розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 -на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення суми кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору від 05 жовтня 2007 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 20 083,50 доларів США на термін до 04 жовтня 2012 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в строк та в порядку, встановлених кредитним договором.

В якості забезпечення зобов`язань, передбачених кредитним договором, між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 05 жовтня 2007 року. Відповідно до договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором в повному обсязі, позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Зазначало, що в порушення умов кредитного договору позичальник свої зобов`язання належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 18 квітня 2016 року виникла заборгованість по кредитному договору у сумі 107 511,77 доларів США.

Ураховуючи викладене, ПАТ КБ "Приватбанк" просило суд стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 частину боргу у сумі 24 732,77 доларів США, що за курсом 25,47 грн до долару США еквівалентно 62 9943,65 грн, яка складається з тіла кредиту в розмірі 15 754,67 доларів США, відсотків за користування кредитом в розмірі 7 375,26 доларів США та комісії в сумі 1 602,84 доларів США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2016 року у складі судді Руденко В. В. у задоволенні позову ПАТ КБ "Приватбанк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконувала, унаслідок чого утворилась заборгованість. Проте, згідно наданого позивачем розрахунку за кредитним договором, відповідач не здійснював будь-яких платежів за кредитним договором з 21 вересня 2011 року, а тому строк позовної давності, який відповідачем перерваний не був, сплив 21 вересня 2014 року, тоді як позивач звернувся до суду лише 08 липня 2016 року. Виходячи з цих обставин, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв`язку із спливом строку звернення до суду.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено частково. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 05 жовтня 2007 року, станом на 18 квітня 2016 року, у сумі 24 732,77 доларів США, що еквівалентно 62 9943,65 грн, яка складається із: тіла кредиту у розмірі 15 754,67 доларів США, що еквівалентно 40 1271,44 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 7 375,26 доларів США, що еквівалентно 187 847,87 грн, заборгованості по комісії у розмірі 1 602,84 доларів США, що еквівалентно 40 824,33 грн. У задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором від 05 жовтня 2007 року, станом на 18 квітня 2016 року, виникла заборгованість по тілу кредиту -15 754,67 доларів США, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 7 375,26 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом - 1 602,84 доларів США, розмір якої підтверджується наданим банком детальним розрахунком (а.с. 3-5), що відповідає умовам кредитного договору, та яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 .

При цьому, суд апеляційної інстанції вважав помилковими висновки суду першої інстанції про те, що банком у даній справі пропущений строк позовної давності, що, в свою чергу, стало підставою для відмови у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що з розрахунку заборгованості та виписки з особового рахунку відповідача (а.с. 3-5, 98-100), наданих суду апеляційної інстанції, убачається, що зарахування грошових сум на погашення боргу за даним кредитним договором відбувалося, зокрема: 08 вересня 2009 року на суму 63,76 доларів США (погашення пені); 16 серпня 2011 року на суму 26,79 доларів США (погашення пені) та на суму 26,80 доларів США (погашення простроченого тіла кредиту); 22 березня 2013 року на суму 3 524,96 доларів США (погашення простроченого тіла кредиту); 05 серпня 2013 року на суму 1,18 доларів США (погашення простроченого тіла кредиту).

Приймаючи до уваги, що протягом усього строку дії кредитного договору на погашення боргу періодично здійснювались зарахування грошових коштів, останній платіж було здійснено 05 серпня 2013 року, апеляційний суд дійшов висновку, що загальний трирічний строк позовної давності банком не пропущено, оскільки він спливає 06 серпня 2016 року, а банк звернувся з позовом до суду 08 липня 2016 року, що підтверджується відбитком штемпеля вхідної кореспонденції місцевого суду на позовній заяві (а.с. 1).

Посилання представника відповідача на те, що переривання строку позовної давності не відбувалось, оскільки добровільна сплата ОСОБА_1 коштів на погашення заборгованості здійснювалась лише у 2011 році, а, зокрема, останній платіж в сумі 1,18 доларів США - це самостійне списання банком коштів з рахунків відповідачки, - суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги, посилаючись на те, що за умовами пункту 2.2.5. кредитного договору позичальник уповноважив банк на вчинення дій від його імені щодо договірного списання коштів для погашення заборгованості за даним кредитним договором. Отже, 05 серпня 2013 року відбулося переривання перебігу трирічного строку позовної давності.

Разом з цим, суд вважав, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, з огляду на те, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Судом враховано, що 25 вересня 2015 року банком було направлено боржнику та поручителю письмову вимогу про повернення всієї наявної, станом на час складання вказаного листа, заборгованості за кредитним договором від 05 жовтня 2007 року протягом п`яти днів з часу отримання даного листа. Однак, протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання, відповідно до умов кредитного договору, чи навіть з часу закінчення п`ятиденного строку після одержання вищевказаного листа від 25 вересня 2015 року поручителем банк не звернувся до ОСОБА_2 з відповідним позовом, тому порука є припиненою і позовні вимоги, пред`явлені до поручителя у даній справі, задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просила оскаржуване судове рішення скасувати у частині задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 жовтня 2017 касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 199/4855/16-ц із Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано, що позовна заява подана з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Зазначала, що останній платіж в рахунок погашення кредитної заборгованості здійснила у вересні 2011 року, жодних платежів у 2013 році не здійснювала та має припущення, що зазначена сума була зарахована позивачем внаслідок продажу предмету застави, але додатково зазначає, що вартість автомобіля (предмету застави), складала 126 250 грн, що еквівалентно 25 тис. доларів США. Також зазначала, що про продаж автомобіля їй не відомо і вказані обставини не були з`ясовані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції. Вказувала також, що з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що за період з 05 жовтня 2007 року по 29 жовтня 2008 року заборгованість по процентах нараховувалась за процентною ставкою 12 % річних, а з 01 листопада 2008 року по 01 жовтня 2012 року - за процентною ставкою 14,04 % річних, при цьому повідомлення щодо підвищення процентної ставки від позивача не отримувала, у зв`язку з чим вважає розрахунок кредитної заборгованості безпідставним та необґрунтованим.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог до поручителя ОСОБА_2 судове рішення не оскаржується, а тому в силу частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

У грудні 2017 року ПАТ КБ "Приватбанк" подало заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначило, що рішення суду апеляційної інстанцій ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставини справи, в межах наданих суду повноважень; судом вірно застосовані норми матеріального права та дотримано норми процесуального права, доводи касаційної скарги вважало безпідставними.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між закритим акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (далі - ЗАТ КБ "Приватбанк"), правонаступником якого є ПАТ КБ "Приватбанк", та ОСОБА_1 05 жовтня 2007 року укладено кредитний договір, за умовами якого остання (боржник) отримала кредитні кошти в розмірі 20 083,50 доларів США на строк до 04 жовтня 2012 року у вигляді непоновлювальної лінії зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди у розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту на придбання автомобіля, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно умов договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу (а.с. 10-12).

Відповідно до пункту 2.2.2. вказаного вище кредитного договору позичальник зобов`язується сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до умов договору; повну сплату відсотків за користування кредитом здійснити не пізніше дати фактичного повного погашення кредиту.

Сторонами договору кредиту також погоджено, зокрема, що позичальник доручає банку списувати із всіх своїх поточних рахунків у валюті кредиту, або у валюті відмінної від валюти кредиту, при наявності на них необхідної суми коштів, не наданих у кредит, у межах сум, які підлягають сплаті банку за цим договором, при настанні строків платежів (здійснювати договірне списання) (пункт 2.2.5. кредитного договору).

Пунктом 7.1. кредитного договору передбачено погашення заборгованості щомісячними платежами у період сплати з 21 по 28 число кожного місяця в сумі 476,56 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди.

У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним вище кредитним договором від 05 жовтня 2007 року між ЗАТ КБ "Приватбанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "Приватбанк", та ОСОБА_2 05 жовтня 2007 року укладено договір поруки, за умовами якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагороди, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (а.с. 13, пункт 2 договору поруки).

Відповідно до пункту 16 договору поруки від 05 жовтня 2007 року, зокрема, предметом договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 05 жовтня 2007 року, згідно якого кредитор надав боржнику кредит в розмірі 20 083,50 доларів США (а.с. 13 зворот).

Також встановлено, що ОСОБА_1, у зв`язку з реєстрацією шлюбу, змінила прізвище на ОСОБА_1, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1, виданого 18 вересня 2010 року Амур-Нижньодніпровським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції (а.с. 113).

У зв`язку з неналежним виконання зобов`язань за кредитним договором від 05 жовтня 2007 року, станом на 18 квітня 2016 року, утворилась заборгованість по тілу кредиту - 15 754,67 доларів США, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 7 375,26 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом - 1 602,84 доларів США, розмір якої підтверджується наданим банком детальним розрахунком (а.с. 3-5), що відповідає умовам кредитного договору.

25 вересня 2015 року банком було направлено боржнику та поручителю письмову вимогу про повернення всієї наявної, станом на час складання вказаного листа, заборгованості за кредитним договором від 05 жовтня 2007 року протягом п`яти днів з часу отримання даного листа.

З розрахунку заборгованості та виписки з особового рахунку відповідача (а.с. 3-5, 98-100), вбачається, що останній платіж на погашення боргу за даним кредитним договором було здійснено 05 серпня 2013 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов правильного висновку про задоволення позову в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованості за кредитним договором від 05 жовтня 2007 року у загальному розмірі 24 732,77 доларів США, що за курсом НБУ до національної валюти гривні станом на 18 квітня 2016 року еквівалентно 62 9943,65 грн.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Між тим, частиною другою статті 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується (частина третя статті 264 ЦК України).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що останній платіж на погашення боргу за даним кредитним договором було здійснено 05 серпня 2013 року, а тому правильно зазначив, що загальний трирічний строк позовної давності банком не пропущено, оскільки він спливає 06 серпня 2016 року, тоді як банк звернувся з позовом до суду 08 липня 2016 року (а.с.1).

Також суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги посилання сторони відповідача на те, що переривання строку позовної давності не відбувалось, оскільки добровільна сплата ОСОБА_1 коштів на погашення заборгованості здійснювалась лише у 2011 році, а, зокрема, останній платіж в сумі 1,18 доларів США - це самостійне списання банком коштів з рахунків відповідачки. При цьому суд обґрунтовано виходив з того, що за умовами пункту 2.2.5. кредитного договору позичальник уповноважив банк на вчинення дій від його імені щодо договірного списання коштів для погашення заборгованості за даним кредитним договором, отже, 05 серпня 2013 року відбулося переривання перебігу трирічного строку позовної давності.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не попередив її про підвищення процентної ставки, у зв`язку з чим розрахунок кредитної заборгованості є безпідставним та необґрунтованим, спростовуються наявною в матеріалах справи копією повідомлення банка, направленого на адресу ОСОБА_1 про підвищення процентної ставки за кредитним договором від 05 жовтня 2007 року - з 01 листопада 2008 року (а.с. 60).

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.