Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - комунальне підприємство "Лисичанськтепломережа",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 29 травня 2017 року у складі судді Коваленко Н. В. та ухвалу Апеляційного суду Луганської області

від 07 липня 2017 року в складі колегії суддів: Лозко Ю. П., Авалян Н. М.,

Орлова І. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до комунального підприємства "Лисичанськтепломережа" (далі - КП "Лисичанськтепломережа") про поновлення на роботі.

Позовна заява мотивована тим, що з 13 листопада 2014 року по 09 листопада 2015 року вона працювала оператором котельної другого розряду

у КП "Лисичанськтепломережа". 09 листопада 2015 року її було звільнено

з посади по завершенню трудового договору - опалюваний період 2014-2015 роки за частиною другою статті 36 КЗпП України, згідно наказу від 10 листопада 2015 року № 104-к. Вважає звільнення незаконним, з огляду на те, що опалюваний термін у м. Лисичанську починається з 15 жовтня та діє по

15 квітня кожного року, тому підстав для звільнення у листопаді у відповідача не було. 10 листопада 2015 року позивач звернулася до начальника ділянки

з проханням надати відпустку, у зв`язку з тим, що з 23 березня 2015 року по

09 листопада 2015 року вона постійно перебувала на лікарняних. Проте, відповідач відмовився надати відпустку та видав наказ про звільнення з посади позивача 10 листопада 2015 року, однак 10 листопада 2015 року вона перебувала на стаціонарному лікуванні у Центральній міській лікарні ім. Титова у м. Лисичанську. В подальшому відповідач змінив дату звільнення на

09 листопада 2015 року, але в той час позивач також перебувала на лікарняному.

Вважає, що відповідачем було порушено вимоги статті 40 КЗпП України, якими встановлено заборону звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності та відпустки, а тому просила суд, визнати наказ відповідача

від 10 листопада 2015 року № 104-к про звільнення незаконним та скасувати його, поновити її на посаді оператора котельної другого розряду на ділянку

№ 1 КП "Лисичанськтепломережа". Також просила визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду з вказаним позовом.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 29 травня

2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 07 липня 2017 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції,виходив із того, що відповідач при звільненні ОСОБА_1 діяв у відповідності до вимог пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки із закінченням опалювального періоду 2014/2015 роки дія строкового трудового договору, укладеного з позивачем саме на цей період закінчилась, а припинення договору після закінчення строку не вимагає заяви працівника.

Аргументи учасників справи

У серпні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили обставин справи та не перевірили її доводи про те, що відповідачем було порушено норми статті 40 КЗпП України, якими встановлено заборону звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності та відпустки.

Крім того зазначала, що за захистом свого порушеного права вона не могла звернутися у місячний строк, встановлений статтею 233 КЗпП України, у зв`язку з хворобою, юридичною необізнаністю, неможливістю оплатити юридичну допомогу та відмовою юристів у підготовці даного позову.

Відзивів іншими учасниками справи на касаційну скаргу не подано.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 10 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) справа передана до Касаційного цивільного суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що наказом від 12 листопада 2014 року № 141-к,

ОСОБА_1 була прийнята на роботу в КП "Лисичанськтепломережа" на час опалювального періоду 2014-2015 року з 13 листопада 2014 року, з оплатою згідно штатного розпису, на ділянку №1 оператором котельної другого розряду.

Отже, сторони погодили умови трудового договору, визначили термін його дії та тривалість трудових відносин, тобто уклали строковий трудовий договір

з дотриманням частини другої статті 23 КЗпП України.

Згідно копій листків непрацездатності серії АГО №385170, АГО № 316227, АГО №316458, АГТ №351406, АГО №316735, АГО №316933, АГО №317302,

ОСОБА_1 безперервно перебувала на лікарняному з 23 березня 2015 року по 29 жовтня 2015 року.

Згідно копії листка непрацездатності серії АГО № 317598, ОСОБА_1 перебувала на лікарняному з 30 жовтня 2015 року по 09 листопада 2015 року.

З 10 листопада 2015 року приступити до роботи.

Проте, згідно копії листка непрацездатності серії АГТ №348862, ОСОБА_1 знов було відкрито лікарняний з 10 листопада 2015 року по 13 листопада 2015 року.

Згідно копій виписок з історії хвороби ОСОБА_1 знаходилась на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні ЦМЛ ім. Титова

м. Лисичанська з 23 травня 2015 року по 18 квітня 2015 року, з 27 червня

2015 року по 08 липня 2015 року, з 16 жовтня 2015 року по 29 жовтня 2015 року, з 10 листопада 2015 року по 13 листопада 2015 року, з 21 грудня 2015 року по

25 грудня 2015 року, з 13 серпня 2016 року по 23 серпня 2016 року

Згідно копії виписки з наказу КП "Лисичанськтепломережа" № 104-к

від 10 листопада 2015 року ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП Україниза закінченням строку трудового договору. Також згідно вказаної виписки позивач ознайомлена з наказом 10 листопада

Відповідно до листа № 2271 від 10 листопада 2015 року

КП "Лисичанськтепломережа" звернулось до ОСОБА_1 з проханням повернути трудову книжку для внесення відповідних змін про припинення трудового договору. Дату звільнення з "10 листопада 2015" виправлено на

"09 листопада 2015".

Згідно копії листа КП "Лисичанськтепломережа" №2304 від 16 листопада

2015 року ОСОБА_1 відмовлено у наданні відпустки у зв`язку з звільненням її згідно пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Статтею 23 КЗпП Українивстановлено, що трудовий договір може бути:

безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Тлумачення статті 23 КЗпП Українидозволяє зробити висновок, що характер наступної роботи означає, що робота не виконується постійно (наприклад, сезонні роботи). Умови виконання роботи визначають конкретні умови її виконання, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін (наприклад, коли для виконання даної роботи вже прийнятий на роботу працівник, але він протягом певного періоду не може виконувати свої трудові обов`язки).

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по догляду за дитиною тощо). Строк, на який працівник приймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором.

Частиною другою статті 39-1 КЗпП Українивстановлено, що трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП України.

Згідно зі статтею 36 КЗпП Українипідставою припинення трудового договору

є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Отже у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певної події, зокрема, до закінчення опалювального періоду, такий договір вважається укладеним на певний строк, тому настання обумовленої події є підставою для припинення трудового договору у зв`язку з закінченням його строку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції,

з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що відповідач при звільненні позивача з роботи діяв у відповідності до вказаних законодавчих норм, оскільки у зв`язку із закінченням опалювального сезону 2014-2015 роки дія строкового трудового договору, укладеного з позивачем на цей період, закінчилась.

Правильним є і висновок судів,що перебування позивача на лікарняному не перешкоджало її звільненню з посади (частина третя статті 40 КЗпП України), оскільки позивач працювала за строковим трудовим договором та звільнена із займаної посади на підставі пункту другого статті 36 КЗпП України, а не з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Такий висновок узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження № 61-9771св18), від 03 квітня 2019 року у справі № 161/16568/16-ц (провадження № 61-12925св18).

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що висновок районного суду про неповажність причин пропуску позивачем строку для звернення до суду з даним позовом не має юридичного значення при розгляді цієї справи, оскільки строк звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України, застосовується у разі встановлення порушення трудового законодавства при звільненні працівника.

У цій справі в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за необґрунтованістю.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене та відповідно до статті 401 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду