розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України, заінтересовані особи: Управління державної міграційної служби у Херсонській області, Дніпровський районний відділ в місті Херсоні Управління державної міграційної служби України в Херсонській області, ОСОБА_2,

за касаційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 20 лютого 2019 року у складі судді Сіянка В. М. та постанову Херсонського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року ускладі колегії суддів: Склярської І. В., Пузанової Л. В., Чорної Т. Г.,

1. Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаною заявою та просила встановити факт її постійного проживання на території України до 24 серпня 1991 року.

Обґрунтовуючи вимоги заяви, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Ашхабат Туркменської РСР. 21 вересня 1982 року нею було укладено шлюб з ОСОБА_3, який по національності був українцем та разом з ним вона в 1986 році переїхала на постійне місце проживання в село Нова Збур`ївка Голопристанського району Херсонської області де була зареєстрована по 2009 рік включно. Встановлення факту їй необхідно для оформлення громадянства її рідній сестрі ОСОБА_2, яка є громадянкою Республіки Туркменістан, якій Дніпровським районним відділом у місті Херсоні Управління державної міграційної служби України в Херсонській області повернуто документи подані для отримання громадянства України та було зазначено на необхідність надання рішення суду щодо факту проживання особи або визначених Законом України "Про громадянство України" (2235-14) кровноспоріднених родичів на території України до 24 серпня 1991 року. Посилаючись на докази, які свідчать про постійне проживання заявниці на території України та родинні зв`язки між заявницею та заінтересованою особою ОСОБА_2, зазначаючи мету встановлення юридичного факту, просила заяву задовольнити.

Управління державної міграційної служби України у Херсонській області (далі - управління ДМС) просило відмовити в задоволенні заявлених вимог, оскільки вважає, що заяву подано ОСОБА_1 не в особистих інтересах, а в інтересах її сестри ОСОБА_2 що суперечить чинному законодавству.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Голопристанський районний суд Херсонської області рішенням від 20 лютого 2019 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 28 травня 2019 року, заяву задовольнив. Встановив факт постійного проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, на території України до 24 серпня 1991 року.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що ОСОБА_2 не проживала на території України станом на 24 серпня 1991 року та не зможе надати рішення суду про встановлення відповідного факту, а також не зможе звернутися до суду для встановлення факту постійного проживання її цивільно-процесуально дієздатної сестри, а тому звернення заявниці з даними вимогами, на думку суду є доцільними в даній ситуації та не суперечить нормам чинного законодавства.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Херсонський апеляційний суд постановою від 23 квітня 2019 року рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 20 лютого 2019 року залишив без змін.

Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому суд виходив з того, що за наявності документів, що підтверджують факт проживання рідної сестри заявника ОСОБА_2, ОСОБА_1 на території України до 24 серпня 1991 року, управлінням ДМС не наведено правові підстави необхідності рішення суду про встановлення факту проживання до 24 серпня 1991 року, проте своїми діями (відмова у наданні громадянства України ОСОБА_2 ) управління ДМС зумовило звернення до суду з заявою про встановлення такого факту.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У травні 2019 року управління ДМСподало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 20 лютого 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви.

Касаційна скарга управління ДМСмотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що встановлення факту постійного проживання на території України до 24 серпня 1991 року безпосередньо ОСОБА_1 не потрібно, а заяву подано для громадянки Республіки Туркменістан ОСОБА_2, яка бажає набути громадянство України відповідно до частини першої статі 8 Закону України "Про громадянство України" (2235-14) . ОСОБА_1 не може виступати заявником у цій справі, оскільки вона вже є громадянкою України та не може звертатися до суду із заявою про встановлення факту свого постійного проживання на території України до 24 серпня 1991 року. Заявницею не надано документів, які б надавали їй право діяти від імені та в інтересах ОСОБА_2, оскільки саме їй потрібно рішення суду для подальшого виникнення права на набуття громадянства України. Заявником у цій справі має бути особа до якої, у разі встановлення факту її постійного проживання на території України до 24 серпня 1991 року, рішення суду буде породжувати юридичні наслідки.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

08 липня 2019 року справа № 654/50/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що відповідно до актових записів про народження, укладення шлюбу, заявниця ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є рідними сестрами, з яких перша є громадянкою України, а інша громадянкою Республіки Туркменістан.

З 06 січня 1989 року по 23 липня 2002 року ОСОБА_1 проходила за контрактом війську службу у військовій частині, що дислокувалася на території Херсонської області, з 1986 року по 2008 року була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

Метою встановлення факту, що має юридичне значення заявник зазначила оформлення громадянства України її рідною сестрою ОСОБА_2, яка є громадянкою Республіки Туркменістан та бажає набути громадянство України за територіальним походженням на підставі статті 8 Закону України "Про громадянство України", оскільки листом від 19 грудня 2018 року № 10/13003 Дніпровський районний відділ у місті Херсоні Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області ставить за необхідність надання рішення суду щодо факту проживання на території України до 24 серпня 1991 року для подальшого оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України "Про громадянство України" громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (2235-14) (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України" особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" (1543-12) , або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Згідно з підпунктами а), в) пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (215/2001) (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006 (588/2006) ) (далі - Порядок)встановлення належності до громадянства України стосується: громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті "а" цього пункту; осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України.

Згідно з пунктом 33 Порядку для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра якої постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" (1543-12) , або на інших територіях, що входили на момент їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами "а" - "в" пункту 24 цього Порядку, а також: а) документ, що підтверджує факт постійного проживання рідних (повнорідних та неповнорідних) брата чи сестри заявника на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту; б) документи, що засвідчують родинні стосунки заявника відповідно з рідними (повнорідними та неповнорідними) братом чи сестрою, які постійно проживали на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту.

Пунктом 44 Порядку передбачено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" (1543-12) , або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" (v0005700-95) , в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до частини першої, пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Суди попередніх інстанцій встановили, що метою встановлення факту, що має юридичне значення заявник зазначила оформлення громадянства України її рідною сестрою ОСОБА_2, яка є громадянкою Республіки Туркменістан та бажає набути громадянство України за територіальним походженням.

З листа від 19 грудня 2018 року № 10/13003 Дніпровського районного відділу у місті Херсоні Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області встановлено, що вказаний орган ставив питання перед ОСОБА_2 про надання рішення суду щодо факту проживання на території України до 24 серпня 1991 року для подальшого оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням. При цьому було зазначено, що однією з підстав для набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до статті 8 Закону України "Про громадянство України" є постійне проживання особи або визначених цією статтею кровноспоріднених родичів на території України до 24 серпня 1991 року.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви ОСОБА_1, оскільки встановлення факту її проживання на території України станом до 24 серпня 1991 року має правове значення для оформлення громадянства України ОСОБА_2 (сестри заявника), який знайшов підтвердження наявними в матеріалах справи доказами.

Посилання в касаційній скарзі на те, що ОСОБА_1 не може виступати заявником у цій справі, оскільки вона вже є громадянкою України та не може звертатися до суду із заявою про встановлення факту свого постійного проживання на території України до 24 серпня 1991 року, не заслуговують на увагу, і обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції з посиланням на те, що за наявності документів, що підтверджують факт проживання рідної сестри заявника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 на території України до 24 серпня 1991 року Дніпровським районним відділом у місті Херсоні Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області не наведено правових підстав необхідності рішення суду про встановлення факту проживання до 24 серпня 1991 року. Проте своїми діями (листом від 19 грудня 2018 року) посадові особи вказаного відділу зумовили звернення заявника до суду із заявою про встановлення такого факту.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Беллет проти Франції" ЄПСЛ вказав, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" та від 12 листопада 2002 року у справі "Белеш та інші проти Чеської Республіки").

Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями.

Інші наведені у касаційній скарзі аргументи аналогічні наведеним в апеляційній скарзі та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 рокуу справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Головуючий	М. Є. Червинська
Судді:	С. Ю. Бурлаков
	А. Ю. Зайцев
	Є. В. Коротенко В. М. Коротун