розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 вересня 2016 року у складі судді Фролової Н. М. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 12 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Корчистої О. І., Дундар І. О., Тимченко О. О.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII"Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

21 березня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Артемівського міського нотаріального округу Баранов М. С., ОСОБА_3., про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 10 вересня 2015 року між нею та її сином ОСОБА_2 було фіктивно укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, який належав їй на праві власності.

Позивач зазначала, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 домовились укласти такий договір через те, що вона переживала, що після її смерті її чоловік, який не є рідним батьком відповідачу, матиме право спадкування спірного будинку. Вказувала, що вони з ОСОБА_2 не мали наміру насправді виконати такий договір, гроші вона не отримувала, син не намагався вселитись в спірний будинок.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила в порядку статті 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку від 10 вересня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу Барановим М. С., зареєстрований в реєстрі за № 1359.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 вересня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надала доказів на підтвердження фактичних та правових підстав недійсності правочину та не довела факту порушення, невизнання або оспорювання її цивільних прав чи інтересів.

При цьому зазначено, що сторони, укладаючи договір купівлі-продажу будинку, бажали настання правових наслідків, властивих договору купівлі-продажу, а позов пред`явлено у зв`язку з тим, що відпала потреба в цьому договорі у зв`язку зі смертю чоловіка позивача. Отже, відсутність подальшої необхідності в існуванні цього договору не є підставою для визнання договору купівлі-продажу фіктивним.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 12 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Позивачем не доведено, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину і доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відповідач ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували всі фактичні обставини, що мають значення для справи, не дослідили і не надали належної правової оцінки доказам у справі. Вказує, що у нотаріальному порядку, добровільно, без звернення до суду, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розірвати фіктивний договір не можуть з причини накладення арешту на спірний житловий будинок.

При цьому ОСОБА_2 зазначає, що третя особа, яка не є стороною оспорюваного договору, його колишня дружина - ОСОБА_3 звернулась до суду з позовною заявою про визнання за нею права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку, у зв`язку із чим накладено на будинок арешт.

Отже, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову є неправильним.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

08 липня 2019 вказана справа передана судді-доповідачеві.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що позивачка ОСОБА_1 є матір`ю відповідача ОСОБА_2

Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу житлового будинку від 10 вересня 2015 року ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 купив у свою особисту приватну власність жилий будинок з усіма будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 що розташований на земельній ділянці АДРЕСА_1, наданій у власність для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, на території Артемівської міської ради Донецької області, загальною площею 0,0534 га. Продаж здійснений за 100 грн, які отримані продавцем ще до підписання цього договору.

Згідно із інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 серпня 2016 року власником житлового будинку, об`єкту житлової нерухомості, загальною площею - 66,41 кв. м, житловою площею - 45,16 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, є ОСОБА_2, на підставі договору купівлі-продажу від 10 вересня 2015 року.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 серпня 2016 року земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,0534 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) належить на праві приватної власності ОСОБА_2, на підставі договору купівлі-продажу від 10 вересня 2015 року.

Чоловік позиваки - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

04 березня 2016 року проведено державну реєстрацію обтяження у виді арешту нерухомого майна ОСОБА_2, у тому числі - житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Арешт на майно накладено з метою забезпечення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. В разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діям обох сторін. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Викладене узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Установлено, що 10 вересня 2015 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 . Цей продаж здійснений за 100 грн, які отримані продавцем ще до підписання цього договору (пункт 4 договору).

Відповідно до статті 60 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи судами, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Оскільки ОСОБА_1 не доведено і судами не встановлено обставин, які б свідчили про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 10 вересня 2015 року укладений сторонами без мети досягнення правового результату, обумовленого ним, без наміру набуття покупцем права власності на будинок і без наміру отримання грошових коштів в якості оплати покупцем, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

При цьому суд вірно зазначив, що, укладаючи договір купівлі-продажу будинку, сторони договору бажали настання правових наслідків, властивих договору купівлі-продажу, а позов пред`явлено у зв`язку з тим, що відпала потреба в цьому договорі у зв`язку зі смертю чоловіка позивача.

Крім того встановлено, що колишньою дружиною відповідача - ОСОБА_3 до ОСОБА_2 подано позов про визнання за нею права власності на Ѕ частину спірного житлового будинку, оскільки він придбаний під час шлюбу. Вказане, на думку суду, також спонукало сторони у цій справи до розірвання раніше укладеного договору купівлі-продажу.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є родичами, що свідчить про фіктивний характер підписаного ними договору купівлі-продажу і про те, що його спрямування було направлене виключно на усунення чоловіка позивача від спадкування цього будинку у разі смерті ОСОБА_1, оскільки саме по собі перебування зазначених осіб у родинних відносинах не може свідчити про фіктивний характер підписаного ними договору. При цьому встановлено, що на виконання своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу відповідач ще до підписання цього договору сплатив позивачці обумовлену угодою грошову суму у повному обсязі (пункт 4 договору).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, оскільки в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів,

які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 12 жовтня 2016 року залишити без змін.