розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 22 лютого 2017 року у складі судді Свиргуненко Ю. М. та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 30 березня 2017 року у складі колегії суддів: Семеній Л. І., Кононенко О. Ю., Бойка В. Б.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Улистопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що відповідачі звернулися до Дисциплінарної палати кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури Сумської області зі скаргами, в яких виклали неправдиву інформацію щодо вчинення нею, як адвокатом неправомірних дій та просили притягнути її до дисциплінарної відповідальності.

В ході проведеної комісією перевірки, викладені у скаргах факти не знайшли свого підтвердження. Разом з тим, зазначені у скаргах відомості набули розголосу у дисциплінарній комісії, колегії адвокатів, безпосередньо серед працівників музичної школи. Вони дають негативну оцінку їй, як адвокату та зачіпають професійну репутацію.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила зобов`язати відповідачів спростувати неправдиві відомості відносно неї, як адвоката шляхом надсилання листа - спростування неправдивої інформації до Голови Дисциплінарної палати кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури Сумської області ОСОБА_16, членів палати - ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, а також Голові Президії адвокатів громадської організації "Сумська обласна колегія адвокатів" ОСОБА_21, а також стягнути моральну шкоди у розмірі по 3 000 000 грн з кожного з відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 і по 6 000 000 грн

з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 22 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі, скористалися своїм правом передбаченим статтями 36, 40 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та звернулися із скаргами щодо поведінки адвоката, що були розглянуті кваліфікаційно - дисциплінарною комісією адвокатури Сумської області, яка своїм рішенням відмовила в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_1

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 30 березня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та її представника - адвоката Конєвої Л. К. залишено без задоволення.

Рішення Білопільського районного суду м. Суми від 22 лютого 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу передати на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв у межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні її позову, не визначили дійсний характер поширеної відповідачами інформації. Судами попередніх інстанцій не надано вмотивованого висновку щодо поширення інформації щодо її перешкоджання в навчально-виховному процесі, виконувати обов`язки директору школи, проведенню іспитів. Розповсюджена відповідачами інформація є недостовірною інформацією.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу від ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, в яких вони просили залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони прийняті при всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 - директором Комунального закладу Білопільської районної ради початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу "Білопільська музична школа" укладено договір про надання юридичних послуг (т. 1 а.с. 143).

25 квітня 2016 року відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 звернулися до Сумської обласної колегії адвокатів зі скаргою, відповідно до змісту якої вони просили провести службове розслідування та вплинути на адвоката ОСОБА_1, вважаючи її поведінку у музичній школі під час проведення іспиту зухвалою та грубою, несумісною з адвокатською діяльністю (т. 1 а.с. 8).

В іншій скарзі від 26 квітня 2016 року до Сумської обласної колегії адвокатів відповідачі просили вжити заходів щодо впливу на адвоката ОСОБА_1, яка заважає навчально - виховному процесу. Зокрема, вказували, що під час уроків вона вривається в класи. 26 квітня 2016 року директор ОСОБА_9 та ОСОБА_1 зірвали урок хору у викладачів ОСОБА_8 та концертмейстера ОСОБА_6, учнів виставили у коридор та, зібравши частину педагогічного колективу, проводили збори. ОСОБА_1 у некоректній формі представилась юристом навчального закладу та розповіла присутнім про незаконність наказів завідуючої сектору культури Білопільської районної державної адміністрації ОСОБА_15, принижуючи її статус, як завідуючої та районної державної адміністрації (т. 1 зворот а.с. 8).

Крім того, відповідно до скарги заступника директора з навчально - виховної роботи ОСОБА_2 до Сумської обласної колегії адвокатів, адвокат ОСОБА_1 заважає виконанню її посадових обов`язків. 26 квітня 2016 року під час проведення нею уроку сольфеджіо, до класу увірвалася позивачка без попередження та дозволу, постійна присутність ОСОБА_1 негативно впливає на психологічний стан учнів. Поведінка адвоката ОСОБА_1 у навчальному закладі впливає на навчально-виховний процес (т. 1 зворот а.с. 9).

За результатами перевірки відомостей викладених у вказаних скаргах 25 серпня 2016 року Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Сумської області винесено рішення про відмову в порушенні дисциплінарної справи, оскільки в діях адвоката ОСОБА_1 не вбачалося ознак дисциплінарних проступків (т. 1 а.с. 4-5).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Главою 22 ЦК України (435-15) визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканість ділової репутації (стаття 299 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Як зазначено у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" чи тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і у цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав.

Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У абзаці четвертому пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) роз`яснено, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції погоджується із висновками суду першої та апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.

Відповідачі, скористалися своїм правом передбаченим статтями 36, 40 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та звернулися із скаргами щодо поведінки адвоката, що були розглянуті кваліфікаційно - дисциплінарною комісією адвокатури Сумської області, яка своїм рішенням відмовила в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_1

За недоведеністю протиправності у поведінці відповідачів при подачі скарг, суди обґрунтовано відмовили і у позові про відшкодування моральної шкоди.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлених обставин справи, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.