Постанова

Іменем України

21 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 635/1921/16-ц

провадження № 61-22535св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів, трьох процентів річних та неустойки за договором позики,

за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 17 жовтня 2016 року у складі судді Бобко Т. В. та рішення Апеляційного суду Харківської області від 18 січня 2017 рокуу складі колегії суддів: Кружиліної О. А., Кіся П. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, який уточнив в процесі розгляду справи та просив стягнути ОСОБА_2 на його користь проценти за користування коштами у період з 10 червня 2014 року по 10 лютого 2016 року в сумі 9 568,33 грн, інфляційне збільшення суми боргу в період з липня 2014 року по січень 2016 року в сумі 15 139,93 грн, три проценти річних в період з 10 червня 2014 року по 10 лютого 2016 року в сумі 1 370,96 грн, неустойку в період з 10 червня 2014 року по 10 лютого 2016 року в сумі 265 115,92 грн, а всього суму у розмірі 291 195,14 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 02 листопада 2010 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І., реєстровий номер 3922 за яким позичальник отримала від нього грошові кошти у розмірі 49 700 грн та зобов`язалася повернути їх з розстроченням у певному порядку та строки, але не пізніше 02 листопада 2011 року. У визначені договором позики строки ОСОБА_2 у повному обсязі кошти не повернула, та не зважаючи на вжиті позивачем заходи щодо судового врегулювання виниклого спору, а саме: рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 грудня 2013 року про стягнення з останньої на його користь суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми, процентів за договором позики, штрафу та витрат зі сплати судового збору; рішення Харківського районного суду Харківської області від 26 листопада 2014 року, зміненого рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26 листопада 2014 року про стягнення з ОСОБА_2 на його користь процентів за користування коштами, трьох процентів річних, інфляційного збільшення боргу та судового збору та стягнення неустойки, - продовжує не виконувати свої зобов`язання за договором позики. 28 липня 2016 року засобами поштового зв`язку його представник отримав лист від приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г. І., в якому остання повідомила позивача про надходження на депозит грошової суми у розмірі 39 884,08 грн, внесеної ОСОБА_2 з метою виконання рішень судів, у зв`язку з чим 01 серпня 2016 року ОСОБА_1 направив повідомлення про зарахування внесених відповідачем на депозит приватного нотаріуса коштів в рахунок часткового погашення неустойки. На його думку, такі дії відповідача є неналежним виконанням своїх зобов`язань, оскільки після постановлення зазначених рішень, ОСОБА_2 не виконувала свої зобов`язання за договором позики, у зв`язку з чим він змушений був знову звертатися до суду за захистом своїх порушених прав кредитора з даним позовом. Загальна сума боргу відповідача, згідно з вищевказаними рішеннями суду, складає 39 704,46 грн, сума процентів за користування позиченими коштами в період з 10 червня 2014 року по 10 лютого 2016 року - 9 568,33 грн, розмір інфляційного збільшення - 1 5139 грн, сума трьох процентів річних від простроченої суми боргу в період з 10 червня 2014 року по 10 лютого 2016 року - 1 370,96 гривень. Крім того, у зв`язку з простроченням відповідачем зобов`язань за договором позики на 610 днів, він просив стягнути з відповідача неустойку у розмірі 305 000 грн. Оскільки внесена ОСОБА_2 на депозит приватного нотаріуса сума коштів зарахована як сплата вищевказаної суми неустойки, то розмір належної до стягнення неустойки за прострочення виконання зобов`язання в період з 10 червня 2014 року по 10 лютого 2016 року складає 265 115,92 грн.

ОСОБА_2 позовні вимоги визнала частково, пославшись на те, що заперечує проти нарахування трьох процентів річних та суми інфляції на основну суму боргу, зазначену в уточненій позовній заяві позивачем, а саме 39 704,46 грн яка включає борг, проценти, інфляційне збільшення на неустойку, оскільки неповернута сума боргу за договором позики на час звернення позивача з цим позовом складає 12 225 грн. Саме на цю суму боргу можуть бути нараховані санкції, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ). Вона неодноразово намагалася повернути борг та виконати рішення судів, проте позивач уникав прийняття виконання, у зв`язку з чим відповідач звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття боргу на депозитний рахунок нотаріуса з метою виконання зобов`язання перед ОСОБА_1 Оскільки порушення грошового зобов`язання у вигляді його прострочення боржником не настало, невиконання нею грошового зобов`язання мало місце через прострочення кредитора, представник відповідача вважає, що у відповідності до вимог статті 613 ЦК України відповідач має бути звільненою від відповідальності, в тому числі на підставі статті 625 ЦК України. Факт прийняття нотаріусом коштів у розмірі 39 884,08 грн презумює прострочення кредитора, оскільки такі кошти нотаріусом були прийняті у депозит на підставі пункту 2 частини першої статті 537 ЦК України - у зв`язку з ухиленням кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або у разі іншого прострочення з їх боку, при цьому, початком прострочення є 24 квітня 2015 року, тобто день звернення через нотаріуса до ОСОБА_1 із заявою про визначення місця та часу для проведення розрахунку. Сума процентів за користування позиченими коштами в період з 24 квітня 2015 року по 10 червня 2016 року (292 дні) складає 2 536,07 грн, інфляційне збільшення за зазначений період - 2 470,99 грн, три проценти річних - 293,40 грн. Оскільки пеня вже була стягнута рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12 грудня 2013 року, а тому повторному стягненню не підлягає. Крім того, в договорі позики від 02 листопада 2010 року штрафні санкції сторонами названі не родовим поняттям "неустойка", а поняттям "пеня", яка обчислюється у відсотках. Розмір неустойки, яку просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 є занадто великим порівняно із завданою шкодою, яка складає 12 225 грн. Позивач, отримавши від нотаріуса грошову суму у розмірі 39 884,08 грн зарахував її в рахунок погашення неустойки, що не відповідає вимогам статті 534 ЦК України щодо черговості погашення вимог та є неприпустимим, оскільки така неустойка ще не стягнута судовим рішенням.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Харківський районний суд Харківської області рішенням від 17 жовтня 2016 рокупозов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму процентів за договором позики від 02 листопада 2010 року в розмірі 4 232,86 грн, 613,93 грн - три проценти річних, 7 579,50 грн - інфляційне збільшення суми боргу, 12 225 грн - штраф. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що неповернута сума основного боргу за договором позики від 02 листопада 2010 року складає 12 225 грн, а тому саме на цю суму нараховуються відсотки відповідно до вимог статті 1048 ЦК України та штрафні санкції, передбачені статтею 625 ЦК України. При цьому, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, суд дійшов висновку про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача з 305 000 грн до 12 225 грн.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Апеляційний суд Харківської області рішенням від 18 січня 2017 року рішення Харківського районного суду Харківської області від 17 жовтня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь держави витрат зі сплати судового збору у сумі 2 897,39 грн змінив. Витрати зі сплати судового збору у сумі 2 897,39 грн компенсував за рахунок держави. В іншій частині рішення залишив без змін.

Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Змінюючи рішення в частині стягнення з відповідача судового збору суд виходив з того, що ОСОБА_2 є особою, яка має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, а тому судовий збір має компенсуватися за рахунок держави.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У лютому 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Харківського районного суду Харківської області від 17 жовтня 2016 року у складі судді Бобко Т. В. та рішення Апеляційного суду Харківської області від 18 січня 2017 року і ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму процентів за договором позики від 02 листопада 2010 року в розмірі 1 678,35 грн, 320 грн - три проценти річних, 6 725,60 грн - інфляційне збільшення суми боргу. У стягненні неустойки відмовити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що після ухвалення судових рішень про стягнення боргу ОСОБА_1 уникав реального виконання рішень та повернення боргу, що призвело до можливості зловживання своїми правами і звернення до суду з тотожними позовами. 24 квітня 2015 року представником ОСОБА_2 було направлено нотаріальну заяву з проханням повідомити про місце та час проведення розрахунків за договором, на яку було отримано лист-відповідь підписану ОСОБА_4 . У вказаній відповіді було заначено про неузгодженість суми боргу та банківський рахунок (строк дії якого закінчився). У зв`язку із зазначеними обставинами 21 липня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса для розміщення коштів на депозитному рахунку. Прийняття коштів нотаріусом свідчить про прострочення кредитора. Крім того зазначив, що судами безпідставно стягнуто з відповідача пеню, оскільки зазначення у договорі позики про те, що пеня повинна сплачуватися у розмірі 500 грн за кожен день прострочення не відповідає вимогам законодавства, так як пеня є неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, а не у фіксованій сумі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

03 травня 2018 року справу № 635/1921/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 02 листопада 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. за реєстровим № 3922, за яким ОСОБА_2 отримала в борг грошові кошти у розмірі 49 700 грн, які зобов`язалася повернути у порядку та в строки, встановлені договором, а саме - протягом зазначеного строку не пізніше 02 числа кожного місяця щомісячно у розмірі 1 225 гривень (поточне повернення), остаточна сума повернення складає 36 225 гривень, яку відповідач повинна повернути не пізніше 02 листопада 2011 року.

Згідно з пунктом 6 зазначеного договору позики за прострочення своїх зобов`язань позичальник повинен сплатити на користь позикодавця штраф (пеню) в розмірі 500 грн за кожен день прострочення.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 28 квітня 2014 року, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто суму боргу за договором позики від 02 листопада 2010 року з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 12 270,82 грн, 6 920,08 грн - проценти, 6 000 грн - штраф та судові витрати у сумі 179,62 грн.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 26 листопада 2014 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто проценти за користування коштами в сумі 447,90 грн, 179,40 грн - три проценти річних, 1 295,86 грн - інфляційне збільшення боргу. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12 січня 2016 року рішення Харківського районного суду Харківської області від 26 листопада 2014 року в частині відмови у стягненні неустойки скасоване та ухвалене нове, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 12 225 грн.

Зі змісту зазначених вище судових рішень встановлено, що неповернута сума основного боргу за договором позики від 02 листопада 2010 року складала 12 225 грн.

Тобто на час звернення позивача до суду з цим позовом відповідач не виконала зобов`язання за договором позики від 02 листопада 2010 року, неповернутою залишилася сума позики в розмірі 12 225 грн.

21 липня 2016 року ОСОБА_2 внесла у депозит приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу Малахової Г. І. грошові кошти у розмірі 39 884,08 грн на виконання рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 грудня 2013 року, рішення Харківського районного суду Харківської області від 26 листопада 2014 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 12 січня 2016 року, що підтверджується квитанцією приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу Малахової Г. І. від 21 липня 2016 року № 6 та листом зазначеного нотаріуса від 21 липня 2016 року № 587/02-23 про повідомлення ОСОБА_1 про внесення грошової суми у депозит нотаріуса.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 611 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частково задовольняючи позов місцевий суд, з висновком якого в цій частині погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що неповернута сума основного боргу за договором позики від 02 листопада 2010 року складає 12 225 грн, а тому саме на цю суму нараховуються відсотки відповідно до вимог статті 1048 ЦК України та штрафні санкції, передбачені статтею 625 ЦК України. Також суд дійшов висновку про зменшення розміру пені з 305 000 грн до 12 225 грн.

Однак з вказаними висновками судів у повній мірі не можна погодитися, виходячи з такого.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку надання позики.

Тобто право позикодавця (кредитора) нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку повернення позики чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду наведеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що право позикодавця (кредитора) нараховувати обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку повернення коштів чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Як зазначено вище, строк виконання основного зобов`язання згідно з умовами укладеного між сторонами у цій справі договору позики закінчилися 02 листопада 2011 року, тому після зазначеної дати ОСОБА_1 не мав правових підстав для нарахування процентів та неустойки за договором позики. Отже, необґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про стягнення з ОСОБА_2 процентів за користування коштами у період з 10 червня 2014 року по 10 лютого 2016 року та неустойки в період з 10 червня 2014 року по 10 лютого 2016 року на підставі та у розмірах визначених договором позики.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Стягуючи проценти та неустойку після закінчення строку повернення позики, місцевий суд, з висновком якого в цій частині погодився суд апеляційної інстанції, неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та помилково стягнув проценти за користування коштами та неустойку, а тому судові рішення в частині вирішення зазначених вимог підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. У зв`язку з цим також підлягають скасуванню оскаржувані судові рішення і в частині розподілу судових витрат.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стягуючи з відповідача на користь позивача три проценти річних в розмірі 613,93 грн з 10 червня 2014 року по 10 лютого 2016 року та інфляційні збитки у розмірі 7 579,50 грн в період з липня 2014 року по січень 2016 року, суди попередніх інстанцій правильно виходили з доведеності та обґрунтованості цих вимог. При цьому судами враховано визнання представником відповідача позову, зокрема щодо частини вказаних вимог. Наведені в касаційній скарзі аргументи не дають підстав вважати про неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні цих вимог.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин відсутні підстави для скасування рішень в частині вирішення позовних вимог про стягнення трьох процентів річних в розмірі 613,93 грн та інфляційних втрат у розмірі 7 579,50 грн.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи наведене, судові витрати у справі підлягають перерозподілу.

Ціна позову в цій справі, з урахуванням уточнення позовних вимог, склала 291 195,14 грн, а судовий збір 2 911,95 грн. Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 11 квітня 2016 року позивачу ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору за подання до суду зазначеної позовної заяви до ухвалення рішення по справі. Даних про сплату судового збору позивачем матеріали справи не містять. Відповідач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 8 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Оскільки судові рішення залишаються в силі про стягнення на користь ОСОБА_1 суми в загальному розмірі 8 193,43 грн (613,93 + 7 579,50), тобто 2,81 проценти від заявлених вимог, судовий збір за ці вимоги складає 81,26 грн (2,81 проценти від 2 911,95) та підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а 2 830,69 грн (97,19 процентів від 2 911,95) підлягають стягненню з ОСОБА_1 в дохід держави.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 17 жовтня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 18 січня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування грошовими коштами у період з 10 червня 2014 року по 10 лютого 2016 року в розмірі 4 232,86 грн та неустойки в період з 10 червня 2014 року по 10 лютого 2016 року в розмірі 305 000 грн, розподілу судових витрат скасувати.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування грошовими коштами у період з 10 червня 2014 року по 10 лютого 2016 року в розмірі 4 232,86 грн та неустойки в період з 10 червня 2014 року по 10 лютого 2016 року в розмірі 305 000 грн.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 17 жовтня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 18 січня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 трьох процентів річних від простроченої суми в період з 10 червня 2014 року до 10 лютого 2016 року в розмірі 613,93 грн та інфляційних втрат в період з липня 2014 року по січень 2016 року в розмірі 7 579,50 грн залишити без змін.

Стягнути ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 2 830,69 грн (дві тисячі вісімсот тридцять грн 69 коп.).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.