розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 липня 2017 року в складі судді Єлісєєвої Т. Ю. та на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2017 року в складі колегії суддів Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 пред`явила в суд позов до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат у розмірі 327 241,83 грн і трьох процентів річних у розмірі 31 246,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2013 року звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на магазин непродовольчих товарів - приміщення № 5 поз.1-5, загальною площею 54,9 м-2, ганок літ. А 5 на першому поверсі житлового будинку літ. А-3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, встановивши вартість предмета іпотеки у розмірі 994 000 грн, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1, яка складається з 113 233,6 швейцарських франків, що еквівалентно 529 754,70 грн, з яких: 110569,35 швейцарських франків, що еквівалентно 517 416,4 грн - заборгованість за простроченим кредитом; 1 836,75 швейцарських франків, що еквівалентно 8 593,09 грн - заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом; 586,45 швейцарських франків, що еквівалентно 2 743,64 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 214,05 швейцарських франків, що еквівалентно 1 001,44 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за користування кредитом, відповідно до кредитного договору №11080172000 від 20 листопада 2006 року та договору про відступлення права вимоги від 20 червня 2008 року.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2015 року в справі №200/11556/13-ц, яке набрало законної сили 24 листопада 2015 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя в розмірі 364 845,3 грн та судовий збір в розмірі 3 441 грн, а всього - 368 286,3 грн.

07 червня 2016 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська був виданий виконавчий лист № 200/11556/13-ц на примусове виконання вказаного судового рішення, за яким відкрито виконавче провадження №51384211.

В ході здійснення виконавчого провадження №51384211 відповідач сплатив позивачу кошти на виконання рішення суду в розмірі 368 282,83 грн, які були отримані позивачем 18 липня 2016 року.

Вважаючи, що зобов`язання відповідача перед позивачем виникло 29 березня 2013 року після проголошення рішення апеляційного суду Дніпропетровської області, відповідно до якого визнано за відповідачем право власності на предмет іпотеки, ОСОБА_1 просила стягнути інфляційні втрати та три проценти річних за порушення грошового зобов`язання за період з 10 вересня 2013 року - з моменту відкриття провадження в справі №200/11556/13-ц, по 18 липня 2016 року в розмірі 358 488,58 грн, які складаються з 327 241,83 грн інфляційних втрат та 31 246,75 грн трьох відсотків річних за весь час прострочення грошового зобов`язання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 липня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в розмірі 23 277,02 грн, три проценти річних у розмірі 6 780,5 грн.

В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Суд першої інстанції виходив із того, що оскільки грошове зобов`язання у відповідача виникло з моменту набрання чинності рішенням суду про стягнення грошової суми - 24 листопада 2015 року, а грошові кошти ОСОБА_2 були переведені 06 липня 2016 року, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за період з 24 листопада 2015 року до 06 липня 2016 року.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 липня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що грошове зобов`язання у відповідача виникло з моменту набрання чинності рішенням суду про стягнення грошової суми, а саме з 24 листопада 2015 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2017 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2018 року дану справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі позивач зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Позивач просила скасувати ухвалу апеляційного суду, рішення суду першої інстанції змінити та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відзив на касаційну скаргу

У лютому 2018 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу, відповідно до якого просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2013 року звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на магазин непродовольчих товарів - приміщення № 5 поз.1-5, загальною площею 54,9 м-2, ганок літера А5 на першому поверсі житлового будинку літера А-3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, встановивши вартість предмета іпотеки у розмірі 994 000 грн, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1, яка складається з 113 233,6 швейцарських франків, що еквівалентно 529 754,7 грн, з яких: 110 569,35 швейцарських франків, що еквівалентно 517 416,4 грн - заборгованість за простроченим кредитом; 1 836,75 швейцарських франків, що еквівалентно 8 593,09 грн - заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом; 586,45 швейцарських франків, що еквівалентно 2 743, 64 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 214,05 швейцарських франків, що еквівалентно 1001,44 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за користування кредитом, відповідно до кредитного договору № 11080172000 від 20 листопада 2006 року та договору про відступлення права вимоги від 20 червня 2008 року.

17 серпня 2015 року рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя в розмірі 364 845,3 грн та судовий збір в розмірі 3441 грн, а всього - 368 286,3 грн. Дане рішення набрало законної сили 24 листопада 2015 року.

На виконання даного рішення Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська видано виконавчий лист для пред`явлення його до примусового виконання.

09 червня 2016 року постановою головного державного виконавця Бабушкінського ВДВС ДМУЮ відкрито виконавче провадження.

06 липня 2016 року ОСОБА_2 на виконання зазначеної постанови державного виконавця були переведені грошові кошти в сумі 368 282,83 грн на рахунок ВДВС.

18 липня 2016 року позивач отримала кошти в розмірі 368 282,83 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення не відповідають зазначеним вимогам закону.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й інші юридичні факти.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України (435-15) грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року в справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Суди дійшли правильного висновку про існування у відповідача перед позивачем невиконаного грошового зобов`язання, водночас суди не вірно визначились із правовою природою його виникнення, а відтак і з періодом прострочення.

Згідно з частиною п`ятою статті 37 Закону Україну "Про іпотеку" іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Частиною третьою вказаної статті передбачено, що право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.

Аналогічне положення закріплене в частині четвертій статті 334 ЦК України, згідно з яким права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави вважати, що грошове зобов`язання відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя виникає в момент набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, вартість якого перевищує вартість забезпечених іпотекою вимог.

Отже, предметом доказування в даній справі є момент набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки та розмір перевищеної вартості забезпечених іпотекою вимог.

Указані обставини не в повній мірі встановлені судами, що унеможливлює їх встановлення касаційним судом.

Оскільки касаційний суд в силу вимог статті 400 ЦПК позбавлений можливості встановлювати нові обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України підстав для часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.