На обґрунтування позовних вимог зазначив, що22 липня 2011 року на території Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим) сторони уклали депозитний договір за умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв 29 065,00 доларів США. При цьому ПАТ КБ "ПриватБанк" зобов`язався на протязі 12 місяців нараховувати 8% річних. Стверджував, що дія договору була сторонами продовжена до 22 липня 2015 року, але після закінчення строку дії договору відповідач відмовився видати суму вкладу з нарахованими процентами, чим порушив права позивача. Просив суд стягнути з відповідача на користь позивача38990,13 доларів США, що в еквіваленті до курсу Національного банку України становить 892 347,26 грн заборгованості.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 липня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживачів, стягнення суми депозитного вкладу та нарахованих процентів за вкладом задоволені.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ПАТ КБ "ПриватБанк" 38 990,13 доларів США, що в еквіваленті до курсу Національного банку України становить 892 347,26 грн заборгованості.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що банк зобов`язаний повернути кошти з процентами у строк до закінчення дії договору, якщо вкладник звернувся із заявою про повернення вкладу. У разі порушення грошових зобов`язань банк має сплатити вкладнику проценти по банківському вкладу за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів вкладнику, а також 3 % річних та суму відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України. Суд вважає, що за вказаним позовом відповідати повинен саме ПАТ КБ "ПриватБанк", який розташований і діє на території України, а в силу статті 58 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банк відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном.

Не погодившись із цим рішенням, ПАТ КБ "ПриватБанк" подало апеляційну скаргу.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 липня 2016 року задоволено.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 липня 2016 року скасоване.

Ухвалене нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживачів, стягнення суми депозитного вкладу та нарахованих процентів за вкладом відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що наданий для огляду в судовому засіданні оригінал квитанції про внесення коштів не може бути визнаний належним та допустимим доказом у розумінні статей 57- 59 ЦПК України, оскільки ця квитанція є неналежної якості, фактично відсутній друкований текст, не містить підпису начальника департамента та відповідної печатки ПАТ КБ "ПриватБанк", а тому із цієї квитанції не можливо достовірно встановити суму внеску.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2016 року, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та залишити в силі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 липня 2016 року.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність укладеного між сторонами договору. При цьому представник позивача зазначила, що банк не заперечував про наявність договірних зобов`язань.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

12 червня 2019 року вказана справа передана судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 22 липня 2011 року між позивачем та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір банківського вкладу № SAMDN25000718260661 "Стандарт", згідно з яким ОСОБА_1 вніс на депозитний рахунок 29 065,00 доларів США на строк 12 місяців - до 22 липня 2012 року зі сплатою процентів у розмірі 8 % річних.

Депозитний вклад було відкрито на території АР Крим.

Згідно із пунктом 6 Договору у випадку, якщо по закінченню строку вкладу клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку, вклад автоматично вважається продовженим ще на один строк, зазначений у пункті 1 цього договору (12 місяців). Строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта в банк.

22 липня 2015 року ОСОБА_1 Звернувся до ПАТ КБ "Приватбанк" із заявою про відмову від продовження строку Договору банківського вкладу № SAMDN25000718260661 та про видачу суми вкладу і нарахованих процентів.

Листом від 27 липня 2015 року ПАТ КБ "Приватбанк" відмовилося повертати грошові кошти, посилаючись на політичні події в країні та окупацію території Автономної Республіки Крим.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 1058 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 5 Постанови Національного банку України від 06 травня 2014 року № 260 "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя" зобов`язано припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, що унеможливлює діяльність відокремленого підрозділу банку на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - філії "Кримське регіональне управління ПАТ КБ "ПриватБанк".

Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (z1172-03) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (z1172-03) (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8 Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9 Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції).

Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунка кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Згідно з пунктом 8 глави 2 "Приймання банком готівки" розділу ІІІ "Касові операції банків з клієнтами" Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 (z0768-03) , яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку.

Пунктом 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (z1256-03) , передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 (втратила чинність 01 листопада 2018 року), визначено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірні" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку.

Таким чином, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються ним у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким у вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а у банку - відповідний обов`язок. Із договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено переданням коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 у справі № 6-352цс16.

Тобто, вирішуючи питання про стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу, суди повинні встановити факт укладення відповідного договору, з`ясувати повноваження сторін на його укладення, факт внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника, а також дотримання вимог, передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності, щодо укладення договору банківського вкладу та внесення грошових коштів.

Згідно зі статтею 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

З огляду на визначення договору банківського вкладу, закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

З 16 листопада 2004 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується відповідною відміткою в його паспорті.

22 липня 2007 року між позивачем та банком укладено договір банківського вкладу № SAMDN25000718260661"Стандарт", згідно з яким ОСОБА_1 вніс на депозитний рахунок 29 065,00 доларів США на строк до 22 липня 2015 року зі сплатою процентів у розмірі 8 % річних.

На підтвердження укладення зазначеного договору позивачем суду було надано копію договору № SAMDN25000718260661 "Стандарт" від 22 липня 2007 року, який містить власноручний підпис позивача і підпис уповноваженої особи банку, що оформила договір - ОСОБА_4 .

Крім того, позивачем надано суду копію квитанції від 22 липня 2011 року №8, та для огляду в судовому засіданні - оригінал цієї квитанції, згідно з якою було проведено переказ коштів у сумі 29 065,00 доларів США.

Згідно з частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до статті 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов`язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. У разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на захист відповідно до цього Кодексу.

22 липня 2015 року позивач звернувся до ПАТ КБ "ПриватБанк" з заявою про надання інформації по рахунку, відмову від продовження строку та видачу суми вкладу та нарахованих процентів.

У відповідь на цю заяву відповідач листом від 28 липня 2015 року № 20.1.0.0.0/7-20150727/3207 повідомив позивача про неможливість видачі вкладу та нарахованих процентів згідно з договором та надання інформації по рахунку через політичні події в країні та окупацію території АР Крим.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог апеляційний суд виходив з того, що наданий для огляду в судовому засіданні оригінал квитанції про внесення коштів не може бути визнаний належним та допустимим доказом у розумінні статей 57- 59 ЦПК України, оскільки ця квитанція є неналежної якості, фактично відсутній друкований текст, не містить підпису начальника департаменту та відповідної печатки ПАТ КБ "ПриватБанк", а тому із цієї квитанції не можливо достовірно встановити суму внеску.

Статтею 57 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій) передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно зі статтею 58 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій) належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За правилами статей 10, 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій) обов`язок доведення обставин, на які посилаються сторони, покладається на кожну із сторін.

За змістом статті 11 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 179 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій) предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Закон не встановлює, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту укладення договору, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надав суду копії та оригінали для огляду в судовому засіданні наявних у нього документів та лист ПАТ КБ "ПриватБанк" від 28 липня 2015 року № 20.1.0.0.0/7-20150727/3207 про відмову у наданні інформації, в якому банк зокрема не заперечував факт укладання з позивачем договору банківського вкладу.

Згідно з частиною першою статті 137 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій) у випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов`язаний витребувати такі докази. Клопотання про витребування доказів має бути подано до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті із долученням відомостей про неможливість отримання таких доказів особисто стороною або іншою особою, яка бере участь у справі.

Позивач подав до місцевого суду заяву про витребування доказів, в якій просив витребувати у відповідача виписку про нараховані проценти за банківським вкладом ОСОБА_1 та довідку про суму залишку грошових коштів на рахунку вкладника. Ця заява була задоволена ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року, однак банком вона не виконана.

В апеляційній скарзі позивач також посилався на безпідставне невиконання банком ухвали суду про витребування доказів.

На вказане суд апеляційної інстанції уваги не звернув.

Зокрема, судом у повній мірі не з`ясовані підстави неможливості надання відповідачем виписки про нараховані проценти за банківським вкладом ОСОБА_1 та довідки про суму залишку грошових коштів на рахунку, ураховуючи, що банк пояснив, що не має в наявності відповідні первинні банківські документи на паперових носіях, але при цьому не заперечує наявність доступу до інформаційної бази даних клієнтів та банківських операцій, пов`язаних з укладеними з ними угодами.

При цьому Верховний Суд вважає непереконливими доводи ПАТ КБ "ПриватБанк" про неможливість виконати ухвалу про витребування доказів, з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 95 ЦК України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Припинення діяльності філії не впливає на обсяг зобов`язань банку відповідно до чинного цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території" тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Договір банківського вкладу та договори банківських рахунків укладені позивачем з юридичною особою ПАТ КБ "ПриватБанк", а не з його філією в АР Крим, яка не є суб`єктом цивільного права, не наділена правосуб`єктністю.

Відтак банк зобов`язаний зберігати інформацію про рахунки клієнтів, й за усіма обставинами в банку має бути наявна необхідна інформація за спірними договорами, яку він повинен надати на виконання ухвали про витребування доказів.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не дотримався встановленого статтею 212 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій) принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін; у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та неправильно застосував до них вищенаведені норми матеріального права. Суд не дослідив належним чином факт укладення спірного договору банківського вкладу, не з`ясував усіх обставин справи та не дав їм правової оцінки, хоча їх з`ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи.

Посилання суду про ймовірність звернення позивача за виплатами до АНО "Фонд захисту вкладників" ґрунтується на припущеннях, що заборонено частиною четвертою статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій).

В порушення вимог статей 367, 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в рішенні не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують ці доводи та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оцінюючи правомірність постановленого у справі рішення суду апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди зобов`язані власні процесуальні дії належним чином мотивувати, враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися виключно на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, а обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов`язковим за таких обставин та за таких умов.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання названого принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Доведення обставин, чи укладався між сторонами договір банківського вкладу, мають істотне значення для висновку про обґрунтованість застосування мір відповідальності за порушення договірних зобов`язань.

Верховним Судом в оцінці поведінки та способу ведення справ ПАТ КБ "ПриватБанк" враховується те, що він є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними у цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.

Судом апеляційної інстанції не враховано вимог зазначених положень процесуального закону, не дано належної оцінки доводам позивача про укладення спірного договору.

Також апеляційним судом не досліджено питання щодо наявності або відсутності у позивача оригіналу Договору банківського вкладу № SAMDN25000718260661 від 22.07.2001 року, а у разі його відсутності - не з`ясовані причини цього.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з`ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені судом апеляційної інстанції, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те що у справі вимагається додаткова перевірка і оцінка доказів, обставини справи встановлені апеляційним судом неповно, судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалене з порушенням норм процесуального права, касаційний суд відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України дійшов висновку про наявність підстав для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.