розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року в складі колегії суддів Болотова Є. В., Білич І. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_6 пред`явила в суд позов до публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") про стягнення грошових коштів в сумі, еквівалентній 60 040,14 доларів США, які перераховані згідно з депозитною угодою № 300937/79795/6-14 від 18 грудня 2014 року на рахунок НОМЕР_1.

26 листопада 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 звернулись до суду з окремими позовами до ОСОБА_6 і ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" про визнання права власності на грошові кошти у розмірі 9 500 доларів США за кожним із набуттям статусу вкладників у значенні пункту 4 частини першої статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ними та ОСОБА_6 20 липня 2015 року були укладені Договори про відступлення права вимоги за Договором-заявою про банківський строковий вклад (депозит) "Стандарт" № 300937/79795/6-14 від 18 грудня 2014 року, укладеним між ОСОБА_6 і ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит".

За умовами укладених угод кожен з них набув право вимоги до банку в частині зобов`язання видати частину вкладу в визначеному договором розмірі.

Стверджували, що звертались до відповідача ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" із заявами про виплату грошових коштів у розмірі та на підставі Договорів від 20 липня 2015 року, але на дату звернення до суду останній кошти не виплатив, чим порушив права позивачів.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 15 січня 2016 року позов ОСОБА_6 залишений без розгляду за її заявою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 січня 2016 року позови ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено:

- визнано за ОСОБА_2 з 20 липня 2015 року право власності на частину вкладу в розмірі 9 500 доларів США, які ОСОБА_2 набув відповідно до Договору про відступлення права вимоги від 20 липня 2015 року за Договором-заявою про банківський строковий вклад (депозит) "Стандарт" № 300937/79795/6-14 від 18 грудня 2014 року, укладеним між ОСОБА_6 та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", з набуттям ОСОБА_2 за вказаним договором банківського вкладу на суму 9500 доларів США статусу вкладника в значенні пункту 4 частини першої статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

- визнано за ОСОБА_4 з 20 липня 2015 року право власності на частину вкладу в розмірі 9 500 доларів США, які ОСОБА_4 набув відповідно до Договору про відступлення права вимоги від 20 липня 2015 року за Договором-заявою про банківський строковий вклад (депозит) "Стандарт" № 300937/79795/6-14 від 18 грудня 2014 року, укладеним між ОСОБА_6 та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", з набуттям ОСОБА_4 за вказаним договором банківського вкладу на суму 9500 доларів США статусу вкладника в значенні пункту 4 частини першої статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

- визнано за ОСОБА_3 з 20 липня 2015 року право власності на частину вкладу в розмірі 9 500 доларів США, які ОСОБА_3 набув відповідно до Договору про відступлення права вимоги від 20 липня 2015 року за Договором-заявою про банківський строковий вклад (депозит) "Стандарт" № 300937/79795/6-14 від 18 грудня 2014 року, укладеним між ОСОБА_6 та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", з набуттям ОСОБА_3 за вказаним договором банківського вкладу на суму 9500 доларів США статусу вкладника в значенні пункту 4 частини першої статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

- визнано за ОСОБА_1 з 20 липня 2015 року право власності на частину вкладу в розмірі 9 500 доларів США, які ОСОБА_1 набув відповідно до Договору про відступлення права вимоги від 20 липня 2015 року за Договором-заявою про банківський строковий вклад (депозит) "Стандарт" № 300937/79795/6-14 від 18 грудня 2014 року, укладеним між ОСОБА_6 та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", з набуттям ОСОБА_1 за вказаним договором банківського вкладу на суму 9500 доларів США статусу вкладника в значенні пункту 4 частини першої статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

- визнано за ОСОБА_5 з 20 липня 2015 року право власності на частину вкладу в розмірі 9 500 доларів США, які ОСОБА_5 набула відповідно до Договору про відступлення права вимоги від 20 липня 2015 року за Договором-заявою про банківський строковий вклад (депозит) "Стандарт" № 300937/79795/6-14 від 18 грудня 2014 року, укладеним між ОСОБА_6 та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", з набуттям ОСОБА_5 за вказаним договором банківського вкладу на суму 9500 доларів США статусу вкладника в значенні пункту 4 частини першої статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Задовольняючи позови, суд першої інстанції виходив із того, що позивачі набули право власності на відповідні частини вкладу, ставши сторонами Договору-заяви від 18 грудня 2014 року, укладеного між ОСОБА_6 і ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", разом з чим набули статусу вкладників у цьому договорі.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06 грудня 2016 року апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в інтересах ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" задоволено, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 січня 2016 року скасовано, у задоволенні позовів відмовлено.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

У грудні 2016 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказане судове рішення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2017 року відкрито касаційне провадження в справі за касаційною скаргою ОСОБА_2

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року дану справу призначено до судового розгляду.

На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) дана справа передана до Верховного Суду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що оскаржуване судове рішення ухвалено апеляційним судом з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Позивач просив рішення апеляційного суду скасувати та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відзив на касаційну скаргу

Заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2 в установлений судом строк учасниками справи не подані.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 18 грудня 2014 року між ОСОБА_6 та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" укладений Договір-заява № 300937/79795/6-14 про банківський строковий вклад (депозит) "Стандарт" на 6 місяців у іноземній валюті.

ОСОБА_6 унесла, а банк прийняв грошові кошти в іноземній валюті на вкладний рахунок № 2630.9.216818.001 у сумі 60 000 доларів США, на строк з 18 грудня 2014 року по 18 червня 2015 року.

20 липня 2015 року між позивачами та ОСОБА_6 укладені Договори про відступлення права вимоги на частину вкладу за Договором № 300937/79795/6-14 від 18 грудня 2014 року, укладеним між ОСОБА_6 і ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит".

Постановою Правління Національного банку України № 612 від 17 вересня 2015 року ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" віднесено до категорії неплатоспроможних.

На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17 вересня 2015 року № 171 в ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" запроваджено тимчасову адміністрацію з 18 вересня 2015 року по 17 грудня 2015 року.

З 17 грудня 2015 року в ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" відкликано банківську ліцензію та розпочата процедура ліквідації.

З жодним із позивачів договір банківського вкладу (депозиту) не укладався, позивачі не є власниками іменних депозитних сертифікатів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга позивача задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відступлення права вимоги згідно з частиною першою статті 512 ЦК України є одним із способів заміни кредитора в зобов`язанні. При чому така операція є не самостійним зобов`язанням, а похідною операцією з основного зобов`язання.

Зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Отже передання права вимоги полягає в тому, що кредитор поступається своїм правом вимагати виконання зобов`язання іншій особі - новому кредиторові, а новий кредитор набуває права вимагати від боржника виконання зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Аналіз указаних норм матеріального права не дає підстав уважати, що позивачі, уклавши з ОСОБА_6 20 липня 2015 року договори про відступлення права вимоги на частину вкладу за договором № 300937/79795/6-14 від 18 грудня 2014 року, набули права власності на відповідну частину грошових коштів за цим договором вкладу.

Апеляційний суд установив, що з 17 грудня 2015 року в ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" відкликано банківську ліцензію та розпочата процедура ліквідації.

За правилом частини четвертої статті 110 ЦК України особливості ліквідації банків установлюються законом про банки і банківську діяльність.

Згідно з частиною п`ятою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) (далі - Закон).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Відтак у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед кредиторами, норми Закону є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 Закону вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Суд установив, що з жодним із позивачів договір банківського вкладу (депозиту) не укладався, позивачі не є власниками іменних депозитних сертифікатів.

Отже висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення позовів є правильним.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкрив апеляційне провадження в справі, а також не надав оцінки висновку суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивачів в частині визнання права власності на частину вкладу, не заслуговують на увагу враховуючи наступне.

Апеляційний суд в ухвалі від 11 листопада 2016 року обґрунтував висновок про наявність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, надавши оцінку наведеним скаржником підставам для поновлення цього строку.

Оскільки суд касаційної інстанції в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України позбавлений можливості вдаватись у переоцінку доказів, а порушення норм процесуального права не призвело до ухвалення незаконного рішення, підстави для його скасування відсутні.

Не може бути скасоване правильне по суті законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною першою статті 410 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.