Постанова

Іменем України

14 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 750/5913/17

провадження № 61-21508св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересована особа - Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 28 лютого 2018 рокуу складі колегії суддів: Шарапової О. Л., Бечка Є. М., Євстафіїва О. К.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, заінтересована особа - Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради (далі - Управління ПСЗН), про встановлення факту, що має юридичне значення, посилаючись на те, що з 14 липня 1977 року по 09 квітня 1996 року вона працювала на посаді лікаря-терапевта дільничного 3-го поліклінічного відділення Чернігівської міської лікарні та в період з 02 по 06 травня 1986 року була відряджена до міста Чорнобиль для надання медичної допомоги населенню, постраждалому від наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі - Чорнобильська АЕС), яка сталася 26 квітня 1986 року. Згідно з пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вона має право на отримання статусу інваліда війни, однак Управління ПСЗН відмовило їй в цьому з підстав відсутності належних доказів на підтвердження факту залучення її до складу невоєнізованих формувань цивільної оборони. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила встановити фактучасті та виконання нею заходів з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі невоєнізованих формувань цивільної оборони.

Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 05 січня 2018 року у складі судді Логвіної Т. В. заяву задоволено. Встановлено факт участі та виконанняОСОБА_1 заходів з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі невоєнізованих формувань цивільної оборони в період з 02 по 06 травня 1986 року.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що зібраними у справі доказами підтверджується факт участі та виконаннязаявником заходів з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі невоєнізованих формувань цивільної оборони.

Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 28 лютого 2018 рокуапеляційну скаргу Управління ПСЗН задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 05 січня 2018 року скасовано. Заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду, роз`яснено заявнику її право подати позов на загальних підставах. Повернуто Управлінню ПСЗН судовий збір в сумі 480 грн, сплачений за подання апеляційної скарги.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 у своїй заяві просила встановити факт участі та виконаннянею заходів з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі невоєнізованих формувань цивільної оборони з метою подальшого отримання статусу інваліда війни. Під час розгляду справи Управління ПСЗН вказувало про відсутність у заявника доказів на підтвердження вказаного факту, що свідчить про існування спору про право, у зв`язку з чим це питання підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У квітні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 28 лютого 2018 року, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про існування у цій справі спору про право, оскільки ОСОБА_1 просила встановити факт участі та виконання нею заходів з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі невоєнізованих формувань цивільної оборони, а не надати їй статус інваліда війни. Крім того суд не вказав, між ким саме існує спір. Під час розгляду справи Управління ПСЗН зазначало лише про те, що заявник не надала доказів на підтвердження її участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі невоєнізованих формувань цивільної оборони, тобто не посилалося на існування будь-якого спору.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду міста Чернігова.

26 червня 2018 року справа № 750/5913/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 04 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що з 14 липня 1977 року по 09 квітня 1996 року ОСОБА_1 працювала на посаді лікаря-терапевта дільничного 3-го поліклінічного відділення Чернігівської міської лікарні.

Розпорядженням Управління охорони здоров`я Чернігівської обласної державної адміністрації від 11 травня 1986 року № 2/78-дскдо міста Чорнобиля було відряджено п`ять лікарських бригад строком на п`ять діб з 02 травня 1986 року, з яких - три бригади від Чернігівської міської лікарні.

Наказом Чернігівської міської лікарні від 05 травня 1986 року № 95-ка до міста Чорнобиля відряджено, зокрема медичну бригаду № 1 у складі: ОСОБА_1 - дільничний терапевт, ОСОБА_3 - палатна медсестра, ОСОБА_4 - водій.

Листом Управління охорони здоров`я Чернігівської обласної державної адміністрації від 08 вересня 2008 року № 10-34/529, довідкою комунального закладу "Чернігівська міська лікарня № 1" Чернігівської міської ради від 17 квітня 2006 року№ 46, довідкою Чорнобильської центральної районної лікарні від 06 травня 1986 року № 11 підтверджується, що в період з 02 по 06 травня 1986 року заявника було відряджено до міста Чорнобиль для надання медичної допомоги населенню, постраждалому від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, яка сталася 26 квітня 1986 року, та евакуації до Чорнобильської центральної районної лікарні осіб, що потребували транспортування санітарним транспортом з населених пунктів 30-тикілометрової зони.

Згідно з листом Управління охорони здоров`я Чернігівської обласної державної адміністрації від 30 грудня 2008 року № 10-34/719 та довідкою Управління охорони здоров`я Чернігівської обласної державної адміністрації від 28 травня 2013 року № 02-15/113 особовий склад медичних бригад знаходився у розпорядженні медичної служби цивільної оборони Чорнобильського району Київської області. В період з 02 по 06 травня 1986 року ОСОБА_1 приймала участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі медичних формувань цивільної оборони Міністерства охорони здоров`я Української РСР на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я Української РСР від 03 травня 1986 року № 21-е.

ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ої категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 та вкладкою до нього НОМЕР_2, виданими 13 жовтня 2006 року Чернігівською обласною державною адміністрацією.

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії № 069300 від 03 червня 1998 року ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 15 вересня 2008 року у справі № 2-3656/08 було встановлено факт роботи заявника у другій зоні небезпеки загальної зони відчуження міста Чорнобиля з 02 по 06 травня 1986 року.

У вересні 2013 року та в січні 2016 року ОСОБА_1 зверталася до Управління ПСЗН із заявами про встановлення їй статусу інваліда війни, однак отримала відмови, мотивовані тим, що надані нею документи не підтверджують факту її залучення до формувань цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Звертаючись до суду з цією заявою, ОСОБА_1 просила встановити факт її залучення до формувань цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в окремому провадженні.

Скасовуючи рішення місцевого суду, яким було встановлено вказаний факт, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в цій справі існує спір про право, у зв`язку з чим вказане питання підлягає вирішенню в порядку позовного провадження, а подана ОСОБА_1 заява - залишенню без розгляду.

Однак при розгляді справи суди попередніх інстанцій не звернули уваги на таке.

Порядок розгляду в окремому провадженні справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визначений главами 1 та 6 розділу IV Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час звернення заявникадо суду(далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року). Аналогічні приписи передбачені у главах 1 і 6 розділуIVЦ ПК України (2755-17) у нині чинній редакції.

Відповідно до частини першої статті 234 ЦПК України 2004 року окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 234 ЦПК України 2004 року суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Визначений у частині першій статті 256 ЦПК України 2004 року перелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним, оскільки згідно з частиною другою зазначеної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

При цьому суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Відповідно до частини четвертої статті 256 ЦПК України 2004 року суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Аналогічні приписи передбачені у частині шостій статті 294 та частині четвертій статті 315 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, - категорія 1.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до інвалідів війни належать, зокрема інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Правовий статус інваліда війни підтверджується відповідним посвідченням, виданим відповідно до Порядку видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 (302-94-п) (далі - Порядок).

У пункті 10 Порядку зазначено, що посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

З огляду на документи, які є в матеріалах справи на час касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що заявник звернулася до суду з метою отримання доказу, який би підтверджував правомірність її дій, спрямованих на отримання статусу інваліда війни.

Оскільки законодавство передбачає спеціальний порядок встановлення статусу інваліда війни, то в окремому провадженні не може бути встановлений юридичний факт залучення ОСОБА_1 до складу невоєнізованих формувань цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який фактично підтвердить її належність до інвалідів війни.

У випадку, якщо заінтересована особа отримала від заявника документи, які підтверджують факт її залучення до формувань цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, проте надала відмову, яку заявник, маючи документальні підтвердження зазначеного факту, вважає безпідставною, він може оскаржити такі дії заінтересованої особи до адміністративного суду, до повноважень якого належить, зокрема перевірка законності й обґрунтованості відмови заінтересованої особи та оцінка наданих їй заявником документів як доказів її залучення до формувань цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 310/8703/17, провадження № 14-98цс19.

Ухвалюючи судові рішення в цій справі, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що заявлені ОСОБА_1 вимоги взагалі не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з чим місцевий суд безпідставно вирішив заяву по суті, а суд апеляційної інстанції - залишив її без розгляду, роз`яснивши заявнику про її право подати позов на загальних підставах.

Разом з тим заявник не позбавлена можливості оскаржити відмовуУправління ПСЗН у встановленні їй статусу інваліда війни до адміністративного суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року, пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

За таких обставин рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 05 січня 2018 року та постанова Апеляційного суду Чернігівської області від 28 лютого 2018 рокупідлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 05 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 28 лютого 2018 року скасувати.

Провадження у справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа - Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради, про встановлення факту, що має юридичне значення, закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 її право на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.