У лютому 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Агроконтракт-Н" (далі - ТОВ "Агроконтракт-Н") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агролан" (далі - СТОВ "Агролан") про визнання договору оренди недійсним та визнання договору оренди землі поновленим із попереднім орендарем.

Позов обґрунтовано тим, що 09 жовтня 2008 року між ТОВ "Агроконтракт-Н" та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з умовами якого остання надала позивачу у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 3,19 га, яка знаходиться на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області строком на 5 років. Зазначену земельну ділянку позивач орендував згідно зі схемою, разом із земельними ділянками інших власників, без установлення меж для кожної окремої ділянки та закріплення їх межовими знаками.

Пунктом 3.2. договору оренди встановлено, що дія договору продовжується на наступний термін дії, вказаний у пункті 3.1 цього договору, якщо жодна зі сторін не пізніше ніж за 6 (шість) місяців до його закінчення не отримала письмового повідомлення щодо інших пропозицій та не отримала підтвердження про його отримання іншою стороною.

ОСОБА_1 не повідомила позивача за шість місяців до закінчення строку договору про свій намір не продовжувати дію договору на наступний термін.

ТОВ "Агроконтракт-Н", маючи намір скористатися своїм переважним правом на укладення договору на новий строк, 27 березня 2013 року та

03 квітня 2014 року направило ОСОБА_1 листи-повідомлення про поновлення договору, до якого долучено проект додаткової угоди, але відповіді не отримало, тому, відповідно до частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі", вважало договір оренди від 09 жовтня

2008 року поновленим.

Після закінчення строку договору оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року позивач продовжував користуватися земельною ділянкою та сплачував орендну плату за її користування.

У 2015 році позивачеві стало відомо про укладення між ОСОБА_1 та СТОВ "Агролан" договору оренди землі від 01 вересня 2014 року № 51 щодо земельної ділянки, яка перебувала у користуванні позивача. Крім того, при укладенні цього договору не здійснювалося встановлення меж земельної ділянки. У зв`язку з тим, що встановлення меж земельної ділянки до підписання договору оренди між відповідачами не здійснювалося, тому на момент укладання та реєстрації договору місце розташування земельної ділянки, яке є істотною умовою договору, не було встановлене.

Посилаючись на викладене, ТОВ "Агроконтракт-Н" просило визнати недійсним договір оренди землі від 01 вересня 2014 року № 51, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ "Агролан", щодо оренди земельної ділянки, розташованої на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області кадастровий номер НОМЕР_1, площею 3,19 га та визнати договір оренди земельної ділянки площею

3,19 га, кадастровий номер НОМЕР_1, укладений 09 жовтня 2008 року між ТОВ "Агроконтракт-Н" та ОСОБА_1, поновленим, а також стягнути з відповідача судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області

від 30 серпня 2017 року у задоволенні позову ТОВ "Агроконтракт-Н" відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Агроконтракт-Н" договір оренди землі від 09 жовтня 2008 року всупереч чинному на той час Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073 (2073-98-п) , зареєстрований неуповноваженим суб`єктом, а тому не набув чинності і не може вважатись правовстановлюючим документом, який би закріплював за позивачем законний титул щодо оспорюваної земельної ділянки. За відсутності у позивача права, за захистом якого він звернувся до суду, позов задоволенню не підлягає.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 22 листопада

2017 року рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 30 серпня 2017 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову про визнання договору оренди землі поновленим й ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано поновленим договір оренди земельної ділянки загальною площею 3,19 га на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, кадастровий номер НОМЕР_1, укладений 9 жовтня 2008 року між

ТОВ "Агроконтракт-Н" та ОСОБА_1 . У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновок суду першої інстанції про те, що реєстрація договору оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року проведена всупереч законному порядку є помилковими та такими, що ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права. Переважне право ТОВ "Агроконтракт-Н" на поновлення договору оренди земельної ділянки було порушено, оскільки позивач добросовісно виконував умови укладеного договору оренди землі, дотримався строків та процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк, після закінчення строку дії договору продовжив користуватися земельною ділянкою за відсутності направлення йому орендарем протягом місяця після закінчення строку дії договору листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на рішення апеляційного суду Кіровоградської області

від 22 листопада 2017 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення апеляційного суду скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову в частині визнання поновленим договору оренди земельної ділянки загальною площею 3,19 га на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, кадастровий номер НОМЕР_1, укладеного 9 жовтня 2008 року між ТОВ "Агроконтракт-Н" та ОСОБА_1, відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржуване рішення апеляційний суд послався на статтю 33 Закону України "Про оренду землі", зазначивши при цьому різні взаємовиключні правові підстави для поновлення договору оренди. Крім того, апеляційний суд не надав оцінки факту неналежного виконання ТОВ "Агроконтракт" умов договору оренди, а саме несвоєчасній сплаті орендної плати. Позивач не надав доказів належного повідомлення ОСОБА_1 про намір скористатися своїм переважним правом на укладення договору оренди на новий строк. ОСОБА_1 двічі направляла позивачу листи-повідомлення про відмову продовжувати дію оспорюваного договору оренди на новий строк. Проект додаткової угоди до оспорюваного договору оренди земельної ділянки, направлений ТОВ "Агроконтракт-Н", містить інші умови, ніж сам договір оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року, тому для поновлення договору в силу частини четвертої статті 33 Закону України "Про оренду землі" необхідна згода сторін, проте такої згоди між сторонами досягнуто не було.

В частині відмови у позові про визнання договору оренди недійсним рішення не оскаржується.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу

№ 395/170/17-ціз Новомиргородського районного суду Кіровоградської області.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

23 травня 2018 року справу № 395/170/17-ц передано до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 03 червня 2019 року справу № 395/170/17-ц призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2019 року справу за позовом ТОВ "Агроконтракт-Н" до ОСОБА_1, СТОВ "Агролан" про визнання договору оренди недійсним та визнання договору оренди землі поновленим із попереднім орендарем призначити до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом установлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки

НОМЕР_4, площею 3,19 га, розташованої на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області кадастровий номер НОМЕР_1, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю від 29 травня 2001 року серії НОМЕР_3 .

09 жовтня 2008 року між ТОВ "Агроконтракт-Н" та ОСОБА_1 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки.

Відповідно до пункту 3.1 договору оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року він укладений строком на 5 років, починаючи із дати його державної реєстрації.

Відповідно до пункту 3.2 договору оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року сторони погодилися, що його дія продовжується на наступний термін дії, вказаний у пункті 3.1 цього договору, якщо жодна із сторін не пізніше ніж за 6 місяців до його закінчення не отримала письмового повідомлення щодо інших пропозицій та не отримала підтвердження про його отримання іншою стороною.

Договір оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року зареєстрований 07 серпня 2009 року у Новомиргородському районному відділенні Кіровоградської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинений запис № 04.09.377.00171.

Договір оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року діє до 07 серпня 2014 року включно.

ТОВ "Агроконтракт-Н", маючи на меті скористатися своїм переважним правом на поновлення договору оренди двічі направляло Зеленюк Н . П. листи-повідомлення від 27 березня 2013 року № ПП-2 та від 03 квітня

2014 року № 143 із пропозицією поновлення договору оренди, до яких додавався проект додаткової угоди.

Після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки, тобто після 07 серпня 2014 року, позивач належним чином та відповідно до умов укладеного між сторонами договору, виконував свої обов`язки орендаря, використовував земельну ділянку за призначенням у власних інтересах, за що сплачував відповідачу орендну плату, що підтверджується відомостями на виплату грошей за період дії договору, у тому числі відомістю за 2014 рік № ВпП-000189, відповідно до якої 24 березня 2015 року ОСОБА_1 отримала орендну плату від позивача за 2014 рік.

01 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та СТОВ "Агролан" укладено договір оренди землі № 51, відповідно до якого ОСОБА_1 надала, а СТОВ "Агролан" прийняло у строкове платне володіння і користування земельну ділянку НОМЕР_4 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області площею 3,19 га, кадастровий номер НОМЕР_1, строком на 5 років.

30 червня 2017 року між ОСОБА_1 та СТОВ "Агролан" укладено угоду про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки

від 01 вересня 2014 року № 51, державна реєстрація якої здійснена 05 липня 2017 року.

03 липня 2017 року між ОСОБА_1 та СТОВ "Агролан" укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), державна реєстрація якого здійснена 05 липня 2017 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення відповідають не в повній мірі.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до вимог частини другої статті 792 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України (435-15) )відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України (2768-14) , Законом України "Про оренду землі" (161-14) .

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України "Про оренду землі", яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

Так, відповідно до частин першої - п`ятої статті 33 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді. Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України.

Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно із частинами 2 - 5 цього законунеобхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

У справі № 594/376/17-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правовий аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене у разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові про визнання поновленим договору оренди та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення цієї позовної вимоги, апеляційний суд виходив із того, що позивач, як орендар, добросовісно виконував умови договору оренди землі; дотримався строків та процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк; орендодавець не повідомив про намір укласти договір оренди з іншим орендарем, а зазначав про бажання самостійно обробляти земельну ділянку, що свідчить про порушення переважного права позивача на поновлення договору оренди землі, передбаченого статтею 33 Закону України "Про оренду землі".

Проте із такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки вони є помилковими з огляду на таке.

Звертаючись до суду із позовом, ТОВ "Агроконтракт-Н" посилалося на те, що до закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки, із метою реалізації свого переважного права щодо поновлення договору оренди, товариство двічі направляло Зеленюк Н. П. листи із пропозицією поновлення договору оренди із проектом додаткової угоди, а саме:

27 березня 2013 року та 03 квітня 2014 року.

Згідно зі статтями 10, 60 ЦПК України 2004 рокукожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У порушення вказаних норм, позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження направлення листа від 27 березня 2013 року відповідачу, а також отримання цього листа останньою.

Лист від 03 квітня 2014 року був направлений відповідачу лише 21 травня 2014 року, що підтверджується поштовою квитанцією, тобто з порушенням шестимісячного строку, встановленого пунктом 3.2 договору оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року.

Таким чином, відсутні належні докази на підтвердження того, що позивач у строк, передбачений частиною другою статті 33 Закону України "Про оренду землі", повідомив ОСОБА_1 про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк.

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що проект додаткової угоди до оспорюваного договору оренди земельної ділянки, направлений ТОВ "Агроконтракт-Н" на ім`я ОСОБА_1, містить інші умови, ніж сам договір оренди, а саме позивачем запропоновано змінити розмір орендної плати та строк дії договору. На зміну вказаних істотних умов договору необхідна згода сторін (частина четверта статті 33 Закону України "Про оренду землі"), проте такої згоди між сторонами досягнуто не було.

Апеляційним судом встановлено, що 31 січня 2014 року та 26 квітня

2014 року ОСОБА_1 направляла позивачу листи-повідомлення про відмову від продовження дії договору оренди земельної ділянки. Вказане підтверджується копіями таких листів-повідомлень та копіями квитанцій про поштове відправлення, які містяться в матеріалах справи.

В обох листах відповідач повідомляла про те, що вона, користуючись правом, передбаченим пунктом 3.2 договору оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року, попереджає про те, що не має наміру після закінчення терміну дії договору оренди продовжувати із ТОВ "Агроконтракт-Н" дію договору чи укладати новий договір. Зазначала, що вимагає після збору врожаю 2014 року не здійснювати посів сільськогосподарських та інших культур на належній їй земельній ділянці та повернути земельну ділянку, вільну від посівів у стані, придатному для подальшого використання.

Отже, апеляційний суд безпідставно не врахував волевиявлення

ОСОБА_1 не продовжувати дію договору оренди земельної ділянки із позивачем.

Ураховуючи викладене, позивачем для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за ним, як орендарем, переважного права на поновлення оспорюваного договору оренди земельної ділянки не підтверджено наявність вказаних юридичних фактів в їх сукупності.

Посилання позивача на те, що після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки він продовжував користуватися земельною ділянкою не підтверджується належними та допустимими доказами, оскільки

ОСОБА_1 у направлених нею листах на адресу позивача вимагала після збору врожаю 2014 року не здійснювати посів сільськогосподарських та інших культур на належній їй земельній ділянці, що унеможливлює застосування частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі", як підстави для поновлення договору оренди землі.

Отже, наявність заперечень зі сторони ОСОБА_1 щодо поновлення договору оренди з позивачем, недотримання позивачем процедури повідомлення орендодавця про намір реалізувати переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки, відсутність доказів продовження користування позивачем земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки дають підстави для висновку, що позивач не набув переважного права на поновлення договору оренди землі.

Разом із тим Верховний Суд не погоджується і з рішенням суду першої інстанції в частині вирішення вимог про визнання договору оренди землі поновленим з огляду на таке.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Агроконтракт-Н" договір оренди землі від 09 жовтня 2008 року всупереч чинному на той час Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073 (2073-98-п) , зареєстрований не уповноваженим суб`єктом, а тому не набув чинності і не може вважатись правовстановлюючим документом.

Відповідно до Указу Президента України від 17 лютого 2003 року "Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру" (134/2003) , який у силу статті 106 Конституції Україниє обов`язковим до виконання на території України, на Державний комітет України по земельних ресурсах покладено обов`язок щодо здійснення у складі державного земельного кадастру реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок.

На виконання цього Указу Президента України, Державним комітетом України по земельних ресурсах виданий наказ від 02 липня 2003 року № 174 "Про затвердження Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель".

Згідно з пунктом 4 цього Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, державна реєстрація державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, договору оренди землі здійснюється шляхом внесення записів реєстрації до книги реєстрації.

Функції з реєстрації, зокрема договорів оренди землі, покладені на реєстраторів Державного реєстру земель структурні підрозділи державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" - Центр "Державного земельного кадастру", у межах повноважень якого є земельна ділянка.

Вказані структурні підрозділи Центру Державного земельного кадастру здійснювали видачу державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, реєстрацію договорів оренди (суборенди), а також вели Книгу реєстрації договорів оренди землі.

Укладений між ТОВ "Агроконтрак-Н" та ОСОБА_1 договір оренди землі зареєстрований 07 серпня 2009 року спеціальним уповноваженим

суб`єктом ? Новомиргородському районному відділенні Кіровоградської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру".

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що реєстрація договору оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року проведена всупереч визначеному законом порядку є помилковим та таким, що ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Частиною третьою статті 400 ЦПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, хоча касаційна скарга й не містить вимоги про скасування рішення суду першої інстанції, таке рішення в частині вирішення вимоги про визнання договору оренди землі поновленим підлягає скасуванню, оскільки ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Викладене свідчить про те, що судами встановлено всі обставини справи, проте не застосовано норму матеріального права, яка підлягала застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи. Тому рішення судів в частині вирішення вимог про визнання договору оренди землі поновленим підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення.

В частині вирішення вимог про визнання договору оренди недійсним рішення апеляційного суду не оскаржувалося, а тому Верховний Суд не переглядає рішення апеляційного суду у цій частині.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПУ України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 22 листопада 2017 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ "Агроконтракт-Н" судовий збір у сумі 2 893,20 грн за розгляд апеляційної скарги.

Відповідно до квитанції від 05 грудня 2017 року ОСОБА_1 сплатила судовий збір у сумі 3 840,00 грн за подання касаційної скарги.

Оскільки судом касаційної інстанції задоволено частково касаційну скаргу

ОСОБА_1 скасовано рішення апеляційного суду, а також рішення суду першої інстанції в частині визнання договору оренди землі поновленим із попереднім орендарем та у цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з інших підстав, судові витрати за подання апеляційної та касаційної скарг покладаються на позивача.

Головуючий	М. Є. Червинська
Судді:	С. Ю. Бурлаков
	А.Ю. Зайцев В. М. Коротун
	В. П. Курило