розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 13 березня 2017 року у складі судді Коробенка С. В. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 27 липня 2017 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Білич І. М., Поливач Л. Д.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У жовтні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", зараз акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 27 липня 2007 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DN81AR03110022, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у вигляді непоновлюваної лінії в розмірі 241 186,00 грн строком до 26 липня 2014 року. За користування кредитним коштами відповідач зобов`язався сплатити проценти у розмірі 0,75% на місяць (9% річних) на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячну винагороду у розмірі 0,50% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 кредитного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно пунктом 6.2 договору.

Проте, позичальник своїх зобов`язань належним чином не виконував, допустив утворення заборгованості, яка станом на 02 липня 2016 року становить 2 114 944,65 грн, з яких банк просить стягнути 2 050 407,88 грн, що складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 225 222,91 грн; 267 911,82 грн - заборгованості із сплати процентів за користування кредитом; 54 585,64 грн заборгованості із сплати комісії за користування кредитом; 1 502 687,51 грн пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, які і просить стягнути.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 13 березня 2017 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що АТ КБ "ПриватБанк" не довів суду наявність передбачених законом підстав для задоволення позову, вказавши, що унаслідок необґрунтованого збільшення розміру процентної ставки за порушення позичальником зобов`язань із погашення кредиту (пункт 7.4 договору), розрахунок заборгованості в частині визначення розміру пені не можна вважати таким, що відповідає договірним умовам. Одночасно, як наслідок, суд вказав на невідповідність інших розрахунків, оскільки в рахунок виконання зобов`язання відбулась реалізація предмета застави і отримані від цього кошти були розподілені з урахуванням необґрунтованого підвищення передбачених пунктом 7.4 процентів.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 27 липня 2017 року рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 13 березня 2017 року скасовано, ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відсутність графіку платежів унеможливлює обрахування процентів за ставкою, визначеною умовами кредитного договору до її збільшення, зазначене є підставою для відмови в задоволенні вимог в частині стягнення процентів за користування кредитом, оскільки такі вимоги є недоведеними.Проте не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Разом з тим, згідно з повідомленням банку від 02 квітня 2011 року № 30.1.0.0/2-740 відповідача було повідомлено про дострокове повернення кредиту в повному обсязі протягом тридцяти календарних днів з дати отримання такого повідомлення.

Пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК Українизмінив строк виконання основного зобов`язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання її умов, а саме з 03 травня 2011 року. Звернувшись до суду з позовом 05 жовтня 2015 року, позивач пропустив строк позовної давності про застосування якого заявлено відповідачем у справі, що відповідно до положень статті 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

У серпні 2017 року АТ КБ "ПриватБанк" подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 13 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 27 липня 2017 року, справу передати на новий розгляд, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за відсотками, суд не встановив всіх обставин у справі не з`ясував розмір заборгованості із розрахунку первинної відсоткової ставки.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що строк позовної давності необхідно рахувати з 02 квітня 2011 року, тобто з моменту направлення повідомлення боржнику про існування заборгованості за кредитом, оскільки вказана вимога за своєю природою є повідомленням про невиконання зобов`язань, а не вимогою про дострокове повернення всієї суми заборгованості.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали із Солом`янського районного суду міста Києва.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року матеріали цивільної справи передано до Верховного Суду.

Розпорядженням від 11 червня 2019 року № 655/о/226-19 за касаційним провадженням № 61-26459св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

Суди встановили, що 02 квітня 2011 року АТ КБ "ПриватБанк" направило ОСОБА_1 повідомлення № 30.1.0.0/2-740 згідно з яким боржника повідомлено про наявність заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 425 598,82 грн. ОСОБА_1 запропоновано у термін не пізніше тридцяти календарних днів погасити прострочену заборгованість. У разі несплати простроченої заборгованості у вищевказаний строк, банк на підставі статті 1050 ЦК України та умов договору вимагав повернути суму кредиту у повному обсязі, нараховані проценти/, комісії та штрафні санкції.

Частинами першою і третьою статті 251 ЦК України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

На підставі частини першої статті 252 та частини першої статті 253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строк починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Посилання представника відповідача на сплив позовної давності за вимогами кредитора є підставою для застосування наслідків пропуску вказаного строку (заява відповідача - а. с. 115).

Відповідно до частини першої, п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починаєтьсязі спливом цього строку.

За змістом цих норм початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Враховуючи положення частини другої статті 1050 ЦК України, перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється з дня настання строку виконання основного зобов`язання, яким є строк виконання зобов`язання у повному обсязі (кінцевий строк) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту дострокового.

Отже, пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом є зміною строку виконання зобов`язання та зумовлює початок перебігу позовної давності.

Таким чином, звернувшись 02 квітня 2011 року до боржника з вимогою про дострокове повернення заборгованості у повному розмірі банк скористався передбаченим статтею 1050 ЦК України правом та змінив строк виконання основного зобов`язання. З позовом до суду першої інстанції АТ КБ "ПриватБанк" звернулося 05 жовтня 2015 року, тобто поза межами передбаченого законом трирічного строку позовної давності.

Апеляційний суд, встановивши всі обставини у справі у їх сукупності правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормою матеріального права яка підлягає до застосування, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову за спливом строку позовної давності, про застосування якої заявлено представником відповідача у справі.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Апеляційного суду міста Києва від 27 липня 2017 року - без змін, оскільки підстави для скасування оскаржуваних судового рішення.