розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник ОСОБА_3, на рішення Київського районного суду міста Харкова від 29 вересня 2016 року у складі судді Золотарьова Л. І. та рішення Апеляційного суду Харківської області від 07 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Пономаренко Ю. А., Гуцал Л. В., Піддубного Р. М.,

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява ТОВ "ОТП Факторинг Україна" мотивована тим, що 26 травня 2008 року між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк") та ОСОБА_2 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит на придбання нерухомого майна у розмірі 80 000 дол. США на строк до 26 травня 2028 року зі сплатою процентів у порядку та розмірах, встановлених в договорі.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2 що 26 травня 2008 року укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

Між ПАТ "ОТП Банк" і ТОВ "ОТП Факторинг Україна" 25 листопада 2011 року укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до умов якого до позивача перейшло право вимоги за вказаними вище кредитним договором та договором іпотеки.

Позичальник належним чином не виконала свої кредитні зобов`язання, тому рішенням Московського районного суду міста Харкова від 22 жовтня 2012 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 791 509,26 грн.

Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бойко О. В. 17 грудня 2011 року на підставі рішення Приморського районного суду міста Одеси від 14 жовтня 2009 року знято заборону відчуження та вилучено запис про іпотеку - квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 19 грудня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу продала вказану вище квартиру ОСОБА_1 .

У результаті кримінального розслідування встановлено, що справа щодо зняття заборони на відчуження спірної квартири з реєстру іпотек у Приморському районному суді м. Одеси не розглядалась, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 14 жовтня 2009 року є підробленим.

У подальшому у Державному реєстрі іпотек поновлено запис про іпотеку та іпотекодержателя щодо нерухомості, що є предметом даного позову.

На підставі викладеного ТОВ "ОТП Факторинг Україна" просило звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 26 травня 2008 року у розмірі 593 816,32 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 559 038,67 грн, заборгованість за процентами - 20 772,42 грн, заборгованість за пенею - 14 005,23 грн, шляхом надання ТОВ "ОТП Факторинг Україна" права продажу будь-якій особі-покупцеві предмету іпотеки за іпотечним договором від 26 травня 2008 року.

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ "ОТП Факторинг Україна", ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки недійсним та припинення іпотеки.

Зустрічний позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що він відповідно до вимог закону набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Доказів про те, що іпотека на спірну квартиру була зареєстрована раніше за ТОВ "ОТП Факторинг Україна", останнє суду не надало, тому підстав вважати, що у цього товариства виникло право звертати стягнення на майно, яке належить ОСОБА_1 немає.

Право власності на спірну квартиру було 23 грудня 2011 року зареєстровано за ОСОБА_1 . На час здійснення купівлі-продажу квартири ніяких заборон на вказану квартиру не існувало.

Оскільки спірне майно не належало на момент реєстрації обтяження майна іпотекою (13 січня 2012 року) і не належить на даний час ОСОБА_2 на праві власності, оскільки за договором купівлі-продажу від 19 грудня 2011 року вищевказана квартира була відчужена ОСОБА_1, то відповідно у неї відсутні були права на розпорядження спірним майном та передачу його у іпотеку.

На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив: визнати договір іпотеки від 26 травня 2008 року недійсним; визнати іпотеку за договором іпотеки від 26 травня 2008 року припиненою; вилучити з Державного реєстру іпотек запис № 12058887 про обтяження майна, а саме квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 29 вересня 2016 року в задоволенні позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна" та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що первісні позовні вимоги обгрунтованими, проте ТОВ "ОТП Факторинг Україна" пропущено трирічний строк звернення до суду з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки саме в рахунок погашення заборгованості, стягнутої рішенням Московського районного суду міста Харкова від 22 жовтня 2012 року, станом на 07 лютого 2012 року в розмірі 593 816,32 грн. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було встановлено як неіснуюче, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек і тому, незважаючи на перехід права власності на квартиру, яка є предметом іпотеки, від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, іпотека є дійсною для ОСОБА_1 як набувача відповідного нерухомого майна. Разом з тим, підстави для визнання договору іпотеки від 26 травня 2008 року недійсним, для припинення іпотеки та вилучення запису про обтяження майна іпотекою, на думку місцевого суду, відсутні.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 07 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині вирішення позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна", ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення вказаних вимог.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором кредиту від 26 травня 2008 року у загальному розмірі 593 816,32 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 559 038,67 грн, заборгованість за процентами - 20 772,42 грн, заборгованість за пенею - 14 005,23 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 45,6 кв. м, житловою площею 31,2 кв. м, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Клопотовим С. Д. 19 грудня 2011 року за реєстровим № 3097, шляхом надання ТОВ "ОТП Факторинг Україна" права продажу будь-якій особі-покупцеві предмету іпотеки за іпотечним договором від 26 травня 2008 року на умовах та в порядку, визначеному статтею 38 Закону України "Про іпотеку" за ціною, на рівні не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності, але не меншою ніж 345 000 грн, для чого надано ТОВ "ОТП Факторинг Україна" всі повноваження продавця, а саме: отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримання будь-яких документів, довідок, витягів з реєстру прав власності на нерухоме майно в органах Державної реєстраційної служби України, БТІ, ВРЖЕУ, нотаріату, тощо.

У решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" судові витрати у справі: за подання позовної заяви у розмірі 3 654 грн та за подання апеляційної скарги - 4 019,40 грн, а всього - 7 673,40 грн.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що невиконання кредитного зобов`язання та непогашення заборгованості не припиняє кредитний договір та не звільняє боржника від його виконання. Позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки саме в рахунок погашення заборгованості, стягнутої рішенням Московського районного суду міста Харкова від 22 жовтня 2012 року, станом на 07 лютого 2012 року в розмірі 593 816,32 грн та позовна давність за такими вимогами не минула.

Оскільки позичальник не виконав вимоги кредитного договору, то ТОВ "ОТП Факторинг Україна" має право на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений банком.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник ОСОБА_3,посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив: рішення апеляційного суду скасувати в частині вирішення позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції; рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати в частині вирішення зустрічних позовних вимог, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ТОВ "ОТП Факторинг Україна" не подало суду доказів відсутності рішення про виключення з реєстру іпотек квартири АДРЕСА_1 . Доводи про наявність записів про обтяження майна іпотекою до 13 січня 2012 року нічим не підтверджуються і є необґрунтованими.

Реєстрація іпотеки відносно зобов`язань ОСОБА_2 відбулась 13 січня 2012 року, проте право власності за ОСОБА_1 було зареєстровано 23 грудня 2011 року, отже спірне мано на час реєстрації іпотеки не належало позичальнику за кредитним договором, тому вона не могла бути іпотекодавцем.

Відповідно до наданих позивачем за первісним позовом довідок та витягів з реєстрів реєстрація іпотеки відбулася на підставі заяви ТОВ "ОТП Факторинг Україна" після набуття ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Разом з тим, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" пропустило строк звернення до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, про застосування якого заявлено стороною цього спору.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2017 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

07 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки", у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 червня 2019 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 26 травня 2008 року міжЗакритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк"), правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", і ОСОБА_2 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит на придбання нерухомого майна у розмірі 80 000 дол. США на строк до 26 травня 2028 року зі сплатою процентів у порядку та розмірах, встановлених в договорі.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

На час укладання договору іпотеки від 26 травня 2008 року предмет іпотеки належав іпотекодавцю ОСОБА_2 на праві власності.

Між ПАТ "ОТП Банк" і ТОВ "ОТП Факторинг Україна" 25 листопада 2011 року укладено договір про відступлення права вимоги.

Згідно з пунктом 1.1 договору від 25 листопада 2011 року клієнт передав фактору права вимоги за кредитними договорами, перелік яких міститься у додатку № 1 до цього договору, що забезпечений іпотекою/заставою за договорами іпотеки/договорами застави, перелік яких міститься в додатку № 1 до даного договору, клієнт передає та відступає фактору сукупність прав, належних клієнту за договорами забезпечення, включаючи право звертати стягнення на заставлене майно.

Пунктом 5.7 договору визначено, що за повідомленням клієнта ПАТ "ОТП Банк" вносяться зміни до державного реєстру іпотек. Сторони домовились, що зміни до державного реєстру іпотек будуть внесені протягом 20 робочих днів з дати набрання чинності.

Суди встановили, що ПАТ "ОТП Банк" відступило ТОВ "ОТП Факторинг України" права вимоги за договором іпотеки від 26 травня 2008 року, згідно з пунктом 9.7 якого відступлення прав за цим договором здійснюється без наявності отримання згоди іпотекодавця.

Приватним нотаріусом Бойко О. В. 17 грудня 2011 року на підставі рішення Приморського районного суду міста Одеси від 14 жовтня 2009 року були зняті заборони на відчуження предмету іпотеки.

Згідно з відомостями Приморського районного суду міста Одеси від 19 січня 2012 рокувказаним судом цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ЗАТ "ОТП Банк" про визнання недійсними договорів іпотеки не розглядалась.

У період відсутності в Державному реєстрі іпотек запису про обтяження права власності на спірну квартиру приватним нотаріусом Клопотовим С. Д. 19 грудня 2011 року був посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, відповідно до якого ОСОБА_2 продала вказану квартиру ОСОБА_1 .

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 22 жовтня 2012 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" суму заборгованості за кредитним договором від 29 січня 2008 року та від 26 травня 2008 року у розмірі 1 791 509,26 грн.

Відповідно до застереження, викладеного в останньому абзаці пункту 6.4 договору іпотеки, сторони встановлюють, що положення пункту 6.4 з підпунктами цього договору, разом з іншими положеннями цього договору, являють собою повний укладений договір між сторонами про задоволення вимог іпотекодержателя, в якому сторони визначили можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Закінчення строку дії кредитного договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань (частина четверта статті 631 ЦК України).

Статтею 23 Закону України "Про іпотеку" визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України "Про іпотеку").

Право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки визначені у статті 38 Закону України "Про іпотеку".

За таких обставин, ураховуючи сутність іпотеки та зміст правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин, ефективним способом відновлення прав кредитора є застосування передбаченої угодою сторін процедури звернення стягнення на іпотечне майно як однієї з умов надання (отримання) кредиту.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України "Про іпотеку" обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону України "Про іпотеку", згідно з якою взаємні права й обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Встановлено, що рішення Приморського районного суду міста Одеси від 14 жовтня 2009 року, на підставі якого були зняті заборони на відчуження предмету іпотеки, не ухвалювалось, а згідно з відомостями Приморського районного суду міста Одеси від 19 січня 2012 року цим судом цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ЗАТ "ОТП Банк" про визнання недійсними договорів іпотеки не розглядалась.

Разом з тим, у разі відсутності чинного судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі рішення суду, яке не існує. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Зазначений висновок судів узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що під час переходу права власності на спірну квартиру до ОСОБА_1 квартира була предметом іпотеки, рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було встановлено як неіснуюче, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.

Отже, при переході права власності на іпотечну квартиру від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири іпотека є дійсною для ОСОБА_1 як набувача відповідного нерухомого майна. Підстави для визнання договору іпотеки від 26 травня 2008 року недійсним, для припинення іпотеки та вилучення запису про обтяження майна іпотекою відсутні.

Разом з тим, не можна погодитися з висновками судуів в частині вирішення позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання йому права продажу будь-якій особі-покупцеві предмету іпотеки, враховуючи наступне.

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.

Відповідно до статей 12 і 33 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Способи захисту цивільного права чи інтересу можуть бути судові (стаття 16 ЦК України) та позасудові (статті 17- 19 ЦК України). Закон України "Про іпотеку" (898-15) визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України "Про іпотеку") є: реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 41-47 Закону України "Про іпотеку" (898-15) ); продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України "Про іпотеку").

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону України "Про іпотеку"): передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку".

Позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу позивачем від власного імені цього предмета будь-якій особі-покупцеві.

Суд першої інстанції вважав таку вимогу обґрунтованою, однак дійшов висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду із позовом. Суд апеляційної інстанції вважав таку вимогу обґрунтованою, крім того, вважав помилковим висновок місцевого суду про пропуск строку позовної давності.

Встановлено, що у пункті 6.4 договору іпотеки міститься позасудове врегулювання. Сторони дійшли згоди, що іпотекодержатель має право самостійно обирати шляхи позасудового врегулювання.

Так, у підпункті 6.4.1 пункту 6.4 договору іпотеки зазначено, що іпотекодержателю належить право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому чинним законодавством України.

Згідно з підпунктом 6.4.2 пункту 6.4 договору іпотеки при виникненні іпотечного випадку іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю іпотечне повідомлення (цінним листом або листом з повідомленням про вручення за адресою, вказаною в цьому договорі) з вказівкою про загальну суму боргових зобов`язань та граничний їх строк погашення. У випадку непогашення іпотекодавцем боргових зобов`язань у строк, передбачений у іпотечному повідомленні, право власності на предмет іпотеки переходить від іпотекодавця до іпотекодержателя в день, наступний за останнім днем строку погашення боргових зобов`язань, вказаних в іпотечному повідомленні. При цьому іпотекодержатель зобов`язаний реалізувати предмет іпотеки протягом 1 року, а суму, отриману від реалізації, направити на погашення боргових зобов`язань та інших фактичних вимог. Залишок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки, після погашення боргових зобов`язань, інших фактичних вимог та відшкодування всіх витрат іпотекодержателя, повертається іпотекодавцю відповідно до чинного законодавства України.

Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, визначили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору, і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права на продаж предмета іпотеки від власного імені будь-якій особі-покупцеві.

У статті 12 Закону України "Про іпотеку" вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Законом чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Підстави та спосіб задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки визначені у розділі V Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

Статтею 37 Закону України "Про іпотеку" передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши наявність заборгованості за кредитним договором, прийняв помилкове рішення, яким визнав за іпотекодержателем право на продаж предмета іпотеки від власного імені будь-якій особі-покупцеві.

Разом з тим, рішення суду першої інстанції також не відповідає вимогам закону в цій частині, тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити повністю, враховуючи наступне.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання за іпотекодержателем права на продаж предмета іпотеки від власного імені будь-якій особі-покупцевіза рішенням суду.

Для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки від власного імені будь-якій особі-покупцеві на виконання вимог підпункту 6.4.1 пункту 6.4 договору іпотеки необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України "Про іпотеку", можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту.

При цьому, частина друга статті 36 Закону України "Про іпотеку", яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 вказаного Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону України "Про іпотеку"), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України "Про іпотеку" реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України "Про іпотеку". Недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в позові.

Вказані вище висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц.

Отже, суди не врахували, що позивачем обрано спосіб захисту порушеного права, який не підлягає застосуванню в судовому порядку, що є підставою для скасування судових рішень в указаній частині та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні первісного позову з цих підстав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору іпотеки недійсним та припинення іпотеки ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому судові рішення в цій частині необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій у вказаній частині не спростовують.

Статтею 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права в частині вирішення позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому судові рішення відповідно до статті 412 ЦПК України необхідно скасувати в частині вирішення первісних позовних вимог та ухвалити в указаній частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 412. 416 ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 29 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 07 квітня 2017 року скасувати в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання ТОВ "ОТП Факторинг Україна" права продажу будь-якій особі-покупцеві предмету іпотеки за іпотечним договором від 26 травня 2008 року, прийняти в цій частині нову постанову.

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотекинадання ТОВ "ОТП Факторинг Україна" права продажу будь-якій особі-покупцеві предмету іпотеки за іпотечним договором від 26 травня 2008 року.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 29 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 07 квітня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки недійсним, визнання іпотеки за договором іпотеки припиненою та вилучення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження майна, залишити без змін.