розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_4, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 червня 2016 року у складі судді Бартащук Л. П. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Рубан С. М., Желепа О. В., Іванченко М. М.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання недійсними договору позики, договору іпотеки, договору про задоволення вимог іпотекодержателя, які вчинені під впливом тяжкої обставини.

Позовна заява мотивована тим, що 25 листопада 2011 року між сторонами був укладений договір позики, за умовами якого позичальник отримала від позикодавця у позику грошову суму в розмірі 302 500,00 грн, що становило еквівалент в розмірі 37 531,00 дол США, зі строком повернення не пізніше

25 лютого 2012 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики сторони уклали договір іпотеки, згідно з яким іпотекодавець передала відповідачу, як іпотекодержателю, в іпотеку нерухоме майно, а саме - квартиру

Цього ж дня сторони погодили питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Коноваловою Е. А., за реєстровим № 3966 .

Позивач звернулася до відповідача з проханням позичити їй кошти, необхідні для лікування тяжко хворого батька - третьої особи у справі ОСОБА_3

Зазначене підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого (історія хвороби № 345/2), випискою з медичної карти стаціонарного хворого (історія хвороби № 2108/2) від 22 червня 2012 року, випискою з медичної карти стаціонарного хворого (історія хвороби № 3957/2) від 24 жовтня 2012 року, виписка з медичної карти стаціонарного хворого № 2918/1, випискою з медичної карти стаціонарного хворого (історія хвороби № 345/2).

Умови цих договорів є вкрай невигідними (кабальними) для позивача. Так, пунктом 4 договору позики передбачені надвисокі санкції за прострочення виконання зобов`язання. Договір іпотеки укладений з метою заволодіти квартирою сім`ї позивачки у разі неповернення позичених коштів, а підставою реєстрації за відповідачем права власності став договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Оскільки зазначені договори були укладені під впливом тяжкої обставини,

з підстав, передбачених статтями 203, 216, 233, 548 ЦК України, позивач просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04 жовтня

2016 року,в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити у справі нове рішення яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не взято до уваги, що позивач уклала спірні договори на вкрай невигідних умовах, під впливом тяжкої обставини - хвороби батька. Позивачем не були б вчинені ці правочини, оскільки всі члени її сім`ї працюють, однак не мали доходу, необхідного для діагностики та лікування раку, на який захворів її батько.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 у лютому 2017 року подав заперечення (відзив) на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення. Зазначає, що судові рішення у справі є законними

і обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 08 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 22 березня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) справа передана до Касаційного цивільного суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 листопада 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. за реєстровим № 3963. За умовами договору позичальник отримала від позикодавця у позику грошову суму в розмірі

302 500,00 грн, що становило еквівалент в розмірі 37 531,00 дол США, зі строком повернення не пізніше 25 лютого 2012 року.

Цього ж дня між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. за реєстровим № 3965. Відповідно до умов договору іпотеки, іпотекодавець передала іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

Одночасно з укладенням іпотечного договору між позивачем та відповідачем було вирішено питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А., за реєстровим

На підтвердження факту хвороби батька позивача і його лікування до матеріалів справи надано такі докази: виписку з медичної карти стаціонарного хворого

№ 2918/1 про лікування в плановому порядку з 29 вересня 2011 року по

06 жовтеня 2011 року; виписку з медичної карти стаціонарного хворого (історія хвороби № 345/2) про лікування з 24 січня 2013 року по 05 лютого 2013 року ОСОБА_3 в плановому порядку; виписку з медичної карти стаціонарного хворого (історія хвороби № 3957/2) від 24 жовтня 2012 року про лікування

в плановому порядку з 11 жовтня 2012 року по 17 жовтня 2012 року; виписку

з медичної карти стаціонарного хворого (історія хвороби № 2108/2)

від 22 червня 2012 року про лікування ОСОБА_3 з 28 травня 2012 року по

19 червня 2012 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним

у судовій практиці.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V.

v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

У абзаці 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого рішення) передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог

і заперечень.

Як свідчить тлумачення частини першої статті 233 ЦК України умовами, існування яких надає підстави особі звертатися до суду, а суду - виносити рішення про визнання правочину недійсним є:

а) наявність тяжкої обставини, що "змусила" особу вчинити правочин;

б) те, що цей правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника "і", за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі

№ 6-551цс16 зроблено висновок, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оспорює правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Встановивши, що відсутні підстави для визнання договору позики

від 25 листопада 2011 рокунедійсним, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що договір позики укладено на вкрай невигідних умовах зокрема, пункту 4, який передбачає надвисокі санкції за прострочення виконання зобов`язання, оскільки судами встановлено, що відсутні будь-які докази нарахування штрафних санкцій, вимог про їх виплату з боку відповідача, факт їх сплати позивачем, звернень з її боку до відповідача з пропозицією про зміну умов договору, розірвання договору тощо.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Враховуючи наведене та відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Оскільки оскаржувані судові рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.