провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення безпідставно отриманих грошей, за касаційними скаргами представника ОСОБА_2 - Чернова Сергія Івановича на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 08 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Суржика М. М., Авраменко Т. М., Суровицької Л. В. та додаткове рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 31 січня 2017 року у складі колегії суддів: Франко В. А., Авраменко Т. М., Суровицької Л. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 01 березня 2014 року відповідач без достатньої правової підстави заволоділа належним йому коштами в сумі 12 000 грн, увівши його в оману з приводу того, що вона є власником будинку АДРЕСА_1, надавши йому розписку.

Однак пізніше йому стало відомо, що власником зазначеного будинку був ОСОБА_3, а відповідач до цього будинку не мала жодного відношення.

На неодноразові його звернення ОСОБА_2 відмовилася повертати йому грошові кошти.

Сплачена ним сума коштів підлягає поверненню, оскільки сторонами в подальшому не було укладено договору купівлі-продажу будинку.

Оскільки відповідач без достатньої правової підстави отримала від нього 12 000 грн, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь 26 060,71 грн, з яких: основний борг - 12 000 грн; пеня - 2 813,06 грн; 3 % річних - 844,76 грн; індекс інфляції - 10 402,89 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новгородківського районного Кіровоградської області від 29 вересня 2016 року у складі судді Мохонько К. М. позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 12 000 грн - основного боргу, 844,76 грн - 3 % річних, 271,67 грн - судового збору. В задоволенні решти позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення основного боргу є доведеними. Стягуючи з відповідача на користь позивача 3 % річних, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно користувався отриманими грошовими коштами. Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення пені, суд виходив з того, що між сторонами у справі відсутня письмова форма правочину, в якій би була визначена можливість нарахування та стягнення пені. Також не підлягають стягненню інфляційні втрати, оскільки питання повернення безпідставно отриманих коштів не є зобов`язальними правовідносинами.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 08 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Новгородківського районного Кіровоградської області від 29 вересня 2016 року в частині стягнення 3 % річних за користування коштами скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення 3 % річних суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що до правовідносин, які виникли між сторонами, не можуть бути застосовані положення статті 536 ЦК України.

Додатковим рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 31 січня 2017 року заяву Чернова С. І. в інтересах ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Чернова С. І. в інтересах ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 125,45 грн. В іншій частині заяви відмовлено.

Додаткове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що інтереси ОСОБА_2 представляв адвокат Чернов С. І. як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції. Оскільки ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні позову на суму 844,76 грн, що становить 6,5 % то пропорційно задоволених позовних вимог підлягають стягненню 125,45 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2017 року представник ОСОБА_2 - Чернов С. І. подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 08 грудня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 12 000 грн і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішити питання про стягнення судових витрат.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, придбала спірний будинок в ОСОБА_3 за 5 000 грн, зробила в ньому ремонт і користувалася ним до 2014 року, що було підтверджено показаннями свідків. ОСОБА_3 приховав факт наявності правовстановлюючого документа на будинок, тому в установленому законом порядку не був укладений договір купівлі-продажу. На час розгляду справи в будинку зареєстрований чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_6 Договір купівлі-продажу є неналежним доказом, оскільки відповідно до частини третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він є. Суди попередніх інстанцій не дали оцінки тому, що під час передачі грошей ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 ключі від будинку і приховав факт наявності документів, за якими можна було посвідчити договір купівлі-продажу. Апеляційний суд проігнорував докази, надані відповідачем та його представником, а саме показання свідків та довідки Верблюзької сільської ради, довідку з Державного архіву Кіровоградської області та довідку Новгородківського РЕМ ПАТ "Кіровоградобленерго", які підтверджують факт проживання відповідача у спірному будинку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2017 року представник ОСОБА_2 - Чернов С. І. подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на додаткове рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 31 січня 2017 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу, понесених відповідачем в суді першої інстанції і ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу, понесені нею в суді першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд без будь-якої мотивації відмовив у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення в частині понесених ОСОБА_2 витрат на правову допомогу.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У березні 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційні скарги, в яких просив їх відхилити, посилаючись на те, що ОСОБА_2 без достатньої правової підстави заволоділа належними йому коштами в розмірі 12 000 грн, увівши його в оману стосовно того, що вона є власником будинку по АДРЕСА_1 . На неодноразові його звернення відповідач відмовилася повернути отримані від нього грошові кошти. Висновок суду апеляційної інстанції про те, що понесені ОСОБА_2 витрати не є витратами на послуги адвоката, є обґрунтованим оскільки у матеріалах справи відсутні докази надання адвокатом правової допомоги саме у цій справі та докази оплати цих послуг.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 березня 2014 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти за придбання будинку по АДРЕСА_1 в сумі 12 000 грн, що підтверджується розпискою.

15 грудня 2014 року між ОСОБА_3 (продавцем) від імені якого по довіреності діє ОСОБА_1 та ОСОБА_7 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, за умовами якого продавець передав у власність (продав) покупцю, а покупець прийняв у власність (купив) житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями під АДРЕСА_1 . Право власності продавця на відчужувану нерухомість підтверджується свідоцтвом про право власності від 23 травня 2006 року № 3, виданим Верблюзівською сільською радою на підставі рішення Новгородківського райвиконкому від 08 квітня 1988 року № 97.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - Чернова С. І. на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 08 грудня 2016 року та витребувано її матеріали із Новгородківського районного суду Кіровоградської області.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - Чернова С. І. на додаткове рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 31 січня 2017 року.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до ГПК України (1798-12) , ЦПК України (1618-15) , КАС України (2747-15) та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

05 травня 2018 року справа № 393/319/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки", у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 08 грудня 2016 року оскаржується в касаційному порядку лише в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 12 000 грн, тому переглядається Верховним Судом тільки в цій частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов`язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 ЦК України.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі

№ 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зроблено висновок, що "предметом регулювання глави 83 ЦК України (435-15) є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України (435-15) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (435-15) ".

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про ненадання відповідачем доказів того, що вона мала реальне та наявне, а не уявне право як власник майна (спірного будинку) розпоряджатися цим нерухомим майном шляхом його продажу у встановленому порядку позивачу і отримання грошових коштів за проданий будинок в сумі 12 000 грн. Також правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд про те, що показання свідків, які підтверджують придбання ОСОБА_2 спірного будинку в ОСОБА_3 за 5 000 грн не може бути належним доказом, оскільки за змістом частини першої статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Правочини щодо нерухомого майна не можуть вчинятися в усній формі.

Що стосується оскарження додаткового рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 31 січня 2017 року, то Верховний Суд виходить з такого.

Право на правову допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 12 ЦПК України 2004 року.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 79 ЦПК України 2004 року до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

Згідно з частиною першою статті 84 ЦПК України 2004 року витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

У пунктах 47, 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" (v0010740-14) роз`яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, перегляд документів, копіювання документів). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

З матеріалів справи встановлено, що рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 12 000 грн - основного боргу, 844,76 грн - 3 % річних, 271,67 грн - судового збору. В задоволенні решти позову відмовлено.

Встановлено, що інтереси ОСОБА_2 під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції представляв адвокат Чернов С. І.

Згідно з частиною першою статті 88 ЦПК України 2004 року стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

В задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення суми в розмірі 844,76 грн було відмовлено, що становить 6,5 % до основної суми задоволеної судом першої інстанції вимоги - 12 844,86 грн.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Чернов С. І. подав до апеляційного суду заяву про вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу, понесених ОСОБА_2, до якої додав розрахунок.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову на суму 844,76 грн, що становить 6,5 %, то суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що задоволенню підлягають витрати на правову допомогу в розмірі 125,45 грн, яка є пропорційною до задоволених позовних вимог.

Доводи касаційних скарг зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційних скарг на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування апеляційним судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків апеляційного суду не спростовують.

Рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 29 вересня 2016 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 08 грудня 2016 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 3 % річних не оскаржено, а тому Верховним Судом не переглядається.

Судді:	І. В. Литвиненко

	В. С. Висоцька

	І. М. Фаловська