розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішенняКіровського районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2018 року у складі судді Католікяна М. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2019 року у складі колегії суддів: Варенко О. П.,

Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства "Жилсервіс-5" Дніпровської міської ради (далі - КП "Жилсервіс-5"), третя особа - ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 16 січня 2018 року по 16 квітня 2018 року ОСОБА_1 працював у відповідача на посаді юрисконсульта і був звільнений у зв`язку із скороченням штату. Між тим, відповідач не узгодив таке звільнення з профспілковим комітетом, членом якого він був, а також не запропонував йому зайняти вакантні посади.

ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення, поновити його на роботі, стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду в сумі 8 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що при звільненні позивачем, відповідачем було дотримано норми КЗпП України (322-08) . Протилежного позивачем не доведено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

02 травня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що суди безпідставно поклали обов`язок доказування на позивача.

Висновок судів попередніх інстанцій про дотримання відповідачем правил, встановлених КЗпП України (322-08) є неправильним, оскільки зроблений на підставі неналежним чином оцінених доказів. Профспілка згоди на звільнення заявника не надавала.

Доводи інших учасників справи:

11 липня 2019 року КП "Жилсервіс-5" через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу

ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішенняКіровського районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2019 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Кіровського районного суду міста Дніпропетровська.

03 липня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

30 липня 2019 року матеріали цивільної справи передано судді-доповідачу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Отже, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Аналіз диспозиції приведених норм свідчить про те, що при звільненні працівника у зв`язку із скороченням штату таке звільнення має бути узгоджено з профспілковою організацією. Крім того, перед звільненням працівникові має бути запропоновано зайняти інші вакантні посади на цьому підприємстві. При цьому обов`язковими умовами для цього є членство працівника у профспілковій організації, а також фактична наявність на підприємстві вакантних посад.

Встановивши, що позивачем не доведено суду факту членства у відповідній профспілковій організації відповідача, а також наявності у останнього вакантних посад на час звільнення, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволені позовних вимог, оскільки відповідачем дотримано вимоги КЗпП України (322-08) під час звільнення позивача.

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до не правильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішенняКіровського районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від