розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу правонаступника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Волинського апеляційного суду від 20 травня 2019 року у складі колегії суддів Федонюк С. Ю., Данилюк В. А., Матвійчук Л. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Скобелківської сільської ради Горохівського району Волинської області про визнання права власності на спадкове майно.

Позовна заява мотивована тим, що після смерті його батька, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, він прийняв спадщину, проте нотаріально не переоформив на себе права власності на грошові вклади та земельну ділянку, посвідченим державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, та на майновий пай в сумі 18 625 гривень, які згідно із заповітом належать йому.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 2,90, що належала ОСОБА_4 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, на грошові кошти, які знаходяться на рахунках № НОМЕР_5 та № НОМЕР_3 Горохівської філії Ощадного банку України та на майновий пай в сумі 18 625 гривень.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 11 березня 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 2,90 га на підставі державного акту на право приватної власності на землю серія НОМЕР_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на майновий пай в сумі 18 625 гривень на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства серії НОМЕР_4 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на грошові кошти, які знаходяться на рахунках № НОМЕР_5 та № НОМЕР_3 Горохівської філії Ощадного банку України.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 5 липня 2005 року ОСОБА_4 було складено заповіт, згідно із яким заповідач заповів все своє майно ОСОБА_1 . Оскільки ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті батька, то відповідно до статей 392, 1235 ЦК України за ним визнано право власності на земельну ділянку площею 2.90 га на підставі державного акту на право приватної власності на землю серія НОМЕР_2, на майновий пай в сумі 18 625 гривень на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства серії НОМЕР_4, на грошові кошти, які знаходяться на рахунках № НОМЕР_5 та № НОМЕР_3 Горохівської філії Ощадного банку України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

08 червня 2018 року особою, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу на рішення Горохівського районного суду Волинської області від 11 березня 2008 року.

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 16 липня 2018 року рішення Горохівського районного суду Волинської області від 11 березня 2008 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2, як правонаступника ОСОБА_1, відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 27 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2, як правонаступника ОСОБА_1, задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Волинської області від 16 липня 2018 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Волинського апеляційного суду від 20 травня 2019 року апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3, задоволено.

Рішення Горохівського районного суду Волинської області від 11 березня 2008 року в даній справі скасовано і ухвалено нове судове рішення.

В позові ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2, до Скобелківської сільської ради Горохівського району Волинської області про визнання права власності на спадкове майно відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 право на обов`язкову частку у спадщині мала його дружина ОСОБА_5, яка пережила свого чоловіка та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 50).Суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1, на користь якого було складено заповіт та який не проживав разом із спадкодавцем, протягом встановленого законом шестимісячного строку не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, не звернувся також із позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини, тому вважається таким, що не прийняв спадщину. Крім того апеляційний суд вважав, що рішенням суду першої інстанції порушено спадкові майнові права спадкоємців ОСОБА_4 - його дружини ОСОБА_5 та сина ОСОБА_3, які прийняли спадщину в порядку, визначеному частиною 3 статті 1268 ЦК України шляхом спільного проживання разом із спадкодавцем до дня його смерті.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі правонаступник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення Волинського апеляційного суду від 20 травня 2019 року скасувати та залишити в силі рішення Горохівського районного суду Волинської області від 11 березня 2008 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в порушення положень пункту 2 частини четвертої статті 274 ЦПК України розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, тоді як справи у спорах щодо спадкування повинні розглядатися в порядку загального позовного провадження.

Посилається на пункт 7 частини першої статті 411 ЦПК України, де зазначено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Зазначає, що на момент смерті спадкодавця, ОСОБА_4, та відкриття спадщини, ОСОБА_3 не мав статусу спадкоємця, оскільки був і є чинним заповіт на ОСОБА_1 . Отже, вважає, що у ОСОБА_3 могло виникнути право на спадкування із 12 лютого 2007 року і протягом трьох місяців (до 12 травня 2007 року) і він мав би реалізувати своє право на спадкування шляхом подання відповідної заяви про прийняття спадщини за законом до нотаріуса.

Посилається на те, що ОСОБА_3 не є стороною цієї справи і в мотивувальній та резолютивній частинах рішення Горохівського районного суду Волинської області від 11 березня 2008 року відсутні висновки про його права, свободи, інтереси та обов`язки.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга правонаступника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно зі статтею 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно із частиною першою статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на час смерті ОСОБА_4 з ним разом проживали його син - ОСОБА_3 та дружина ОСОБА_5, 1930 року народження, тому після смерті спадкодавця право на обов`язкову частку у спадщині, незважаючи на наявність заповіту від 05 липня 2005 року, відповідно до якого спадкоємцем є ОСОБА_1, мала його дружина ОСОБА_5 як непрацездатна вдова.

Отже, суд першої інстанції не встановив та не з`ясував наявність інших спадкоємців, чиї права можуть бути порушені прийнятим рішенням.

Частинами першою, третьою та п`ятою статті 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Оскільки ОСОБА_1 на час смерті спадкодавця не проживав з ним, що підтверджується копією паспорта ОСОБА_1 (а. с. 3), тому на нього поширюються вимоги частини першої статті 1270 ЦК України про необхідність звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у шестимісячний строк з моменту відкриття спадщини.

Ураховуючи те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів про прийняття ним спадщини або постанови нотаріуса про відмову у видачі йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом, апеляційний суд на підставі статті 1270 ЦК України правильно визнав його таким, що не прийняв її.

Суд критично ставиться до доводів заявника про те, що у ОСОБА_3 могло виникнути право на спадкування майна після смерті батька, ОСОБА_4, виключно із 12 лютого 2007 року та протягом трьох місяців (до 12 травня 2007 року) та повинно було бути реалізоване шляхом подання відповідної заяви про прийняття спадщини за законом до нотаріуса.

Оскільки ОСОБА_3 проживав разом із спадкодавцем, що підтверджується довідкою Скобелківської сільської ради від 05 квітня 2018 року № 369 (а. с. 37), у строк, встановлений статтею 1270 ЦК України не відмовився від прийняття спадщини, він вважається таким, що її прийняв, а тому дотримався встановленого частиною другою статті 1270 ЦК України тримісячного строку для прийняття спадщини з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Подання заяви про прийняття спадщини у такому випадку було правом ОСОБА_3, а не обов'язком, як вважає заявник.

Суд апеляційної інстанції перевірив рішення Горохівського районного суду Волинської області від 11 березня 2008 року та встановив порушення спадкових майнових прав інших спадкоємців ОСОБА_4 - його дружини ОСОБА_5, яка мала право на обов`язкову частку, та сина ОСОБА_3, які прийняли спадщину в порядку, визначеному частиною третьою статті 1268 ЦК України, тобто шляхом спільного проживання разом із спадкодавцем до дня його смерті. Вважаючи рішення суду першої інстанції таким, що винесене з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов правильного висновку про необхідність його скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно.

Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції положень пункту 2 частини четвертої статті 274 ЦПК України та розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, тоді як ця справа повинна розглядатися в порядку загального позовного провадження не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Згідно із частинами першою, третьою та шостою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Закінчивши з`ясування обставин і перевірку їх доказами, суд апеляційної інстанції надає учасникам справи можливість виступити у судових дебатах в такій самій послідовності, в якій вони давали пояснення.

Відповідно до протоколу судового засідання від 20 травня 2019 року справа розглядалася у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьк за участю представника позивача, якому було надано право надати пояснення, виступити у судових дебатах, якими він скористався.

Отже, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції не було порушено процесуальних норм у процесі розгляду цієї справи, відсутні підстави для застосування пункту 7 частини першої статті 411 ЦПК України, оскільки розгляд справи відбувся на підставі та відповідно до норм чинного ЦПК України (1618-15) , зокрема статті 368 ЦПК України.

Інших доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішень судів попередніх інстанцій касаційна скарга не містить.

Відповідно до положень частини третьої статті 12 та частин першої статті 81 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку поданим доказам, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Отож, вирішуючи спір, апеляційний суд повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, вірно встановив правовідносини, що склалися й правильно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.