розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Енергобанк" на рішення Солом`янського районного суду м. Києва у складі судді Оксюти Т. Г. від 29 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Андрієнко А. М., Мараєвої Н. Є. від 04 квітня 2018 року,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року публічне акціонерне товариство "Енергобанк" (далі - ПАТ "Енергобанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту.

Позовна заява мотивована тим, що 16 вересня 2008 року між ПАТ "Енергобанк" та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 20846, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 63 000,00 доларів США зі сплатою за користування кредитом 16,00 % на рік строком до 13 вересня 2013 року.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань, внаслідок чого станом на 17 серпня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 455 636 грн 16 коп., з яких: 404 771 грн 22 коп. - заборгованість за кредитом, 8 073 грн 25 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 820,05 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 22 196 грн 05 коп. - заборгованість за пенею, банк просив позов задовольнити та стягнути вказану заборгованість з ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що останній платіж був здійснений ОСОБА_1 за кредитом 22 липня 2009 року та 30 листопада 2011 року за процентами, а строк дії договору сплив 13 вересня 2013 року, у зв`язку із чим дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду, про застосування якого заявлено відповідачем. Також судом відмовлено у задоволенні заяви банку про поновлення пропущеного строку звернення до суду, оскільки позивач мав достатньо часу для звернення з даним позовом до суду, а наведені у заяві обставини виключають поважність причин пропуску позивачем строків позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 04 квітня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ "Енергобанк" залишено без задоволення, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 760/17719/16-ц і витребувано її з Солом`янського районного суду м. Києва.

20 травня 2019 року справа № 760/17719/16-ц надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 червня 2019 року справу № 760/17719/16-ц призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2018 року ПАТ "Енергобанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій належним чином не оцінено його клопотання про поважність причин незначного пропуску строку позовної давності, зокрема, щодо встановленої інформації з листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 червня 2016 року № 35-28147/16 "Щодо бухгалтерського обліку по кредитних операціях", та проведеної перевірки, якою було встановлено наявність заборгованості ОСОБА_1, що обліковувалась на іншому рахунку, за результатами якої здійснено заходи по зверненню до суду з метою порушених прав банку.

Відзив до суду касаційної інстанції не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 16 вересня 2008 року між АБ "Енергобанк", правонаступником якого є ПАТ "Енергобанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №20846, відповідно до умов якого останній отримав кредит в сумі 63 000,00 доларів США зі строком користування до 13 вересня 2013 року, на поточні потреби зі сплатою комісії у розмірі 0,5 % від суми кредиту та відсотків за користування кредитом у розмірі 16,00 % на рік.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань, внаслідок чого станом на 17 серпня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 455 636 грн 16 коп., з яких: 404 771 грн 22 коп. - заборгованість за кредитом, 8 073 грн 25 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 820,05 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 22 196 грн 05 коп. - заборгованість за пенею, банк звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути вказану заборгованість з ОСОБА_1

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття "позовна" має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про те, що оскільки останні платежі за договором здійснено 22 липня 2009 року (платіж за тілом кредиту) та 30 листопада 2011 року (платіж за процентами), тому пропущений строк позовної давності, який має обліковуватись з моменту здійснення останніх платежів є помилковим.

У випадку, коли сторони кредитного договору обумовили, що він діє до 13 вересня 2013 року, то відлік строків позовної давності за усіма платежами за цим договорам мають відліковуватись з 14 вересня 2013 року, оскільки останнім днем дії договору, а отже і останнім днем повернення кредитних коштів та здійснення усіх платежів, що випливають з кредитного зобов`язання є 13 вересня 2013 року. Оскільки заборгованість за кредитним договором не була погашена позичальником до 13 вересня 2013 року, то права позивача є порушеними з 14 вересня 2013 року. Загальний строк позовної давності за зазначеним вище договором спливає 14 вересня 2016 року. Позивач звернувся до суду з позовом у жовтні 2016 року. Оскільки позовні вимоги були заявлені після спливу загального строку позовної давності і відповідачем заявлено про його застосування, тому суди законно відмовили позивачу у задоволенні вимог про стягнення заборгованості і помилковість мотивів не вплинула на законність судових рішень.

При цьому судом вмотивовано відхилено клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, оскільки банк мав достатньо часу для звернення до суду з цим позовом і наведені в заяві підстави не свідчать про поважність пропуску такого строку позивачем.

Наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судами правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.