розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Писаренка Андрія Миколайовича на рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 червня 2016 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Білич І. М., Поливач Л. Д.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 05 травня 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (далі - ТОВ "УПБ") та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 110/ПВ-06, згідно з умовами якого позичальнику було надано грошові кошти в розмірі 57 000 доларів США під 12 % річних на строк до 04 травня 2016 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним Кредитним договором 05 травня 2006 року між банком (кредитор), ОСОБА_1 (поручитель) та ОСОБА_2 (боржник) було укладено договір поруки № 110/ПОР/2-06, за умовами якого поручитель поручився перед кредитором за виконання боржником зобов`язань кредитним договором.

Згідно з договором купівлі-прав вимоги за кредитами від 30 червня 2010 року ПАТ "Дельта Банк" набуло право вимоги за укладеним із ОСОБА_2 кредитним договором.

Позичальник належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 28 липня 2018 року утворилася заборгованість за тілом кредиту в розмірі 259 789,28 грн, за процентами - 34 703,30 грн, за комісією за ведення кредиту - 13 475,45 грн.

Враховуючи викладене, ПАТ "Дельта Банк" просило стягнути з відповідача на свою заборгованість за кредитним договором в розмірі 307 968,03 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року у складі судді Трусової Т. О. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що у матеріалах справи відсутні та представниками позивача не надано детальний розрахунок заборгованості відповідача та розрахунок, на підставі якого суд міг би встановити дійсний розмір заборгованості та його складові. Суд не має можливості самостійно обрахувати розмір заборгованості, оскільки це потребує спеціальних знань у галузі банківської справи, а від проведення бухгалтерської експертизи сторони відмовилися. У цій справі тягар доказування розміру заборгованості покладається виключно на позивача, оскільки відповідач є поручителем і не має інформації про здійснені позичальником платежі. Не доведення позивачем розміру заборгованості за кредитним договором унеможливлює ухвалення рішення про її примусове стягнення.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 22 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3. в інтересах ПАТ "Дельта Банк" задоволено. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором в сумі 307 968,03 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 259 789,28 грн; заборгованості за відсотками - 34 703,30 грн; комісії за ведення кредиту - 13 475,45 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що кредитний договір діє до 04 травня 2016 року, строк виконання основного зобов`язання позивач не змінював і пред`явив вимогу про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором до суду, порука не припинилася, не спливла також позовна давність як за кредитним договором, так і за договором поруки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2016 року представник ОСОБА_1 - адвокат Писаренко А. М. подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 червня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у матеріалах справи відсутній детальний розрахунок кредитної заборгованості станом на 28 липня 2015 року. З довідки про заборгованість за кредитним договором неможливо встановити як саме розраховувалася сума несплачених відсотків за користування кредитом, сума пені та штрафних санкцій. У довідці не зазначені дати та розміри погашення позичальником тіла кредиту та відсотків за його користування, періоди нарахування відсотків, пені та їх розмір. Загальна сума кредитної заборгованості повинна підтверджуватися відповідними документами. Довідка про існування заборгованості викликає сумніви в її достовірності та правильності, оскільки не оформлена відповідно до вимог чинних нормативно-правових актів. У матеріалах справи відсутні докази отримання боржником та поручителем досудових вимог. Не зважаючи на заяву відповідача про застосування позовної давності, яка була подана в суді першої інстанції, апеляційний суд при ухваленні рішення знехтував імперативними положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, згідно з якою строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами повинен обчислюватися з часу настання строку погашення кожного чергового платежу.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 травня 2006 року між ТОВ "УПБ" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 110/ПВ-06, згідно з умовами якого позичальнику було надано грошові кошти в розмірі 57 000 доларів США на строк до 04 травня 2016 року.

Згідно з пунктами 1.5 -1.7 кредитного договору процентна ставка за користування кредитом становить 10,75 % річних. Комісія за надання кредиту - 1 % від суми кредиту. Комісія за управління кредитом - 0,1 % від суми кредиту, визначеної у пункті 1.1 цього договору. Комісія за видачу готівкових коштів - 0,3 % від суми кредиту.

Пунктом 2.4 кредитного договору передбачено, що повернення кредиту здійснюється щомісячно частками у розмірі не менш як 475 доларів США по 10 число (включно) кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту.

Згідно з пунктами 2.6, 2.7 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту за період з дня його надання до дня його повернення. Проценти нараховуються щомісячно на фактичну заборгованість по кредиту за період з першого по останній день кожного календарного місяця. Нараховані проценти сплачуються позичальником у валюті кредиту по 10 (десяте) число (включно)кожного наступного місяця, що слідує за місяцем нарахування процентів та одночасно з остаточним поверненням кредиту, шляхом внесення готівкових коштів в касу банку або шляхом безготівкового перерахування.

З метою належного виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань 05 травня 2006 року між банком, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 110/ПОР/2-06, за умовами якого ОСОБА_1 поручився перед банком за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором.

13 червня 2010 року між ПАТ "Дельта Банк", ТОВ "УПБ" та Національним банком України було укладено нотаріально посвідчений договір про передачу Активів та Кредитних зобов`язань Укрпромбанку на користь Дельта Банку, за умовами якого, ПАТ "УПБ" перевів на користь ПАТ "Дельта Банк" свої зобов`язання перед Національним банком України, зокрема за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_2 та договором поруки, укладеним із ОСОБА_1 .

Встановлено, що ОСОБА_2 з червня 2014 року припинив виконувати взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість.

26 серпня 2015 року ПАТ "УПБ" повідомило листами позичальника та поручителя про наявність простроченої заборгованості, заявивши вимогу про її сплату, а 31 серпня 2015 року звернулося до суду з позовом до поручителя про дострокове стягнення кредитної заборгованості.

Згідно з детальним розрахунком заборгованості за кредитним договором, ОСОБА_2 станом на 28 липня 2015 року порушив умови кредитного договору і має прострочену заборгованість в розмірі 307 968,03 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 259 789,28 грн; заборгованості за відсотками - 34 703,30 грн; комісії за ведення кредиту - 13 475,45 грн.

Також у матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості, виконаний банком станом на 03 березня 2016 року, згідно з яким загальний розмір заборгованості становить 518 715,88 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 315 703,96 грн; заборгованість за процентами - 62 519,75 грн; заборгованість за комісією - 24 152,71 грн; пеня - 10 9826,76 грн; 3 % річних від суми простроченого тіла - 4 947,61 грн; 3 % річних від суми простроченого тіла - 1 565,09 грн.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2016 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Дарницького районного суду міста Києва.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до ГПК України (1798-12) , ЦПК України (1618-15) , КАС України (2747-15) та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15 березня 2018 року справу № 753/16672/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки", у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 4 ЦПК України 2004 року здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 213 ЦПК України 2004 року).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та оскаржуване судове рішення апеляційного суду в повній мірі не відповідають.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Із матеріалів справи встановлено, що 26 серпня 2015 року ПАТ "Дельта Банк" направило ОСОБА_1 та ОСОБА_2 листи-вимоги про сплату простроченої (поточної) заборгованості, згідно з якими у разі їх незадоволення банк буде вимушений захищати свої майнові права шляхом позасудового врегулювання спору або звернення до суду з вимогою про примусове стягнення боргу.

Проте у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про отримання позичальником і поручителем зазначених листів-вимог.

У вересні 2015 року ПАТ "Дельта Банк" звернулося до суду з цим позовом і просило стягнути з поручителя заборгованість за кредитним договором, яка виникла станом на 28 липня 2015 року.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Частинами першою і третьою статті 251 ЦК України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

На підставі частини першої статті 252 та частини першої статті 253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строк починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Пунктами 2, 3, 10 договору поруки передбачено, що відповідальність поручителя настає у випадку невиконання (неналежного виконання) боржником зобов`язань за кредитним договором. Поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи повернення кредиту, сплату процентів, штрафних санкцій та відшкодування збитків. Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором боржником чи поручителем.

Тобто договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється.

Аналіз вищенаведеної частини четвертої статті 559 ЦК України дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом вказаного строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, в тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Виконання сторонами зобов`язання - це здійснення ними дій з реалізації прав і обов`язків, що випливають із зобов`язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов`язання - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов`язки сторін кредитного договору.

Вищенаведеним пунктом 2.4 кредитного договору передбачено погашення основної суми кредиту та процентів шляхом сплати щомісячних платежів в обумовлені сторонами строки.

Таким чином, сторони встановили строки виконання позичальником окремих зобов`язань (внесення періодичних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного періодичного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватися і до поручителя.

У разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Тобто банк мав протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (виникнення простроченої заборгованості за кредитним договором) пред`явити вимоги до поручителя.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних періодичних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Вищевказане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, не знайшовши підстав для відступу від нього у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки зобов`язання ОСОБА_2 за кредитним договором визначено окремими зобов`язаннями із внесення щомісячних платежів, то строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Задовольняючи позов до поручителя, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що порука ОСОБА_1 припинилася в частині щомісячних зобов`язань поза межами шестимісячного строку з моменту виникнення у банку права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань, та діє в іншій частині, враховуючи, що вимога банку про дострокове погашення заборгованості (пред`явлено позов) - 01 вересня 2015 року. Заборгованість за кредитним договором в частині щомісячних платежів у межах шестимісячного строку до дати звернення з позовом до поручителя та поточна заборгованість за кредитним договором підлягає солідарному стягненню з позичальника і поручителя.

Розглядаючи цей спір суди попередніх інстанцій суд не врахували зазначених вимог матеріального права та висновків Верховного Суду України, не дослідили належним чином зібраних доказів, зокрема розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 03 березня 2016 року, який містить розрахунок заборгованості з розрізі щомісячних платежів, і не звернули уваги на те, що цим договором передбачено виконання грошових зобов`язань шляхом здійснення періодичних платежів на погашення тіла кредиту та процентів. З огляду на це судами не з`ясовано, які з пред`явлених банком вимог знаходяться в межах шести місяців за кожним періодичним платежем та чи припинилася порука за окремими платежами, і не спростовано аргументів представника ОСОБА_1 - адвоката Писаренка А. М., наведених у заяві про застосування позовної давності, яка була подана до суду першої інстанції.

Розрахунок заборгованості за кредитним договором, складений банком станом на 28 липня 2015 року, який було взято до уваги апеляційним судом та покладено в основу судового рішення, не містить розрахунку заборгованості в розрізі щомісячних платежів, у зв`язку з чим не дає можливості визначити розмір щомісячних платежів щодо яких порука припинилася.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці Європейського суду з прав людини (рішення ЄСПЛ у справах "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суди не здійснили належне правосуддя, в судових рішеннях в достатній мірі не виклали мотиви, на яких вони базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України", "Суомінен проти Фінляндії").

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з`ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені судами, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки судами порушено вищенаведені норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій слід скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами цієї справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також завдань та основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частини перша, третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд для повного, всебічного та об`єктивного дослідження та встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для її правильного вирішення.

Головуючий	В. С. Висоцька

Судді:	А. І. Грушицький

	І. В. Литвиненко
	Є. В. Петров І. М. Фаловська