розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2017 року у складі судді Харечко С. П., ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області у складі судді Харечко С. П. від 27 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 31 травня 2017 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Шеремет А. М., Бондаренко Н. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та встановлення факту шлюбних відносин.

Позовна заява мотивована тим, що з квітня 2004 року вона та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство та були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки подружжя, разом відпочивали, приймали гостей, мали спільний сімейний бюджет, піклувалися один про одного.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер і позивач за власні кошти здійснила його поховання.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на спадкове майно, яке складається з квартири АДРЕСА_1, в якій вона проживала разом із ОСОБА_3

ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Січової Т. Я. із заявою про прийняття спадщини, однак як виявилося вона не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3, оскільки за життя шлюб між ними не було зареєстровано.

Крім того, із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулася також дочка ОСОБА_3 - ОСОБА_2

03 серпня 2016 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Січовою Т. І. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_2 . Проте позивач не погоджується з такими обставинами, вважає видачу такого свідоцтва незаконним та таким, що порушує її права та законні інтереси.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила встановити факт шлюбних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без шлюбу з 09 січня 2007 року по 10 червня 2013 року; визнати недійсним свідоцтво про права на спадщину за законом, видане 03 серпня 2016 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріальна округу Січовою Т. І. дочці ОСОБА_3 - ОСОБА_2, зареєстроване в реєстрі за № 652.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2017 року в задоволенні позовних вимог про визнання недійним свідоцтва про право на спадщину за законом, видане 03 серпня 2016 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Січового Т. І. Федоровій О. Г., зареєстроване в реєстрі за № 652 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не входить до кола спадкоємців після смерті ОСОБА_3, тому її права не було порушено.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2017 року провадження у справі ОСОБА_1 про встановлення факту шлюбних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу з 09 січня 2007 року по 10 червня 2013 року - закрито.

Закриваючи провадження у справі про встановлення факту шлюбних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу з 09 січня 2007 року по 10 червня 2013 року, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 липня 2014 року, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 31 жовтня 2014 року, в позові ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 та зміну черговості одержання права на спадкування відмовлено. Рішення набрало законної сили, а тому суд своєю ухвалою закрив провадження у справі з підстав передбачених пунктом 2 частини першої статті 205 ЦПК України.

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 31 травня 2017 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2017 року та ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням та ухвалою суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

05 липня 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій з урахуванням уточнень просить скасувати рішення та ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2017 року, ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 31 травня 2017 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції з висновком якого погодився і апеляційний суд, не встановив усіх обставин у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, не врахував, що рішенням Рівненського міського суду від 24 липня 2014 року, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 31 жовтня 2014 року та на яке посилався суд як на підставу для закриття провадження справі в частині позову про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_3, було відмовлено у задоволенні позову лише з тих підстав, що позивачем не було доведено факт перебування ОСОБА_3 у важкому фізичному стані і що він потребував стороннього догляду. Натомість судом встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Доводи інших учасників справи:

05 жовтня 2017 року ОСОБА_2 надіслала заперечення в яких просить відхилити касаційну скаргу ОСОБА_1, посилаючись на необґрунтованість викладених у ній доводів.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 05 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Рівненського міського суду Рівненської області.

У жовтні 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року матеріали цивільної справи передано до Верховного Суду.

Розпорядженням від 11 червня 2019 року № 655/0/226-19 за касаційним провадженням № 61-27576св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 11 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві - Курило В. П.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оцінка обставин справи та мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до наведеної норми суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Встановивши, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 липня 2014 року, яке набрало законної сили, розглянуто спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі в частині вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю на підставі пунктом 2 частини першої статті 205 ЦПК України.

Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (стаття 1261-1262 ЦК України (435-15) ).

Встановивши, що позивач не входить до кола спадкоємців після смерті ОСОБА_3, суд першої інстанції з висновком якого в цій частині погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що права ОСОБА_1 не порушено, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3, виданого 03 серпня 2016 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Січового Т. І. дочці померлого - ОСОБА_2 .

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться не правильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2017 року, ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 31 травня 2017 року - без змін, оскільки підстави для їхнього скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2017 року, ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 31 травня 2017 року залишити без змін.