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачі та їх представник не надали суду доказів на підтвердження того, що вони пропустили строк звернення до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини з поважних причин.

Оскільки позивачами не надано суду доказів на підтвердження своїх вимог, що вони пропустили строк звернення до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини з поважних причин, тому суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовано відмовив їм у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 16 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 10 липня 2017 року залишити без змін.