за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 травня 2017 року у складі судді Данилів С. В. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 07 червня 2017 рокуу складі колегії суддів: Азевича В. Б., Краснощокової Н. С., Новосядлої В. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом та просила зобов`язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди у користуванні спадковим майном - житловим будинком АДРЕСА_1 та земельною ділянкою, на якій він розташований, шляхом передачі комплекту ключів від вхідних дверей домоволодіння. Також просила вирішити питання про розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син ОСОБА_3, після смерті якого відкрилася спадщина до складу якої, зокрема входить вищезазначений будинок. Вона прийняла спадщину в установленому законом порядку, шляхом подання приватному нотаріусу Красноармійського міського нотаріального округу Богатовій І. О. (далі - приватний нотаріус Богатова І. О.) заяви про прийняття спадщини, однак до теперішнього часу, у зв`язку з наявністю судового спору щодо складу спадкового майна, свідоцтва про право на спадщину за законом ніким із спадкоємців не отримано. В спірному будинку залишається проживати відповідач, яка не впускає її на подвір`я і в будинок, відмовляється не тільки передати ключі від вхідних дверей у будинок, а й взагалі не бажає надати можливість оглянути домоволодіння. Усі її усні звернення (прохання) до відповідача з метою отримання доступу до спільного помешкання та надання дублікатів ключів від вхідних дверей будинку не дали позитивного результату, а тому вона змушена звертатися до суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області рішенням від 05 травня 2017 року відмовив в задоволенні позову.

Мотивував рішення суд першої інстанції недоведеністю позовних вимог. Виходив з того, що позивач звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні будинком, який входить до спадкової маси, не надала доказів, які підтверджують як наявності самого спірного будинку так і доказів щодо перешкод, які чинить їй відповідач у користування цим будинком або його часткою земельної ділянки. Також суд дійшов висновку про те, що позивач не може ставити питання про усунення перешкод у користуванні будинком або його часткою та земельною ділянкою, на якій він розташований, оскільки немає доказів реального його розподілу.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 07 червня 2017 рокурішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 травня 2017 рокузалишив без змін.

Мотивував рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У липні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 07 червня 2017 рокуі ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована неврахуванням того, що до отримання свідоцтва про право на спадщину спадкоємець наділений повноваженнями щодо користування та володіння спадковим майном. Встановлена апеляційним судом безумовність її майнового права на спадкове майно спростовує його позицію про відсутність законних підстав для вирішення питання про захист цього права, оскільки з часу відкриття спадщини вона набула права на успадкований будинок, і відповідно право на захист цього права. Попри рівні з відповідачем умови щодо спадкового майна їй безпідставно відмовлено у захисті майнового права на спірний будинок. При розгляді цієї справи суди уникнули обов`язку з визначення розміру її частки у спірному майні.

У серпні 2017 року ОСОБА_2 подала заперечення на касаційну скаргу, в якому просила відмовити в її задоволенні, а оскаржувані рішення - залишити без змін, посилаючись на те, що ці судові рішення є законними і обґрунтованими. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки у позивачки відсутні документи, які підтверджують її право власності на спадкове майно. Також зазначила, що між спадкоємцями існує спір про право власності у спадковому майні, а тому вимоги про усунення перешкод у користуванні спірним будинком є передчасними.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

19 квітня 2018 року справу № 235/457/17 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 20 червня 2000 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ) було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження від 20 червня 2000 року, виданим Красноармійським міським відділом реєстрації актів громадянського стану Донецької області.

Під час шлюбу в них ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про народження від 20 червня 2000 року серії НОМЕР_1, виданим Красноармійським міським відділом реєстрації актів громадянського стану Донецької області. Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася донька ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про народження від 15 лютого 1991 року серія НОМЕР_2, виданим міським відділом реєстрації актів цивільного стану міста Красноармійська.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Красноармійському району реєстраційної служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції у Донецькі області.

За час свого життя померлий не складав заповіту та не залишав ніякого розпорядження стосовно того, кому він бажає залишити спадкове майно.

Зі спадкової справи заведеної після смерті спадкодавця встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до приватного нотаріуса Богатової І. О. із заявами про прийняття спадщини.

Постановою приватного нотаріуса Богатової І. О. від 21 лютого 2015 року № 130/02-31 ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя після смерті чоловіка, у зв`язку з ненаданням необхідних документів, а саме - відсутністю будь-яких правовстановлюючих документів на спадкове майно та згоди інших спадкоємців про виділ частки у спільному майні подружжя.

26 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою, у якій просила не видавати свідоцтва про право на спадщину після смерті її сина, у зв`язку із тим, що між спадкоємцями існує спір щодо виділення долі дружині померлого, а справа розглядається судом касаційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 30 листопада 2015 року вирішений спір щодо певного спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_3, предметом якого були: транспортний засіб ВАЗ 21061, державний номерний знак НОМЕР_4, № кузова НОМЕР_5, свідоцтво про реєстрацію від 25 квітня 2008 року НОМЕР_12, зареєстрованого на підставі довідки-рахунок від 03 липня 2001 року МОЛ № 137283; транспортний засіб ПГА1, державний номерний знак НОМЕР_7, № шасі НОМЕР_8, свідоцтво про реєстрацію від 25 квітня 2008 року НОМЕР_13, зареєстрованого на підставі акту-прийому передачі від 07 жовтня 2002 року ДЮА № 218718; трактор КИЙ-14102Ш № НОМЕР_14 2012 року; трактор ХТА-200 (№ НОМЕР_10, двиг. № НОМЕР_11 ); земельна ділянка, площею 0,1000 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташована про АДРЕСА_1 .

Спадщину після смерті ОСОБА_3 у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини прийняли: ОСОБА_8 - донька спадкодавця; ОСОБА_2 - дружина спадкодавця та їх спільний син - ОСОБА_9, а також батьки спадкодавця - ОСОБА_1 і ОСОБА_10

Свідоцтво про право на спадщину ніхто зі спадкоємців не отримував, оскільки у них виник спір щодо частини спадкового майна, а ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визнання права власності на 1/2 частку вищевказаного спадкового майна, як такого, що придбане в період перебування у шлюбі зі спадкодавцем. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2015 року рішення Красноармійського районного суду Донецької області від 07 травня 2015 року в незміненій частині та рішення Апеляційного суду Донецької області від 30 липня 2015 року залишені без змін. Тобто остаточно вирішений спір між сторонами вказаного вище нерухомого майна.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпорядженні власністю (негаторний позов).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За змістом частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Частиною другою статті 1223 ЦК України передбачено, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці першої-п`ятої черг).

Відповідно до статті 1245 ЦК України частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Статтею 1261 ЦК України (435-15) передбачено, що в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України "Здійснення права на спадкування") та оформлення спадщини (глава 89 ЦК України (435-15) "Оформлення права на спадщину").

Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк тривалістю у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (частина перша статті 1297 ЦК України).

Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину, в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо (стаття 67 Закону України "Про нотаріат").

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Позов про усунення порушень права, не пов`язаного з позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

Аналіз наведених норм права свідчить, що для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав - позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди та внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.

Відмовляючи в задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що

позивач не отримала свідоцтво про право на спадщину з якого би вбачалася її частка у спірному спадковому майні та не надала доказів створення відповідачем перешкод у користуванні спірним будинком, а також виходили з наявності спору між спадкоємцями щодо визначення спадкової маси і часток у спадковому майні.

Однак із вказаними висновками судів у повній мірі не можна погодитися, виходячи з такого.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України), а лише обмежує його право на розпорядження спадщиною.

Аналіз зазначеної норми права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень" не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним її на праві власності майном.

Наведене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України викладеним у постанові від 06 липня 2016 року у справі № 6-3095цс15.

Таким чином, ОСОБА_1, яка вчасно звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, є співвласником частини спадкового майна в тому числі і спірного домоволодіння, має право володіти й користуватися належною їй частиною спадкового майна, проте через відсутність реєстрації такого права обмежена у праві розпорядження належним їй майном.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України (435-15) з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених повноважень мають рівні права.

Частиною першої статті 383 ЦК України встановлено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Прийнявши в установленому законом порядку спадщину, позивач з часу її відкриття набула право володіння та користування нею і, відповідно, право на захист цих прав, в тому числі і в порядку статті 391 ЦК України.

Отже, висновок судів попередніх інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з відсутністю у позивача свідоцтва про право на спадщину та визначення її частини є помилковим.

Крім того, Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій і про те, що позивач не надала доказів створення відповідачем перешкод у користуванні спірним домоволодінням, з огляду на таке.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналіз статті 391 ЦК України свідчить, що підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником свого права. Таким чином, право власності має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що після смерті ОСОБА_3 вона стала співвласником частини спадкового майна в тому числі і спірного домоволодіння, включаючи частину земельної ділянки для його обслуговування, однак позбавлена можливості вільно користуватися своєю власністю через проживання у ньому ОСОБА_2 .

Місцевий суд, відмовляючи у задоволені позову, на наведені вище норми матеріального права уваги не звернув, та не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи.

В порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України 2004 року суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують ці доводи та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оцінюючи правомірність постановлених у справі судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди зобов`язані власні процесуальні дії належним чином мотивувати, враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися виключно на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, а обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов`язковим за таких обставин та за таких умов.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання названого принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При розгляді справи суд апеляційної інстанції не дотримався встановленого статтею 212 ЦПК України 2004 року принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки апеляційний суд не перевірив доводи позивача та не врахував позицію відповідача, яка заперечує спадкові права позивача, вимоги даного позову, а також не дослідив докази, що містяться у матеріалах справи, чим порушив вищенаведені норми процесуального права, не дослідив зібрані докази на предмет їх належності та допустимості, не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оскаржувану ухвалу слід скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотриманняпринципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Головуючий	М. Є. Червинська
Судді:	С. Ю. Бурлаков
	А. Ю. Зайцев
	Є. В. Коротенко В. М. Коротун