розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 03 березня 2017 року в складі судді Остапчук Л. В. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 08 серпня 2017 року у складі колегії суддів Хилевича С .В., Ковальчук Н. М., Шимківа С. С.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

21 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернулась в суд із заявою про розстрочення виконання рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 12 травня 2015 року у справі № 570/5721/14-ц про стягнення з неї на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованості в розмірі 109 021,39 грн та судового збору в розмірі 1 090,21 грн згідно графіку погашення боргу, мотивуючи заяву тим, що не має фінансової можливості виконати рішення суду, так як займається підприємницькою діяльністю у сфері роздрібної торгівлі, в даний час прибутки зменшилися, також на утриманні перебуває чоловік, ОСОБА_2, який є особою з інвалідністю ІІІ групи, крім того є обтяження іншими кредитними зобов`язаннями.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 03 березня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 08 серпня 2017 року, заяву ОСОБА_1 задоволено, розстрочено ОСОБА_1 виконання рішення Рівненського районного суду від 12 травня 2015 року у справі про стягнення з неї на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованості в розмірі 109 021,39 грн та судового збору в сумі 1 090, 21 грн з таким графіком погашення боргу:

1. Часткове погашення заборгованості в сумі 3 635 грн до 01 березня 2017 року;

2. Починаючи з 01 квітня 2017 року і до 01 липня 2019 року, щомісяця проводиться часткове погашення заборгованості по 3 635 грн;

3. Часткове погашення заборгованості в сумі 3 606,39 грн до 01 серпня 2019 року;

4. Погашення судового збору в сумі 1 090, 21 грн до 01 вересня 2019 року.

Задовольняючи заяву суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з поважності причин невиконання боржником зобов`язань. Тому посилання на скрутне матеріальне становище, факт хвороби чоловіка, який перебуває на її утриманні і потребує значних грошових коштів на лікування, а також наявність кредитних зобов`язань перед іншими кредиторами вважав тими обставинами, за наявності яких суд вправі застосувати розстрочення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 570/5721/14-ці витребувано її з Рівненського районного суду Рівненської області.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки" призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

12 червня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Сердюка В. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції не врахували, що відповідно до положень статті 373 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення судових рішень судами попередніх інстанцій)та роз`яснень пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26 грудня 2003 року "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" (v0014700-03) підставою для розстрочення виконання рішення суду є конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Винятковими можуть бути визнані обставини, які безпосередньо пов`язані з життям людини, адже в іншому разі порушуються інтереси стягувача. Вважав, що в даному випадку правових підстав для задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду немає.

Крім того, зазначає, що навіть частково рішення суду не виконується, а невиконання протягом тривалого часу рішення суду очевидно порушує матеріальні інтереси стягувача, що може призвести до негативних наслідків для нього. Тому на питання захисту інтересів банку суд уваги не звернув.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 12 травня 2015 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 109 021,39 грн заборгованості за кредитним договором та 1 090,21 грн судового збору (а.с. 4-6).

Зазначене рішення звернуто до примусового виконання, про що свідчать постанови про відкриття виконавчого провадження, що винесені 10 серпня 2016 року державним виконавцем Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (а.с. 7, 8).

На а.с. 9-9, зв., 10-10, зв., 11-14, 18-19, 20-21 містяться перевірені судом докази, які свідчать про майновий стан і доходи заявника, податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичними особами-підприємцями, про укладення шлюбу, пенсійне посвідчення чоловіка ОСОБА_1, в якому зазначено, що він є особою з інвалідністю ІІІ групи, а також письмові вимоги ПАТ "Альфа-Банк", адресовані заявнику.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно положень статті 57 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення судових рішень судами попередніх інстанцій) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення судових рішень судами попередніх інстанцій) сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Аналогічні положення містить стаття 81 ЦПК України у діючій редакції.

Відповідно до частини першої статті 14 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення із заявою, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення у цивільних позовах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду.

Згідно зі статтею 373 ЦПК України в редакції, яка діяла на час вирішення заяви, за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім`ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про розстрочку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може розстрочити виконання.

Тлумачення зазначених норм закону свідчить, що задоволення заяви про розстрочку виконання судового рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає з урахуванням установлених обставин, які ускладнюють або виключають виконання рішення, за умови надання достатніх доказів наявності таких обставин.

Отже, розстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення, наявність яких робить його виконання неможливим, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 381/1040/15-ц (провадження № 61-16003св18).

У вересні 2016 року ОСОБА_1, звертаючись в суд із заявою про розстрочення виконання зазначеного рішення, посилалася на скрутне матеріальне становище та хворобу чоловіка, який перебуває на її утриманні і потребує значних грошових коштів на лікування, а також наявність кредитних зобов`язань перед іншими кредиторами. Вважала їх тими обставинами, за наявності яких суд вправі застосувати розстрочення, та надалавідповідні докази, які вказують про наявність зазначених обставин, що ускладнюють виконання рішення.

За таких обставин, задовольняючи заяву про відстрочку виконання рішення, суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано виходили з того, що заявником наведено обставин, що ускладнюють виконання рішення та можуть бути підставами для відстрочки виконання судового рішення.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків рішення суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Судді:	А. І. Грушицький
	В. В. Сердюк
	І. М. Фаловська